Аналізуючи міжнародні відносини, зовнішню політику і місце України у світі у 2018-му, є деякі речі, про які можна сказати «Слава Богу, що це відбулося».
Перше. Завдяки історичним зв’язкам українських політиків у Конгресі та Сенаті вдалося стабілізувати відносини зі США. Вони, звісно, досі залишаються під великим знаком питання. Але, відверто кажучи, я очікував гіршого через передчасні заяви деяких українських можновладців під час президентської кампанії у США та історіями з Полом Манафортом. Переконаний, що та справа ще не відіграна повністю, але налагодити відносини зі США вдалося.
Друге. Дуже добре, що попри всі складнощі з окремими європейськими країнами загалом зберігаються партнерські стосунки з ЄС. Так, є багато проблем саме двосторонніх відносин. До речі, не тільки з найближчими сусідами. Цього року всі бачили видимі та відомі нюанси у стосунках з Угорщиною, Польщею та Білоруссю. Проте чомусь забули, що в Італії судять одного з наших бійців з АТО, а угорські, чеські, грецькі, іспанські, італійські, словацькі політики їздять в Крим і на Донбас. Зрозуміло, що Європа абсолютно неоднорідна: там є політичні сили, які стали на бік України, а є і прибічники Росії. Це, на жаль, поки що серйозно ускладнює стосунки, в тому числі з ЄС. Особливо зі згаданими країнами.
Третє. Для України стає дуже важливим англосаксонський фактор. 2018 рік це показав якнайкраще. Англосаксонський світ відособлюється від Європи, тому налагодити відносини з ним – завдання для України на найближчі роки. Очевидно, що ці країни разом зі США координують між собою прийняття рішень. Вважаю, що Україні треба якнайшвидше встановлювати тісні стосунки хоча б на рівні спецслужб. Останні події у Франції говорять про те, що тут дуже багато роботи.
Україна постає перед світом оазисом беззаконня, свавілля судів і корупції
Тепер щодо провалів міжнародної політики.
Повністю втрачений напрямок роботи з Китаєм. 2018-й став роком, коли Україна зупинила всі найбільші проекти з КНР. Відповідальність за це – на політичному керівництві нашої держави. Це дуже небезпечна річ, бо в питаннях протистояння Росії для України як Європа, так і Китай – це рівноцінні з точки зору впливу на ситуацію фактори.
Якщо говорити про міжнародне економічне життя, військово-технічну співпрацю, то тут ситуація ще гірша. Маємо наростаючий зовнішній борг, зменшення об’єму інвестицій через корупцію. Україна постає перед світом оазисом беззаконня, свавілля судів і корупції. Цей імідж закріплюється у світогляді європейського, світового бізнесу, і є дуже небезпечним.
Так, треба визнати, що в багатьох країнах, навіть європейських, корупції не менше. Та вона не є такою значущою при прийнятті рішень, визначенні соціального статусу громадян і формуванні політики в державі, як в Україні. Корупція разом із зовнішньою агресією є основними чинниками небезпеки, які можуть привести Україну до катастрофи. Це те, що у нас стоїть другим питанням на порядку денному після вирішення війни.
Та повернімося до міжнародної політики. Найгірше, що за цей рік Україна так і не спромоглася запропонувати ініціативу щодо формування системи регіональної, континентальної та глобальної безпеки. Гірше того, держава ні на рівні концепції, ні на рівні ключових політичних сил чи прийняття закону не показала своє бачення досягнення миру і процесу реінтеграції на Донбасі, в Криму та стабілізації ситуації на Азові. Без такої візії, автоматично продовжуючи лише дію законів по окупованих територіях, неможливо вести адекватну розмову у пошуках союзників.
Україні треба більш агресивно поводитись на світовій арені. Це настільки очевидно. І через це я ще більше обурююсь тому стану, в якому сьогодні перебуває українська дипломатія. З 2010 року вона фактично розгромлена. Кількість працюючих людей у дипкорпусі доведена до мінімуму. При мінімальній матеріальній базі посольства та посли не можуть забезпечити реалізацію покладених на них повноважень. Міністерство закордонних справ перестало виконувати свою роль, коли його очільник став «секретарем» президента з питань зовнішньої політики. Дуже шкода на все це дивитися. Адже це саме та сфера, де треба було б докласти колосальних зусиль, дати ресурси, фахівців, активно використовувати іноземні ЗМІ, світовий бізнес, фінансові кола тощо.
Натомість українська дипломатія продовжує бути закритою тоталітарною структурою – за винятком окремих дипломатів та послів, яким вдалося зламати ці шори. Ця робота має бути серед пріоритетів української влади. Нам вкрай важливі «бійці невидимого фронту».
Наостанок хочу згадати про звичайних українців, які поповнили світовий ринок праці. Вони все більше виїжджають за кордон в пошуках достойної платні, щоб прогодувати сім’ї. Зверніть увагу: майже не чути, щоб наші співгромадяни за кордоном порушували закони чи конфліктували з громадами. А це свідчить, що українці законослухняні, і як на працівників на них є замовлення в Європі. Можливо, вони мовчать про випадки переслідування, недоплати, приниження, але там потребують їхніх рук. Невипадково лібералізується німецьке законодавство для поляків, а польське – для українців.
Українські громадяни, які мають європейську ментальність і несуть в собі європейські цінності, дуже легко інтегруються в коло європейців. Дай Боже, щоб українська влада спромоглась на економічні кроки, які би повернули їх додому. Ми би мали колосальний досвід людей, які працюють з європейськими підходами, фаховістю, з європейським баченням виконання роботи, взаємостосунків з людьми, логістики і моралі.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени