Аудіоверсія колонки:
Росія не вгамовується. Ми стежимо за виступами останніх днів. Сьогодні, наприклад, голова МЗС РФ Сергій Лавров виступав, мовляв, ми 30 років запрягали, а тепер поїдемо. Тобто Росія може вдатися до свідомої військової ескалації.
Уже кілька місяців більшість експертів обговорювали, що, мабуть, військові хороводи навколо України, погрози — це шантаж з метою політичних поступок. Аби Україна легалізувала ОРДЛО, визнала його особливий статус, провела вибори під контролем окупантів. Але Україна досить зрозуміло відповіла, що на це не згодиться.
Тоді спробували з Джо Байдена вирвати будь-які формули про Мінські угоди. Тому і влітку у Женеві, і під час відеоконференції наприкінці 2021 року це Путіну вдалося. Але у США глибинна держава виправила Байдена. Тиснути на Україну він не стане, а навпаки, надаватиме військову підтримку. Здавалося б, усе, шантаж не пройшов, проте Росія продовжує підвищувати ставки. Отже, її цікавить не шантаж, а щось серйозне.
Я вважаю, що в Москві ухвалено рішення про масштабне військове вторгнення в Україну. Гадаю, там навіть замахуються на Польщу. Чомусь мало звертають увагу на такий пункт в ультиматумі: повернути інфраструктуру НАТО на рівень 1997 року. Причому заступник голови російського МЗС Сергій Рябков це висловив так: «заберіть монатки та забирайтеся» з Прибалтики й Польщі. Що означає, забирайтеся?! Там свої держави, свої країни, народи. Але Москва у своєму божевіллі готує масштабну війну. Ось таке в мене враження.
Якби Україна відступила, то США не змогли б її захистити
Українська влада, незважаючи на те, що в ній є різні люди, поводиться дуже гідно. Чому у Вашингтоні лінія держсекретаря США Ентоні Блінкена перемогла лінію радника президента США з питань безпеки Джейка Саллівана? Тому що у цій боротьбі активну участь взяла українська дипломатія, зокрема голова МЗС Дмитро Кулеба.
Якби Україна відступила, США не змогли б її захистити. Американці не можуть бути більш проукраїнськими, ніж самі українці. У цьому, я вважаю, ключову роль відіграв твіт Кулеби 31 грудня. Там він сказав: «Якщо Захід здригнеться, то ми все одно захищатимемо себе і своє право на існування».
Це мені нагадало навіть знамениту промову Вінстона Черчилля у 1940 році, коли Великобританія залишилася наодинці перед загрозою нападу Гітлера, we shall fight, we shall never surrender (ми захищатимемося, ми ніколи не здамося). Таку політику веде зараз Україна, і це приваблює на її бік симпатії всього світу та цілком реальну підтримку.
Вважаю, що навіть внутрішньоукраїнське протистояння нічого не змінить. Дуже сумні, звісно, особисті відносини Порошенка та Зеленського, вони надто заважають Україні. Проте, що вдієш? Політики такі. Хоча я впевнений, що один і другий твердо стоять на позиціях підтримки України, сформульованих Кулебою — ми захищатимемо себе, навіть якщо Захід здригнеться. Але Захід не здригнувся. Хоча, звісно, я був би спокійнішим і за Україну, і за США, якби у Вашингтоні був відправлений у відставку Салліван, а в Києві — Єрмак.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ