Гена благодійності в нашому ДНК досі не знайдено, і я впевнена, що цього ніколи не станеться. Немає людей, від народження схильних віддавати іншим. Коли ми зростаємо, бажання або небажання ділитися в нас виховує середовище. Різні культури творять розбіжне ставлення до філантропії.
The World Given Index у 2021 році найщедрішими націями називав Індонезію, де сумлінно дотримуються обов’язку розподіляти ісламський податок на майно «закят» серед бідних, а також Кенію та Нігерію. Найменше пожертви були властиві мешканцям Японії, Португалії, Бельгії. Тобто щедрість не корелює зі статками населення, а визначається місцевою культурою.
Україна минулого року була на 20-й позиції в списку, між США та Південною Африкою. За даними соціологічної компанії Gallup, 66% українців допомагали незнайомцям, 43% виділяли благодійним організаціям гроші, 19% - свій час у ролі волонтерів.
Потім почалася війна. І українці, яких ворожа пропаганда багато років малювала не надто розумними провінціалами, раптом виявилися воїнами, готовими голими руками зупиняти танки. А також нацією благодійників. За рік ми піднялися на десяту сходинку The World Given Index, продемонструвавши світові незламну силу нашого громадянського суспільства. І сьогодні Україна — єдина європейська країна, що посідає місце в топ-10 найщедріших націй світу. Просто усвідомте: ще у 2010 році у цьому рейтингу ми посідали 152-у позицію — третю з кінця, над Бурунді та Мадагаскаром.
Україна — єдина європейська країна, що входить в топ-10 найщедріших націй світу
Дослідники вважають, що серед причин такого прориву — соціально-економічне зростання країни, культурні зрушення, впровадження нових, більш креативних способів благодійної діяльності. Ми ж впевнені, що цей неймовірний шлях протягом лише 12 років вдалося подолати завдяки зміцненню фондів, вдосконаленню інструментів і форматів роботи, втіленню стратегії з поширення культури благодійності.
Останній пункт насправді дає найбільший ефект, бо накладається на базові характеристики української ідентичності. Якщо у 2019 році до благодійності долучалися 60% українців, у 2021-му — вже 67%. На тлі війни благодійниками стали вже 86% мешканців України. Це результати нещодавнього дослідження «Благодійність у часи війни», яке провів Zagoriy Foundation разом з «Соціоінформ».
Висновки однозначні: люди бачать гостру потребу в допомозі й готові її надати. Середній благодійний внесок у 2022 виріс удев’ятеро порівняно з минулим роком. Також зросла кількість волонтерів. Якщо у 2021 році цим системно займалися 5%, то зараз волонтери — це третина українців.
Звісно, після перемоги ми спостерігатимемо деякий відкат показників. Все ж війна — це кризові умови. Втім будь-яка криза змушує людину демонструвати свою справжню суть. І виявилось, що суть українців як нації - боронити своє та допомагати одне одному.
Дослідження Zagoriy Foundation разом та «Соціоінформ» виявило: співчуття й усвідомлення, що в біді може опинитися будь-хто з нас, залишаються головними мотиваційними чинниками для благодійності. З’явилися й нові - почуття патріотизму, прагнення долучитися до розв’язання важливих проблем, усвідомлення обов’язку перед суспільством.
Можу припустити, що схильність до благодійності, взаємної підтримки, колективної турботи про соціально важливі інституції властива націям, які постійно перебувають під загрозою. Не маючи сильної держави або живучи в оточенні ворогів, людям підсвідомо хочеться гуртуватися. Саме в таких умовах Україна перебуває значну частину історії.
У розідраній княжими чварами Русі Володимир Мономах заповідав синам не залишати хворих без допомоги. Багато сторіч потому в наших землях приватним коштом утримувалися монастирі, що поєднували функції шкіл, притулків, лікарень, друкарень. Правителі наших земель, полководці та магнати, добрі та не дуже — всі вони жертвували на спільну церкву, освіту, книгодрук, підтримку слабких. Бо вбачали у філантропії дієвий спосіб підвищити шанси свого народу на виживання.
Не забуваймо, що без меценатів було б неможливе виникнення української літератури й театру, а значить було б поставлене під сумнів формування нації. Вони підтримували письменників і художників, в часи переслідувань мови фінансували видання журналів і газет українською, створювали приватні колекції та публічні музеї. Без перебільшення — уся українська культура ґрунтується на філантропії. Ефект продуманих і щедрих пожертв Острозьких, Галаганів, Симиренків, Терещенків можна бачити досі в архітектурі, у творах мистецтва.
У 2013−2014 роках ми й весь світ дізналися, що до благодійності готові мільйони українців, не лише мільйонери. На Майдані та під час війни на сході ми показали приклад масового волонтерства, врятувавши демократію та незалежність. Абсолютно непересічні люди, яких чомусь заведено називати пересічними громадянами, відчули свою силу. Відтоді почався тренд на самоорганізацію та пожвавлення благодійності в різних сферах. Повномасштабне вторгнення Росії лише дало нагоду розкритися цьому тренду на повну силу. Тому у сучасній Україні прислів'я «Моя хата скраю, нічого не знаю» здається чимось зовсім чужим, образливим, неправдивим.
З 2015 року ми у Zagoriy Foundation багато підтримували мистецькі ініціативи, захист історичної спадщини, продовжуємо допомагати освіті, але в останні роки намагаємося якнайбільше ресурсів зосередити на розвитку культури благодійності. Знаємо, що допомагати іншим — невіддільна частинка української ідентичності. Треба лише дати їй орієнтири. Показати, куди, як та за якими принципами спрямовувати зусилля, аби допомога приносила найбільше користі.
Як бачимо, ця робота не є марною. Традиції меценатства відроджуються й підтримуються людьми, які ніколи не вважали себе меценатами. Вони просто діляться, просто турбуються, просто рятують. Велику силу благодійним проєктам дають малі справи мільйонів українців. І після війни, коли настане час відновлювати країну, вчити дітей та будувати, ці традиції, як і українська нація, будуть лише укріплюватися.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ