Вперше по-справжньому українцем я відчув себе в період Майдану 2004 року. Я зрозумів тоді, що ця боротьба мені близька. На сам Майдан я не їздив, але стежив за ним із Сімферополя, навіть була ідея вийти з помаранчевим плакатом до Радміну Криму. Тоді я вже багато читав про розпад СРСР, їздив і областями України, і до Росії, і країнами Європи. Бачив, на що перетворюється РФ, і не хотів такого майбутнього для нашої країни.
Але потім ми швидко втратили шанс на зміни, я розумів, хто такий Янукович. До Криму приїхали донецькі та макіївські, у багатьох людей відбирали бізнес, відбувався дерибан землі, беззаконня. У 2014 році новий Майдан став для мене дуже зрозумілою історією про справедливість і свободу. І його я вже не пропустив.
Майдан все ще розповзається до масштабу всієї країни. Поступово. Бореться із Совком. Тому у людей активних і прогресивних стільки неприємних відкриттів. Але це нормально, ми не могли в одну ніч прокинутися іншими.
Я людина спокійна, не люблю розхитуваня у той чи інший бік, тому для мене минулі п’ять років не «зрада» і не «перемога». Працювати треба ще більше, зробити дуже багато.
Я не вірю в реванш. Цей фарш вже назад не вивернути, і дуже добре. Ми нарешті відкололися від російської і радянської імперії, яка нас всіх тримала в руках сотні років. Ми від неї відриваємося з кров’ю, тимчасовими втратами територій, втратами людей. Нікому свобода не давалася легко, і ми вперше з моменту розпаду СРСР за неї платимо.
Мене насторожує наша розділеність і агресивність, передусім до думки інших людей. Я проводжу багато зустрічей, розмовляю з людьми з різних соціальних груп. І от ці відсутність єднання і злість дуже кидаються в очі. Нетерпимість до чужих думок і чужих вчинків. Якщо думка іншої людини в чомусь не збігається зі власною, людина моментально стає ворогом, спілкування припиняється.
Як ми можемо ворогувати між собою, доки у нас є Путін?
У нас реальний уповільнений військовий конфлікт. Проти нас ведуть гібридну війну. Нишком, сильний і жорстокий противник. Цього мало для об'єднання? Давайте хоча б домовимося, що поки Путіна не переможемо, не збудуємо нормальну країну, через дрібниці переступатимемо. Спотикаючись на дрібному, ми великого не вирішимо.
У мене є один ворог на землі — це Путін. Я людина не агресивна, не конфліктна, хоча багато хто мене вважає жорстким. Я намагаюся йти від таких речей. Але з Путіним це не працює. Ось він — особисто мій ворог. Він забрав Крим, він окупував Донбас, він нацьковує нас одне на одного, він убив 12−13 тис. наших співвітчизників.
Ненависть — почуття, яке заважає, воювати потрібно з холодною головою, але я хочу побачити, коли він впаде. Хочу побачити, коли дракон здохне. Це все.
Повне інтерв'ю з Олегом Сенцовим читайте в журналі НВ від 24 жовтня 2019 року