Зрештою, історичний досвід – єдине джерело наших уявлень про майбутнє. Хочемо ми цього чи ні, але точно так само, як економісти складають прогнози, обробляючи і тестуючи історичні дані, ми плануємо свої дії залежно від результатів внутрішнього регресійного аналізу.
Історія України – історія героїчного народу. Взяття Варни і Кафи гетьманом Сагайдачним, розгром турецького султана під Хотином, Кримські й Азовські походи Івана Сірка, перемога Хмельницького під Жовтими Водами або знищення російської армії під Конотопом Іваном Виговським могли б прикрасити історію будь-якого народу. Більш того, створення Запорізької Січі та поширення по всій території України Магдебурзького права в XV-XVII століттях, свідчать про сильні демократичні традиціі нашої Батьківщини.
Не дивно, що з подібною історичною пам'яттю сучасній Україні нічого не варто раз у раз доводити свою неймовірну любов до свободи і здійснювати, здавалося б, неможливе: відстояти злодія Ющенка, повалити злодія Януковича, посадити на трон нових злодіїв, відбиватися від злодіїв на Сході і, здається, знову почати замислюватися про «неможливе».
Як це неодноразово траплялося в українській історії, після перемоги у всіх немов відбирає пам'ятьОсь тільки у всій цій героїчній історії неймовірних проявів мужності, доблесті і величі духу майже немає прикладів успішного державного будівництва. Практично кожна героїчна сторінка українських битв за незалежність закінчувалася, як не гірко це усвідомлювати, «руїною». Ніколи ще нашому народу не вдавалося довести справу до кінця і здобути перемогу на полі бою будівництвом демократичної заможної держави, що живе заради власного звичайного громадянина. Як це неодноразово траплялося в українській історії, після перемоги у всіх немов відбирає пам'ять: вчорашні вожді геть забувають, за що боровся народ, і скочуються до традиційних міжусобиць, корупції та зради.
«Хіба ви не знаєте, що кінцева мета перемоги полягає для нас у тому, щоб не робити того, що робили переможені»? За свідченням Плутарха, саме такими словами Александр Великий намагався напоумити своє вельми зманіжене оточення. Можливо, й українському народові варто напоумити своїх геть розещених слуг? Хоча, тут знову проблема, враховуючи, що історична пам'ять українців, щодо покарання колишніх «героїв», також коротка.
Залишається лише скористатися світовим досвідом. Наприклад, того ж Александра, який мав намір вирушити в Індію, але, побачивши, що через величезну здобич військо стало обтяженим і незграбним, одного разу на світанку він звелів навантажити вози і спочатку спалив ті, що належали йому самому і його друзям, а потім наказав підпалити вози інших македонян. По-моєму, відмінний історичний приклад для відновлення авторитету влади і втраченої до неї довіри. До того ж у наших «Александрів» є незаперечна перевага – вони можуть почати «палити вози» прямо на території ворога.