Власне, нічого іншого й чекати не доводилося. Росія не зацікавлена у переми'ї на Донбасі. Постійні обстріли і загибель українських військових і мирних жителів ‒ важлива частина путінського плану дестабілізації України.
Коли ми говоримо, що Росія взяла курс на фактичну відмову від виконання Мінських угод і перетворення Донбасу на «нове Придністров'я», ми не повинні розраховувати, що на Донбасі все буде, як у Придністров'ї. Самопроголошені «республіки», які заявлятимуть про свій суверенітет, будуть отримувати гроші з Росії і обробляти місцеве населення в дусі вірності «народу Донбасу». А в іншому буде звичайне мирне життя – про конфлікт нагадуватимуть хіба що переходи через лінію розмежування і необхідність пред'являти паспорт при поїздках з Краматорська в Донецьк, пише Портников.
Так от, все це можливо. Але при цьому ‒ і це головна відмінність від Придністров'я ‒ на лінії розмежування триватиме стрілянина. Весь час, поки окуповані території Донбасу перебуватимуть під контролем Кремля. Причини для обстрілу будуть різні ‒ «відповідь» на обстріл української армії, заклики до «відновлення територіальної цілісності «ДНР», боротьба з «диверсантами» з України. Але частіше будуть обстрілювати просто без жодного приводу ‒ для того, щоб гинули люди.
Мало хто зараз пам'ятає, що уряд Грузії пішов на операцію в Південній Осетії тільки після систематичних обстрілів з боку Цхінвалі. На лінії розмежування між Грузією і Південною Осетією такого миру, як між Молдовою і Придністров'ям, не було практично ніколи. Обстріли грузинської території всі роки до нападу Росії на Грузію використовувалися Москвою для дестабілізації ситуації в сусідній країні, для того, щоб представити її керівництво безпорадним і нерішучим. Керівництво Грузії весь час стояло перед вибором ‒ домовленості на умовах Москви або війна. Зрештою, в Тбілісі вибрали війну. І програли.
Коли в Москві будуть заклопотані внутрішніми проблемами, про експансію доведеться забути. Росія тоді ж піде з ДонбасуМудрість держави, яка хоче здобути перемогу над сильнішим противником, в тому, щоб не робити такого вибору. Україні не потрібна велика війна. Але і на умови Росії, які, по суті, мають метою перетворення України у сателіт Кремля, Київ піти не може. Що ж тоді робити?
Добиватися послаблення Росії. Адже міжнародна ситуація і економічне становище самої Росії цьому сприяють. Коли в Москві будуть заклопотаніі внутрішніми проблемами, про експансію доведеться забути. Росія тоді ж піде з Донбасу ‒ разом з бойовиками і ракетними установками.
Так, це вимагає часу. Так, Росію не так просто буде вигнати з Криму, як з Донбасу. Так, все це час ‒ до відходу Росії та її найманців ‒ будуть продовжуватися обстріли і будуть гинути люди. Так, весь цей час ми нікуди не подінемося від контрабанди і диверсій ‒ на війні як на війні. Так, весь цей час українську владу ‒ в тому числі і з допомогою російських і проросійських пропагандистів і політиків ‒ будуть звинувачувати або в «нерішучості», або в «нездатності до діалогу». Так, у багатьох політичних сил буде спокуса брехати громадянам і переконувати, що проблему можна розв'язати і припинити обстріли. Одні будуть запевняти, що Донбас можна звільнити за одну добу, інші ‒ що потрібно просто поїхати в Москву і домовитися з Путіним. Все це буде нахабною брехнею, але за такі обіцянки буде голосувати велика кількість українців. За допомогою цієї брехні в Україні будуть приходити до влади. Через нездатність виконати брехливі обіцянки в Україні будуть втрачати владу. Так може тривати роками.
Але якщо українці не хочуть заспокоїти себе брехнею, а перемогти в війні, вони мають набратися мудрості і терпіння.