Загроза вторгнення Росії в Україну має бентежити кожного. Відомий історик Юваль Ной Харарі — про те, що може втратити людство

Тектонічний зсув в історії

В основі української кризи лежить фундаментальне питання про природу історії та природу людства: чи можливі зміни? Чи можуть люди змінити свою поведінку, чи історія нескінченно повторюється, і ми назавжди приречені відтворювати минулі трагедії, не змінюючи нічого, крім декорацій?

Представники однієї ідеології рішуче заперечують можливість змін. Вони стверджують, що світ — це джунглі, що сильні полюють на слабких, і єдине, що заважає одній країні поглинути іншу — це військова сила. (…)

Інша школа стверджує, що так званий закон джунглів не є законом природи. Його вигадали люди і вони можуть його змінити. (…)

На відміну від гравітації, війна не є фундаментальною силою природи. Її інтенсивність та існування залежать від основних технологічних, економічних та культурних факторів. У міру зміни цих факторів змінюється й війна.

Свідчення таких змін оточують нас усюди. За останні кілька поколінь ядерна зброя перетворила війну між наддержавами на божевільний акт колективного самогубства, змусивши наймогутніші нації на Землі шукати менш жорстокі способи вирішення конфлікту.

Тоді як війни великих держав, як-от Друга Пунічна або Друга світова, були характерною рисою більшої частини історії, за останні сім десятиліть не було прямих воєн між супердержавами.

За цей період глобальна економіка перетворилася з економіки, заснованої на матеріалах, на економіку, засновану на знаннях. Якщо раніше основними джерелами багатства були матеріальні активи, як-от золоті копальні, пшеничні поля та нафтові свердловини, то сьогодні основним джерелом багатства є знання. І хоча ви можете захопити нафтові родовища силою, ви не зможете так само отримати знання. Як наслідок, прибутковість завоювань знизилася.

Зрештою, у світовій культурі відбувся тектонічний зсув. (…)

За останні кілька поколінь вперше в історії у світі почали домінувати еліти, що розглядають війну, як зло, якого можна уникнути. Навіть такі, як Джордж Буш-молодший і Дональд Трамп, не кажучи вже про Ангелу Меркель і Джасінду Ардерн, що є зовсім іншим типом політиків, ніж гунн Атілла або гот Аларік. Зазвичай вони приходять до влади з мріями про внутрішні реформи, а не про зовнішні завоювання. У сфері мистецтва і думки більшості корифеїв — від Пабло Пікассо до Стенлі Кубрика — відомі тим, що зображають безглузді страхи битв, ніж прославлення його авторів.

Унаслідок усіх цих змін більшість урядів перестали розглядати агресивні війни як прийнятний інструмент для просування своїх інтересів, а більшість націй перестали мріяти про завоювання та анексію своїх сусідів. Варто зазначити, що лише військова сила не дозволяє Бразилії завоювати Уругвай або Іспанії вторгнутися в Марокко.

Параметри миру

Захід сонця війни очевидний у численних статистичних даних. З 1945 року міжнародні кордони стали відносно рідко перекроюватися внаслідок іноземного вторгнення, і жодна міжнародно визнана країна не була повністю стерта з лиця Землі в результаті зовнішнього завоювання. Не бракувало й в інших типах конфліктів, як-от громадянські війни та заколоти. Але навіть зважаючи на всі варіанти, у перші два десятиліття 21-го століття людське насильство забрало менше життів, ніж самогубства, автомобільні аварії чи хвороби, пов’язані з ожирінням. Порох став менш смертоносним, ніж цукор.

В останні десятиліття «мир» став означати «неправдоподібність війни»

Науковці сперечаються про точну статистику, але важливо поглянути глибше за цифри. Занепад війни був як психологічним і статистичним феноменами. Його найважливішою особливістю стала серйозна зміна значення терміну «мир». Для більшої частини історії мир означав лише «тимчасову відсутність війни». Коли 1913 року говорили, що між Францією та Німеччиною мир, вони мали на увазі, що французька та німецька армії не стикалися безпосередньо, але всі знали, що війна між ними може спалахнути будь-якої миті.

В останні десятиліття «мир» став означати «неправдоподібність війни». Для багатьох країн вторгнення та завоювання сусідами стало майже немислимим. Я живу на Близькому Сході, тому чудово знаю, що є винятки із цих тенденцій. Але розпізнавати тенденції не менш важливо, ніж уміти вказувати на винятки.

«Новий світ» не був статистичною випадковістю чи фантазією хіпі. Найяскравіше це позначилося на безпристрасно розрахованих бюджетах. В останні десятиліття уряди у всьому світі відчували себе в достатній безпеці, щоб витрачати в середньому лише близько 6,5% бюджету на свої збройні сили, при цьому виділяючи значно більше коштів на освіту, охорону здоров’я та соціальне забезпечення.

Ми схильні сприймати це як належне, але насправді це дивовижна новинка в історії людства. Протягом тисячоліть військові витрати були найбільшою статтею у бюджеті кожного князя, хана, султана та імператора. Вони майже не витрачали жодної копійки на освіту чи медичну допомогу люду.

Скорочення кількостей воєн було результатом божественного дива чи зміни законів природи. Це сталося внаслідок того, що люди зробили найкращий вибір. Можливо, це найбільше політичне та моральне досягнення сучасної цивілізації. На жаль, той факт, що це досягнення походить з людського вибору, також означає, що воно може бути оборотним. (…)

Ось чому російська загроза вторгнення в Україну має бентежити кожну людину на Землі. Якщо для потужних країн знову стане нормою пожирати своїх слабкіших сусідів, це вплине на те, як люди у всьому світі відчувають і поводяться. Першим та найбільш очевидним результатом повернення до закону джунглів стане різке збільшення військових витрат за рахунок решти. Гроші, які мають спрямовуватися вчителям, медсестрам та соціальним працівникам, натомість підуть на танки, ракети та кіберзброю.

Повернення до життя в джунглях також підірве глобальну співпрацю з таких проблем, як запобігання катастрофічним змінам клімату або регулювання інноваційних технологій, таких, як штучний інтелект та генна інженерія. Нелегко працювати разом із країнами, які готуються знищити вас. (…)

Напрямок історії

Якщо ви вірите, що історичні зміни неможливі, що людство ніколи не залишало джунглі і ніколи звідти не вийде, залишається лише один вибір: грати роль хижака чи жертви. Маючи такий вибір, більшість лідерів воліли б увійти в історію, як альфа-хижаки та додати свої імена до похмурого списку завойовників, яких нещасні учні приречені запам’ятовувати на іспитах з історії.

Але, мабуть, зміни можливі? Може, закон джунглів — це вибір, а не неминучість? Якщо це так, то будь-який лідер, який вирішив завоювати сусіда, займе особливе місце в пам’яті людства набагато гірше, ніж ваш звичайний Тамерлан. Він увійде в історію як людина, яка зруйнувала наше величезне досягнення. Не встигли ми подумати, що вибралися з джунглів, як він затягнув нас назад.

Я не знаю, що буде в Україні. Але, як історик я вірю у можливість змін. Я не думаю, що це наївність. Це реалізм. Єдина константа людської історії — це зміна.

І це те, чого, можливо, ми можемо навчитись в українців. Протягом багатьох поколінь українці мало що знали, окрім тиранії та насильства. Вони витримали два століття царського самодержавства (остаточно повалений у катаклізмі Першої світової війни). Короткочасна спроба стати незалежними була швидко придушена Червоною армією, яка відновила московитське правління. Потім українці пережили жахливий штучно сфабрикований голод, який отримав назву Голодомор, сталінський терор, нацистську окупацію та десятиліття несамовитої комуністичної диктатури. Коли стався розпад Радянського Союзу, історія, здавалося, гарантувала, що українці знову підуть шляхом жорстокої тиранії — адже що, крім цього, вони знали?

Але вони обрали інший шлях. Незважаючи на історію, незважаючи на жахливу злиденність і перешкоди, які здаються непереборними, українці встановили демократію. В Україні, на відміну від Росії та Білорусі, кандидати від опозиції неодноразово замінювали чинних президентів.

Зіткнувшись із загрозою авторитаризму у 2004 та 2013 роках, українці двічі піднімали повстання, щоб захистити свою свободу. Їхня демократія — новинка. Така сама, як і «новий світ». Обидва — крихкі і, можливо, існуватимуть недовго. Але і перше, і друге — можливо, і вони можуть пустити глибоке коріння. Кожна стара річ колись була новою. Зрештою все зводиться до людського вибору.

Переклад НВ

Повну версію тексту читайте на The Economist

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ