Колонка написана в співавторстві з Анатолієм Амеліним, директором економічних програм Ukrainian Institute for the Future
Судіть самі:
- 90% українських інститутів влади і сьогодні – правонаступники радянських з тими ж процедурами, ставленням до людей, філософією праці, ставленням до бюджетних грошей і платникам податків. Ми ресурс для них, а не вони для нас.
- Структура українськиої економіки за 26 років так і не зробила крок в сторону нової економіки, навпаки, республіка, що мала в 1991 році найвищий промисловий потенціал в СРСР перетворилася на сировинну республіку, де експорт формує майже 50% економіки з часткою сировини в експорті 80%. І частка аграрного експорту продовжує зростати.
- У розвиненому ліберальному світі, куди ми «прагнемо», людина є головною цінністю. Для людини, її комфорту, самореалізації, розвитку, безпеки і служить державний апарат. У комунізмі, незважаючи на гучні заявлявлені цілі, людина і економіка були ресурсом досягнення цілей лідерів комуністичних країн, ми відмовилися від комунізму, але так і не прийняли ліберальні цінності.
- Навіть податкова система в Україні є інструментом паразитування я на економіці, а не її розвитку . Податки є похідною від необхідності наповнювати бюджет, який витрачається на розсуд чиновників. Вони виставляють нам рахунки, які ми оплачуємо у вигляді податків і навіть не цікавимося, на що витрачаються гроші, і не беремо участі в приорітетизації завдань, що вимагають фінансування за рахунок наших податків.
- Єдині правила для всіх відсутні, для близьких до влади правила одні, для інших – інші. Причому практично завжди можна знайти можливість їх обійти.
- Ми вже не в СРСР, відмовилися від комунізму, декоммунізувались в назвах, але людина так і не стала цінністю. Згадайте своє спілкування з чиновниками – райрад, податкової, ЖЕКів, шкіл, поліклінік, судів...
У розвиненому ліберальному світі, куди ми «прагнемо», людина є головною цінністю
В України і українців досі не з'явилося чіткої мети, куди і як ми йдемо, ми продовжуємо існувати на уламках інфраструктури радянського економічного комплексу, пливемо за течією, практично не коригуючи курс, адже про пункт призначення ми так і не домовилися.
Найбагатші українці не створили нічтого подібного до Айфона, Тесли, Фейсбуку, їх величезні капітали це уламки держави – приватизовані активи або орендована розпайована земля.
Нового майже нічого немає. Як немає і шансів, що ця система сама по собі зміниться без зміни парадигми мислення, цілей і пріоритетів.
Можна декомунізувати назви до посиніння, але поки совок в головах, у кожному елементі державної системи, шансу на виживання і розвиток в України немає.
І найголовніше, ми пливемо за течією глобальних інтересів, не намагаючись домовитися один з одним про наші, і взяти на себе відповідальність їх реалізовувати.
Давайте уявимо, як могло бути по-іншому
Якби ми, 35-40 млн українців не продовжували безцільно трансформувати совок, а будували б державу відразу з нуля вона була б, впевнені, зовсім іншою.
Ми точно не продовжували б радянські традиції служіння державній машині, а йшли по шляху нового суспільного договору, чітко визначаючи комфортний для всіх формат взаємин і роль держави для всіх нас, єдині правила для всіх і єдині можливості.
Люди, звичайно, індивідуалісти, але об'єднавшись, ми і захистити себе зможемо краще, протистоячи ворогам або негараздам, і на суспільних витратах заощадимо, і спільні інфраструктурні, громадські та соціальні об'єкти дешевше і краще зробимо.
Адже для себе ж.
Подивіться на приклад Нової Пошти, побудованої з нуля і Укрпошти, яку більше двох десятків років реформують, але помітно лише зміна логотипу і фасаду.
Основні принципи, про які б домовилися українці (по суті, фабула нового суспільного договору) у разі створення нової держави:
Держава – форма об'єднання українців на певній території, де поширюються єдині правила і принципи.
Людина, громадянин і його інтереси є пріоритетом для держави, якщо вони не суперечать інтересам інших громадян або не завдають шкоди і ризику національній безпеці держави.
Людиноцентризм – будь-яке політичне рішення, прийняте урядом, оцінюється крізь призму його впливу на рівень і якість життя людини – громадянина України – не тільки сьогодні (підняти пенсії, а там хоч потоп), а в довгостроковій перспективі (понад 10 років), щоб громадяни прагнули повертатися в країну, а не їхати з неї.
Цілі існування держави – отримання синергії для комфортного безпечного життя сімей українців в глобальному світі, захист і реалізація інтересів громадян як всередині України, так і за її межами, забезпечення арбітражу, якісного державного сервісу та створення умов для нашого розвитку, зниження наших загальних витрат на ефективне функціонування держави.
Державний аппарат – інституції, створені для виконання сервісних функцій в інтересах громадян: безпека, арбітраж, створення умов для розвитку громадян, державний сервіс та регулювання де це критично необхідно.
Держава діє за принципом «не нашкодь». Регулює тільки там, де це неминуче або де виникають ризики для життя громадян.
Державний сервіс ми фінансуємо самостійно з бюджету, що наповнюється нашими податками. Ми самі визначаємо, який сервіс нам потрібен і який можемо собі дозволити за свої податки. Це не виключає наявності окремих сервісів, що надаються за окрему плату (ті ж арбітражі, ліцензії, консультації) в разі необхідності.
Податки залежать не від примхи і потреб чиновників або бажання будь-що-будь наповнити бюджет і тихесенько його пиляти, а від потреби в забезпеченні громадянам якісного ефективного державного сервісу і мають системну тенденцію до питомого зниження в міру розвитку економіки. Податки це наша загальна плата за якість життя в нашій країні, несплата ж податків – злочин не проти держави, а проти всіх українців.
Спори. Ми делегуємо державі (нашим представникам у ній) право здійснення справедливого арбітражу в разі виникнення суперечок між громадянами (в тому числі з державою) – суди.
Представники. Ми делегуємо право нашим представникам приймати правила і закони, за якими живе наша країна з ключовим акцентом – людиноцентризм.
Наші представники – депутати, чиновники найдостойніші громадяни з нас з високою репутацією. Ми ж їм довіряємо і наше майбутнє, і наш арбітраж.
Безпека. Ми делегуємо державі функції забезпечення нашої безпеки, як кордонів, так національної та громадської.
Свобода. Ми даємо громадянам максимальну свободу життя і самореалізації, якщо це не порушує інтересів або прав інших громадян і не чинить загрози національній безпеці.
Вільна економіка. Держава мінімально втручається в регулювання економічних процесів (тільки там, де є природні монополії, штучна монополізація з боку окремих гравців, що не допускає або обмежує появу нових).
Проукраїнський прагматизм. Українська економіка повинна бути самодостатньою в плані забезпечення ресурсами, в тому числі енергетичними, людськими, продовольчими, фінансовими. У перші п'ять-десять років пріоритетною є політика здорового протекціонізму й імпортозаміщення. А первинні – інтереси та добробут наших громадян.
Соціальний захист. Держава створює умови для високої якості життя громадян і реалізації їх талантів, але держава не займається благодійністю. Під соціальну підтримку потрапляють громадяни, які не можуть самостійно забезпечити себе, не мають родичів і житла. Громадянам дається короткочасна допомога в разі безробіття (навчання і мінімальна фінансова підтримка), а також молодим сім'ям з маленькими дітьми.
Права і відповідальність. Всі українці є рівними перед законом і мають рівний набір прав, крім випадків розподілу бюджетних коштів. Право їх розподіляти, обирати/призначати державних представників можуть тільки платники податків. Ті, хто є споживачами бюджетних коштів (одержувачі пенсій, соціальної допомоги з бюджету у той період коли залежали від бюджету тимчасово позбавляються права голосу через наявність конфлікту інтересів).
Ці принципи будуть відображені в базовому суспільному договорі – новій Конституції, де найважливішою цінністю є життя і якість життя громадян України.
Далі буде. Слідкуйте за поновлення в розділі Мнения
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени