І ось, коли дим почав розвіюватись...
Спершу про емоційний вимір. Це щастя, що Аркадій Бабченко живий!
А ось з раціональною частиною все не так легко. Навіть, здавалось би, легкий на емоціях висновок вчорашнього дня – які СБУ все ж таки молодці – також перестає бути таким вже очевидним.
Молодцями оперативники СБУ будуть тоді, коли в суді доведуть, що замах на Аркадія Бабченка таки був.
Як мені не соромно в цьому сумніватися, коли я сам писав, що список потенційних цілей Росії надто очевидний? Пояснюю.
Наприклад, якщо не помиляюсь, то під час судового процесу над Януковичем секретар РНБОУ Олександр Турчинов зробив таке зізнання: «Армія на початку 2014 року не могла захистити країну, я тоді казав неправду, що в нас сильні Збройні сили».
Тоді він сказав неправду. А зараз? Ми ж чуємо про «найсильнішу армію в Європі» від президента та інших урядовців. Чуємо і не віримо, бо знаємо реальний стан справ. Отже, судячи з усього, заради якоїсь сумнівної логіки заспокоєння чи поширення примарної впевненості та надій нам продовжують говорити... ну, не зовсім правду.
Йдемо далі. Президент невтомно заявляє, що Україна веде війну з Росією, але не робить того, що вимагає у цих випадках закон, логіка і традиції. Значить лукавить, недоговорює?
Провокуючи росіян, Україна спровокувала і весь світ
А згадайте замах на генпрокурора з тепловізором. А купу арештів, після яких люди, включно зі сертифікованими злодіями та ворогами України, виходять на волю без будь-яких судових рішень?
Можна додавати і додавати сюди факти, події, сценарії, які вкупі підтверджуватимуть, що говорити неправду, неповну правду, вводити в оману громадську думку – це поширений прийом української влади.
То як тепер можна повірити в те, що російський замах на Бабченка таки був – і це не чергова «невеличка неправда» від української влади заради «великої мети»?
Я хочу вірити, що СБУ запобігла підготовленому російськими спецслужбами замаху на Аркадія Бабченка. Та чи є у мене підстави сумніватися в чесності політиків, які коментують обставини операції СБУ? Більш, ніж достатньо.
Розсіяний над героїчним полем бою дим відкрив ще одну неприємну деталь. Ніхто не прорахував міжнародної реакції. Складається враження, що під час планування максимум, що враховувалось, і до чого були готові коментатори від влади – це внутрішньополітична реакція.
Можливо, хоча не впевнений, що прораховувалась реакція росіян.
Але біда в тому, що наші друзі переважно відповіли нерозумінням і розчаруванням. Адже провокуючи росіян, Україна спровокувала і весь світ. І багато наших друзів зробили заяви, де прямо звинувачували чи натякали на причетність Росії. Як виявилось, це були цілком необґрунтовані заяви. Адже навіть якщо пізніше Україна доведе, що замах таки був, на момент вечора 29 травня багато хто зробив цілком безпідставні закиди на адресу Росії. Цією провокацією Україна ускладнила для багатьох і без того непрості відносини з РФ. Так виходить, що Україна свідомо змусила низку своїх друзів зробити публічні помилки.
Це забувається дуже важко.
Також реакція світу засвідчила, що ті країни, до числа яких ми хочемо зараховувати і себе, взагалі вважають подібні публічні провокації ознакою незрілості та масовим поширенням фейкової чи неправдивої інформації.
І праведний гнів патріотів «а чому не говорять, що Росія хотіла вбити журналістів» абсолютно неадекватний, бо тепер такі наміри РФ доведеться довести в рамках описаної вище логіки «так, а як вірити Україні, що замах взагалі був»?
Також цілком необґрунтований гнів на тему «як у справі Скрипаля, так усі піднялися за Британією, а тут, бачиш...» Кардинальна різниця в цих ситуаціях не лише в загальному сприйнятті України і Великобританії, а в тому, що британці від першої секунди вибудовували свою позицію на фактах і правді, яку можна перевірити. Спершу оприлюднених фактів було мало, і все виглядало сумнівним. Але крок за кроком сумнів розвіявся. Україна замість розвіювання сумнівів напустила туману.
Це, звичайно, не має жодного стосунку до оперативників СБУ, які робили свою роботу. Сподіваюсь, що робили і роблять дуже добре.
Та ті, хто вийшли на брифінги тріумфувати, схоже, не були готовими до того, що дим розсіється.
Та й назагал – воїнів шанують, провокаторів – ні.
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени