«Путін опинився в глухому куті і ставить на слабку ланку». Юваль Ной Харарі — про те, чому Україна перемагає у війні
Ми рекомендуємо30 вересня, 12:33
Усупереч наративу, який просуває російська пропаганда, наразі Україна виграє війну. Навіть колишній президент США Дональд Трамп, який у лютому 2025 року переконував українського президента Володимира Зеленського поступитися перед вимогами Росії, мотивуючи це тим, що «у вас немає на руках козирів», заявив: «Україна, за підтримки Європейського союзу, здатна битися і перемогти».
Коли конфлікт почався 2014 року, Україна здавалася абсолютно безпорадною перед лицем російської агресії: росіяни без особливих зусиль захопили Крим і частину східної України. 24 лютого 2022 року війна перейшла в гострішу фазу — Росія почала повномасштабний наступ, поставивши за мету підпорядкувати собі всю Україну і припинити її існування як незалежної держави.
У той момент російське керівництво, а також багато спостерігачів по всьому світу очікували, що Росія протягом кількох днів захопить Київ і розгромить українську армію. Навіть західні союзники України настільки сумнівалися в її здатності до опору, що пропонували евакуювати президента Зеленського з командою і допомогти організувати уряд у вигнанні.
Але Зеленський відмовився покинути Київ і залишився боротися. За повідомленнями, він відповів американцям: «Мені потрібні боєприпаси, а не таксі». Українські війська, незважаючи на брак озброєння, вразили весь світ, відбивши наступ на Київ. Пізнього літа 2022 року українська армія перейшла в контрнаступ, здобула дві найважливіші перемоги в Харківській і Херсонській областях і звільнила значну частину територій, захоплених Росією в початковій фазі вторгнення.
Трамп воліє ставити на тих, хто перемагає
Відтоді, незважаючи на обмежені просування з обох боків, лінія фронту майже не змінилася. Росія намагається створити враження неухильного наступу, але факти такі: з весни 2022 року російській армії не вдалося захопити жодного стратегічно важливого об'єкта — таких, як Київ, Харків чи Херсон.
У 2025 році, втративши від 200 000 до 300 000 солдатів убитими і пораненими, російська армія змогла захопити лише вузьку прикордонну смугу, яка, за найдостовірнішими джерелами, становить близько 0,6% від усієї території України. Якщо темпи наступу збережуться, теоретично Росії знадобиться близько 100 років і десятки мільйонів жертв, щоб захопити іншу частину країни. Фактично, у серпні 2025 року Росія контролювала менше української території, ніж у серпні 2022 року.
Ситуація нагадує західний фронт Першої світової війни, коли безжальні генерали приносили в жертву десятки тисяч солдатів заради кількох кілометрів брудних руїн. Патріотична преса нерідко приховувала масштаб цих нерозважливих утрат, публікуючи карти, що нібито відображають значні просування. Однак найважливішим елементом на цих картах був масштаб.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Як зазначав історик Тобі Текер, газети часів Першої світової війни часто навмисно використовували укрупнений масштаб, «що робило «просування» візуально разючими, хоча будь-який уважний читач міг помітити, що насправді вони… були нікчемні. У багатьох виданнях точні географічні дані прямо суперечили постійним повідомленням про «успіхи» і «завойовані рубежі».
З тією ж ситуацією ми стикаємося і зараз — при оцінці останніх російських просувань. З військового погляду Україні доцільно відступати в окремих тактичних районах, щоб зберегти сили і життя солдатів, даючи Росії можливість стікати кров’ю під час дорогих атак заради нікчемних результатів. Правда полягає в тому, що, воюючи, Україна змогла привести війну з Росією до глухого кута. Як нещодавно написав відставний генерал армії Австралії Мік Раян: «Це все одно, що за понад три роки після вторгнення до Іраку 2003 року США змогли б захопити тільки 20% країни, втративши при цьому мільйон людей. Чи вважав би хто-небудь це перемогою Америки?»
На морі досягнення України не менш вражають. 24 лютого 2022 року російський Чорноморський флот цілковито домінував у військово-морській сфері, і здавалося, що Україна не має жодних засобів для опору. Один із найвідоміших епізодів того дня стався на острові Зміїний. Флагман Чорноморського флоту, ракетний крейсер «Москва», передав гарнізону радіоповідомлення: «Я — російський військовий корабель. Пропоную скласти зброю і здатися, щоб уникнути кровопролиття і непотрібних жертв». Гарнізон відповів: «Російський військовий корабель, іди на х*й». Хоча незабаром Зміїний був захоплений, уже наприкінці червня 2022 року українці відбили острів. До того моменту крейсер «Москва» і безліч інших російських кораблів опинилися на дні Чорного моря.
Завдяки інноваційному використанню ракет і дронів Україна позбавила Росію морської переваги, змінила саму природу морської війни і змусила вцілілі кораблі Чорноморського флоту шукати укриття у віддалених від лінії фронту портах.
У повітрі Росія також зазнала невдачі. Так, у 12-денній війні проти Ірану в червні 2025 року Ізраїль домігся повного контролю над іранським небом за 36 годин, не втративши жодного пілотованого літака. Росія ж досі не змогла завоювати панування в небі над Україною. Російські ПКС зазнали катастрофічних утрат — зокрема після удару українців по стратегічних бомбардувальниках у червні. У відповідь Росія перейшла на тактику нанесення ударів за допомогою ракет дальньої дії і дронів, тероризуючи українські міста. Україна, на відміну від Росії, утримується від ударів по цивільних об'єктах, але її дрони продемонстрували значну ефективність у нанесенні ударів по аеродромах та інфраструктурі — особливо по нафтопереробних заводах — на сотні кілометрів углиб російської території.
Усіх цих успіхів Україна досягла без прямого військового втручання ззовні. Наразі єдиною стороною, яка офіційно вступила у війну на боці Росії, стала Північна Корея, яка відправила для участі у війні понад 10 000 солдатів. Країни НАТО надали Україні масштабну допомогу у вигляді зброї та ресурсів, але жоден натовський солдат не бере участі безпосередньо в боях. Ба більше, до 24 лютого 2022 року і ще довго після цього західні країни відмовлялися надавати Україні багато видів важкого сучасного озброєння й обмежували застосування інших видів. Деякі з цих обмежень діють досі.
Таким чином, у 2022 році Україна домоглася перемог під Києвом, Харковом і Херсоном, маючи лише обмежені засоби. Якби повна підтримка з боку Заходу була надана від самого початку, можливо, Україна виграла б війну вже до кінця 2022 року або влітку 2023-го, до того як Росія змогла відновити свою армію та військову економіку.
У 2025 році найслабшою ланкою в обороні України залишається свідомість її західних партнерів. Оскільки Росія не домоглася переваги в повітрі і на морі і не змогла прорвати оборону на суші, її стратегія тепер полягає в тому, щоб обійти Україну, завдавши удару по волі до опору в США і Європі. Поширюючи пропаганду про неминучу перемогу Росії, Москва сподівається, що західні союзники України втратять рішучість, припинять підтримку і змусять Київ капітулювати. Піддатися цій пропаганді — значить спровокувати катастрофу не тільки для України, а й для самих країн НАТО, які ризикують втратити значну частину своєї репутації та кращий захист від усе більшої російської загрози.
Поки Росія нарощує військову міць і переводить економіку на воєнні рейки, Європа спішно переозброюється. Але просто зараз найбільшою, загартованою і найдосвідченішою силою, що стоїть між російською армією і Варшавою, Берліном або Парижем, залишається українська армія. Польська, німецька та французька армії налічують приблизно по 200 000 солдатів кожна — і більшість із них ніколи не брали участі в бойових діях. В українській армії — орієнтовно один мільйон солдатів, і більшість із них — загартовані в боях ветерани.
Після двох тижнів, протягом яких російські винищувачі порушували повітряний простір Естонії, а дрони — пролітали над Польщею, Румунією (і, можливо, Данією), європейцям варто замислитися: якщо завтра Росія нападе на Європу, а США вирішать не втручатися, головною військовою силою Європи виявиться українська армія.
Військовим США також є чого повчитися в України — як у плані бойового досвіду, так і у високотехнологічному оборонному виробництві. Особливо це стосується війни дронів — тут Україна демонструє інновації світового рівня і має величезний масив цінних даних, що робить її одним із глобальних лідерів у цій галузі. Можливо, це одна з причин, через яку президент Трамп останнім часом став висловлюватися прихильніше щодо України — він вважає за краще ставити на тих, хто перемагає.
Неможливо точно сказати, як розвиватиметься війна, — усе залежить від майбутніх рішень. Але в одному сенсі перемога України вже виглядає вирішальною і незворотною. Війна — це продовження політики іншими засобами. Перемагає не та сторона, яка захопила більше землі, зруйнувала більше міст або вбила більше людей. Перемагає та сторона, яка домоглася своїх політичних цілей. І у випадку з Україною вже ясно, що Путін не досяг своєї головної мети — знищення української нації.
У багатьох своїх виступах і статтях Путін стверджував, що Україна ніколи не була справжньою нацією. Саме це стало головною ідеєю його довгого есе «Про історичну єдність росіян і українців», опублікованого в липні 2021 року. Згідно з цією логікою, Україна — штучне утворення, нав’язане іноземними державами, щоб послабити Росію. Путін розпочав цю війну, щоб довести світові, що українського народу не існує, що українці — це насправді росіяни і що за першої нагоди вони з радістю возз'єднаються з «матінкою-Росією».
Скільки ще людей загине через хибні думки та амбіції Путіна — ніхто не знає. Але одне стало абсолютно зрозумілим для всього світу: Україна — це справжня нація. І мільйони українців готові боротися до кінця, щоб залишитися незалежними від Росії. Нації народжуються не з грудок землі і не з крапель крові. Вони народжуються з історій, образів і спогадів, що живуть у свідомості людей. І незалежно від того, як розвиватиметься війна найближчими місяцями, пам’ять про російське вторгнення, про скоєні звірства і про жертви українського народу живитиме український патріотизм іще багато поколінь.
Повну версію тексту читайте на FT.com
Переклад NV