Україна між війною і стандартами ЄС. Чим незадоволені в Брюсселі
Погляди11 листопада, 10:31
Матеріал написаний у співавторстві з Тетяною Маляренко, професоркою європейської безпеки Національного університету «Одеська юридична академія»
Зараз Україні особливо важко. На фронті триває запекла битва за Покровськ, і не схоже, що Україна в ній перемагає.
Не краще йдуть справи і з енергетичною стійкістю країни після місяців інтенсивної російської кампанії повітряних бомбардувань, націленої на ключову інфраструктуру. За даними ООН, це може спровокувати чергову масштабну гуманітарну кризу в і без того розореній війною країні.
Геополітична картина виглядає не менш похмурою. Постачання далекобійних ракет «Томагавк», про яке Київ просив уже кілька місяців, було вкотре відхилено президентом США Дональдом Трампом. Ба більше, після зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном у Південній Кореї 30 жовтня Трамп заявив, що США і Китай працюватимуть разом над завершенням війни в Україні.
Можливість продуктивної співпраці між Трампом і Сі щодо врегулювання конфлікту в Україні, не кажучи вже про успішне його завершення, здається вкрай малоймовірною. І навіть якби була досягнута угода за підтримки Вашингтона і Пекіна, вона явно не була б вигідна Україні, що стало очевидно через кілька днів. Під час дводенного візиту російського прем'єр-міністра Михайла Мішустіна до Китаю 3−4 листопада Пекін не дав жодних ознак відмови від партнерства з Росією, яке є ключовим для підтримки воєнної машини Кремля.
Опозиція Україні всередині ЄС посилилася
Не вселяє оптимізму і затримка, що триває із затвердженням кредиту ЄС для України на суму 60 мільярдів євро, забезпеченого замороженими російськими активами.
З огляду на всі ці погані новини, не дивно, що президент України Володимир Зеленський вхопився за те, що, на перший погляд, мало вигляд як хороша новина — останню оцінку Європейської комісії про прогрес Києва на шляху до членства в ЄС.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
У звіті комісії зазначається, що Україна просунулася по всіх 33 розділах переговорів про приєднання. Це вражає і заслуговує на похвалу, особливо враховуючи, що країна домагалася цього на тлі російської агресії, яка триває з лютого 2022 року.
Однак у низці сфер прогрес навряд чи можна назвати значним. Більш уважний аналіз звіту комісії за 2025 рік показує: позитивні новини, якщо вони і є, більше полягають у презентації фактів, ніж у самій їхній суті.
Наприклад, у сфері боротьби з корупцією комісія зазначає, що нещодавні події «ставлять під сумнів прихильність України до свого антикорупційного порядку денного». Насамперед це пов’язано зі спробами уряду Зеленського обмежити незалежність антикорупційних інститутів країни. Це питання викликало масові громадські протести влітку і змусило частково переглянути політику уряду.
Тривожно, що комісія також констатує «політичний тиск на антикорупційних активістів» і «переслідування та залякування журналістів». У звіті згадуються «випадки стратегічних судових позовів проти громадської участі (SLAPP), пов’язаних із журналістськими розслідуваннями».
Тим часом, у боротьбі з серйозною та організованою злочинністю комісія вказує: «Заморожування і конфіскація кримінальних активів залишаються вкрай обмеженими». Інші недоліки стосуються скромного прогресу в децентралізації, відсутності прозорості під час приймання на державні посади, незалежності та неупередженості судової системи, а також збереження випадків катувань і жорстокого поводження у в’язницях і слідчих ізоляторах.
З одного боку, не дивно, що ці проблеми існують. Україна веде екзистенційну війну майже чотири роки. Статус кандидата в члени ЄС країна отримала лише в червні 2022 року — через чотири місяці після повномасштабного вторгнення Росії. Переговори про вступ розпочалися лише в грудні 2023 року.
Однак саме збереження цих помітних і легко експлуатованих проблем, пов’язаних із фундаментальними цінностями ЄС, викликає занепокоєння. Майже ті ж самі питання вже порушувалися у висновку Європейської комісії щодо заявки України на членство у 2022 році. Вони знову фігурували у звіті 2023 року і знову — торік у звіті про прогрес переговорів про приєднання.
Можна було б назвати перебільшенням твердження про те, що Україна рухається в бік більш автократичного стилю президентського правління за Зеленського. Але зрозуміло, що політика воєнного часу в Києві має і темні боки, які мало сприяють зміцненню репутації країни як кандидата на членство в ЄС.
Розбіжності всередині
Це дає привід критикам України всередині ЄС для докорів. Головним серед них залишається прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, чиї тактики блокування гальмують зусилля Європейської комісії з просування українського членства.
Польща та Словаччина приєдналися до Угорщини у протидії спробам ЄС завершити оновлену торговельну угоду з Україною. Опозиція Україні всередині ЄС посилилася після формування євроскептичної коаліції ультраправого популістського уряду в Чехії.
Голова зовнішньополітичної служби ЄС Кая Каллас продовжує наполягати, що членство України до 2030 року «є реалістичною метою». Однак комісар ЄС з питань розширення Марта Кос більш обережна. Вона зазначила, що «майбутні договори про приєднання повинні містити більш жорсткі гарантії», щоб «запевнити наших громадян у державах — членах ЄС, що цілісність нашого Союзу і демократичні цінності збережуться навіть після вступу нових членів». В інтерв'ю Financial Times вона додала, що не хоче «увійти в історію як комісар, який впустив у ЄС троянських коней».
Судячи з деталей звіту про прогрес України за 2025 рік, у якому окреслено сфери, в яких Києву потрібні невідкладні реформи, можна очікувати, що труднощі для Києва триватимуть — і не тільки в її війні з Росією.
Незважаючи на те, що з лютого 2022 року долі України та Європейського Союзу тісно переплелися, перед ЄС залишається ключове питання. Ця дилема полягає в тому, як поєднати жорсткість вимог до нових членів із необхідністю допомогти Україні утримувати позиції в протистоянні з Росією.
Переклад NV
Оригінал опубліковано на The Conversation
NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation
Републікацію повної версії тексту заборонено