Не думаю, що в команді Зеленського сформувалась якась загальна стратегія повернення Донбасу. Бажання напевно є, а ось стратегії немає, судячи з ужитих заходів. Зараз усі їхні дії нагадують рефлекси, а не рефлексію, тобто швидку реакцію без усвідомлення того, що робиться.
Спочатку, ще на підході до влади було заявлено, що потрібно провести аудит того господарства, яке йому дісталося. Де він? Ніякого аудиту не було, хоча в травні 2019 року, ще перед виборами, було видано указ президента про проведення оглядів у секторі держбезпеки. Якраз завдяки результатам такого огляду з’являється і усвідомлення того, що потрібно робити. Не розуміючи цього, робити якісь кроки — це той самий рефлекс, а не спроба вирішити проблему.
У команді не вистачає технологічності, розуміння того, що вони керують не якимись об'єктами і людьми, а процесами, системно і комплексно, і повинні вибудовувати свою політику відповідно. Коли є стратегія — зрозуміло куди ми йдемо, навіщо і чого ми хочемо досягти. І лише потім короткими кроками досягати цих результатів. Інакше це безцільне шарпання з боку в бік і нас чекатиме кризовий менеджмент у найгіршому його прояві.
Кожен закон — це правове виконання ось цього технологічного розуміння. Це нормативно-правове забезпечення якогось процесу. Чого Зеленський хоче досягти новим указом — поки що ніхто не знає. Невідомо, що це за процес. Команді Зеленського потрібно вивчати шкільну програму ізометрії. Це проекція об'єкта в різні площини. Зараз нам показують одну площину, не розповідаючи про якийсь об'єкт і кажуть, що це правильно. Але складно сказати правильно це чи ні, поки не видно сам об'єкт. Я сумніваюся, що і команда Зеленського його бачить цілком. Для України — це традиція, у попередніх команд було те ж саме.
Дуже багато говорять про різні формати переговорів для повернення Донбасу. Але я вважаю, що ні нормандський, ні будапештський формат до позитивного результату не приведуть. Тому що нормандський формат — навіть якщо додати Великобританію і США — це все одно буде розмова про план дій у його рамках. Ніхто його не змінить. Говорячи про будапештський формат, суть закладена в Будапештському меморандумі, тобто все зведеться до консультацій, на які Росія приїде або не приїде, за її особистим розумінням.
Переговори потрібно переносити на майданчики Генеральної асамблеї ООН і Ради безпеки ООН. Якщо Росію визнано країною-агресором, то відповідно до 27 статті статуту ООН вона не має права голосу під час вирішення питань щодо конкретного спору. В цьому випадку, щодо ситуації в Україні. От і все. Прийняти рішення про введення широкої миротворчої місії в Україні, за участю військових, поліцейських і цивільного персоналу. Передання кордонів, передання всіх функцій надалі державним органам України тощо. Це передбачено механізмом ООН, але не передбачено механізмами будапештського і нормандського формату. І тому до жодних позитивних результатів це привести не може. Крім заморожування конфлікту.
Ми говоримо про це з 2014 року, в експертному середовищі це досить поширена думка. Але ніхто не хоче слухати. Чому? Тому що якщо, скажімо, переносити цей спір на майданчик Генеральної асамблеї, то там потрібно буде отримати дві третини голосів (120), а ми маємо 60. Тобто потрібно вдвічі збільшити коаліцію «друзів України». Це просто величезна дипломатична робота. Але хто захоче на себе таку роботу звалити?
Можливо, коли зміниться склад Верховної Ради і конструктивно зміниться уряд, вдасться це питання зрушити з місця. І це залежить від усіх нас.
Зеленський же може зіграти в разі, якщо демократичні конструктивні сили об'єднаються навколо якоїсь ідеї. Але всі знають, що таке об'єднання в умовах української демократії — кожен тягне ковдру на себе.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ