Хоч це і та сама команда, та сама партія, і одні й ті ж погляди на ситуацію, зовнішні обставини та певний бекграунд дають слабку надію, що дещо таки зміниться. Своєю доволі арогантною зовнішньою політикою Польща завела себе в складну ситуацію не лише у відносинах з Україною, а й з ЄС загалом.
Польща відверто і, мабуть, не дуже прораховуючи наслідки, почала курс псування відносин з Німеччиною, а також продовжує погіршувати ситуацію з Литвою. А через свої по-справжньому скандальні судові реформи Польща псує відносини з ЄС як з інституцією. Все це, в тому числі і проблеми з Україною, серйозно погіршило зовнішньополітичні позиції Варшави.
Варшава має зрозуміти просту істину: якщо і далі йти таким шляхом, вона втратить свою потенційно велику вагу на сході Європейського континенту, яку могла б відігравати, якби її зовнішня політика була збалансованою та адекватною. Адже інші країни теж аналізують ситуацію і якщо побачать, що вона стає проблемною, то навряд чи підтримають Польщу в її лідерських амбіціях. Зміна уряду та міністрів є хоч і запізнілою, але правильною реакцією на ті доволі дипломатично неоднозначні події. Це шанс для Польщі поступово відходити від такої зовнішньої політики.
Польські високопосадовці кажуть на чорне біле і навпаки
Дуже сумно чути, що Польща потерпає від українських біженців. Польські високопосадовці кажуть на чорне біле і навпаки. Адже йдеться не про біженців, а про трудових мігрантів, без яких доволі позитивні економічні показники Польщі зменшились би на багато відсотків. Коли проблема біженців з Близького Сходу, зокрема Сирії, стала дуже гострою, треба було якось реагувати. Польське керівництво знайшло відмовку – мовляв, ми прийняли мільйон українських біженців. І це абсолютно неправда і дуже сумно, коли адекватні керівники говорять такі неадекватні речі. Але ця справа тимчасова, бо я думаю, що в Європі прекрасно розуміють, що мова йде не про біженців. Те ж саме стосується самих поляків, які сотнями-тисячами їхали до Західної Європи, зокрема до Великої Британії. І цей факт є не стільки маніпуляцією інформації, як прикладом її щонайменше недобросовісного використання.
Щодо спільної історії, то її переписувати не можна: якою вона була, такою і залишиться. І справа не в примиренні між істориками, а в тому щоб знайти спільні й адекватні оцінки того, що відбулось і в разі складних українсько-польських відносин повернутися до формули «вибачаємо і просимо вибачення». Треба нарешті взяти це за вихідну та справді єдино можливу позицію для двох країн. Пошук винних, обвинувачення одних і героїзація інших – це шлях в нікуди. З цього глухого кута треба виходити. Попереднім урядам України і Польщі це вдавалося, а тому приклади позитивних моментів все ж є. Зіпсувати завжди простіше ніж створити і я думаю, що в Польщі це все ж зрозуміють.
В цілому на разі не хотів би оцінювати постать нового міністра закордонних справ Яцека Чапутовича – спочатку треба подивитись на його перші кроки. А згодом можна зробити висновки з плану його першорядних поїздок. Там є Брюссель та інші європейські столиці. України в тому списку поки що немає. Тож варто почекати – проголошують різні гасла і слова, але оцінюють по ділах.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени