Удар, ще удар

Лілія Шевцова, іменитий фахівець з американо-російських відносин і співробітник британського аналітичного центру Chatham, пояснює, як насправді вдарили американські санкції по Росії та до чого призвели удари Дональда Трампа по Сирії

Ольга Духніч

З  Лілією Шевцовою, іменитим російсько-американським політологом, яка спеціалізується на зовнішній політиці Росії та США, НВ розмовляє якраз на піку загострення сирійського протистояння.

Професор політології Лілія Шевцова сьогодні працює в авторитетному британському аналітичному центрі Chatham, а в недалекому минулому була співробітницею московського Центру Карнегі та Інституту Брукінгса у Вашингтоні, також є автором кількох монографій про особливості путінського режиму і пострадянської Росії. Крім того, Шевцова — одна з небагатьох експертів, яка однаково добре орієнтується як у російському, так і американському політичному порядку денному. Однією з перших в міжнародному експертному середовищі вона назвала дії Росії в Криму порушенням міжнародного права, а її думка про стратегії Кремля на Заході цінується досить високо.

Перед інтерв'ю Шевцова наливає собі чаю, а потім відверто і без натяків відповідає на всі питання НВ.

— Після жорстких реплік президента Трампа в бік Росії, а потім ударів союзників США по військових об'єктах асадитів у відповідь на хімічну атаку як ви оцінюєте нинішню ситуацію в конфлікті і баланс основних сил, що стоять за ним?

— Те, що США разом із Францією та Великою Британією зважилися на авіаудар, не передбачає наявності у Вашингтона стратегії, і стратегії у колективного Заходу немає. Американська політика перебуває в стані повного паралічу, основні гравці на американському зовнішньополітичному полі все ще діють поодинці.

Зараз напруга спадає. Очевидно, ні Москва, ні Вашингтон не хочуть подальшого зростання напруженості. Москва звернулася із вимогою скликати надзвичайну сесію Ради Безпеки ООН, а значить, Путін не має наміру вплутуватися в подальшу конфронтацію через Асада. До того ж відносини між Росією й Америкою зберігають формат "холодного миру".

Водночас американці, розмірковуючи про те, що робити в Сирії — йти чи ні, явно демонструють, що у них не пройшов "іракський синдром", коли вони почали війну заради боротьби із тероризмом в Іраку і не мали реальних доказів того, що Саддам Хусейн володіє ядерною зброєю.

Не минув подібний синдром, мабуть, і у французів, які за наказом Ніколя Саркозі в 2011 році втрутилися у лівійський конфлікт.

З усього видно: Захід, не маючи стратегії, опинився у розпачі. А удари томагавків по військових об'єктах Асада не можуть компенсувати відсутність стратегії. Вони, скоріше, свідчать про спроби зберегти обличчя. Втім, Москва виявилася у Сирії ще у важчій ситуації: сваритися із Заходом через Асада Путіну не хочеться, а відступити і тим більше піти — не можна. Це буде проявом слабкості.

— Війна на Донбасі та конфлікт у Сирії, на ваш погляд, сьогодні сприймаються США і Росією як два різних конфлікти? Або як одна велика геополітична проблема, яка, як холодна війна, проявляє себе на різних фронтах?

— Звісно, це два різні самостійні конфлікти. Але ми повинні розуміти, що втручання росіян у сирійську кампанію з підтримкою Асада було безпосередньо пов'язане з Україною. Я впевнена, що Москва втрутилася в сирійський конфлікт із двома цілями — відвернути увагу від анексії Криму та війни на Донбасі та подолати власну маргінальну позицію в світі, в якій вона опинилася після всього згаданого вище. Всі інші завдання Кремля, такі як тестування озброєння або повернення на Близький Схід як глобальної держави, мені здаються другорядними.

— Чи відволікають, на вашу думку, дії Росії в Сирії увагу від її дій на Донбасі?

— Ситуація на Близькому Сході, звісно, зміщує фокус з України. Ваша країна більше не є центром уваги європейських держав і навіть центром уваги російської політики. І це зрозуміло. На Заході втомилися від українського конфлікту, до нього починають звикати — як до уповільненого і замороженого. Крмі того, Європа не хоче зізнатися в тому, що у неї немає рішення українського конфлікту.

Все ж український конфлікт знову може стати актуальним, якщо події в Сирії для РФ підуть не так, як хотілося б. Важливо враховувати звички Кремля: він часто пов'язує кілька конфліктів, у які він втягнутий. По черзі реанімує їх і поступки опонентам в одному з конфліктів намагається обміняти на поступки у відповідь в іншому.

Інша справа, що Америка розділяє конфлікти і точно не погодиться на таку схему. Тим більше українське трактування подій західними країнами сприйняте повністю, і ми бачимо, що санкції працюють. США за Трампа зробили те, чого не хотіли робити за Обами — схвалили рішення відправляти до України "джавеліни" і тим самим перервали свою нейтральність у цьому питанні.

Тобто Україна залишається на світовій політичній мапі, але найближчий рік покаже, чи залишиться вона на першій лінії або відійде на другу.

— Як ви оцінюєте ефективність нового пакету американських санкцій проти російського бізнесу?

— Квітневі санкції США проти російського бізнесу важливо оцінити в контексті всього санкційного пакету. А він складний і багаторівневий. Найбільш нищівними є секторальні санкції, саме вони ускладнюють Росії рефінансування свого корпоративного і приватного боргів.

Україна більше не є центром уваги європейських держав і навіть центром уваги російської політики

Не менш небезпечні санкції, які забороняють покупку за кордоном передових технологій для газо- і нафтовидобувної промисловості, а також технологій подвійного підпорядкування для російського ВПК. Через такі санкції Росія відмовилася від розробки нових газових родовищ у Сибіру і на арктичному шельфі.

Однак треба відзначити і те, що останніми роками російська економіка адаптувалася до життя у рамках режиму санкції. У 2017 році товарообіг між Росією і Заходом вперше став співмірним з цифрами товарообігу до 2014 року. Йдеться про цілком легальну торгівлю. Але, крім цього, є "чорні діри", які використовуються для взаємної торгівлі та в обхід режиму санкції. Росія на початку цього року нехай і з великими збитками, але змогла рефінансувати свій зовнішній борг, він залишився десь у розмірі $200 млрд. Тобто певне звикання відбулося.

— До речі, про ефективність санкцій: російський бізнес, на відміну від американського, несамостійний, і замість невдоволення державою, яка позбавила його грошей, просто відшкодує свої збитки з державного бюджету.

— Не зовсім так. Квітневий портфель санкцій щодо 14 компанії та 24 приватних осіб — потужний удар по правлячому політичному класу. Вони розуміють, що потрапили в пастку, і гроші із західної сфери впливу треба виводити. Візьмемо до прикладу Дерипаску, який втратив мільярди. На заводах Дерипаски працюють тисячі людей, в Красноярській області, Іркутську. Найімовірніше, йому нехай і тимчасово, але доведеться скорочувати виробництво та людей, а це позначиться вже на регіональних бюджетах. Так, російський уряд ще має фонд, щоб допомогти "друзям Путіна", але наскільки вистачить ресурсу, незрозуміло.

Зрозумійте правильно: санкції ніколи не змінювали політичного режиму, не змінювали його суті, але змінювали багато речей у економіці країн та настрої населення.

— В Україні дуже популярна думка, що США потрібно відшукати лише 5-10 впливових російський олігархів, створити їм жорсткі санкційні умови, і вже вони своїми руками зроблять державний переворот у РФ. Наскільки цей погляд є вірним?

— Це зі сфери фантастики. Ситуація набагато складніша, і на якомусь етапі всі ці олігархи, навпаки, об'єднаються навколо Володимира Путіна. Тому що реальних олігархів у Росії немає. Є довіренці влади з контролю за шматками власності. Усвідомлення, що Путін не є гарантом їхніх інтересів, не означає їхню готовність до бунту. Боязкішу еліту складно відшукати.

Санкції можуть підірвати лояльність людей до Кремля і політичного режиму при наявності двох факторів. По-перше, якщо російський істеблішмент побачить реальну єдність країн Заходу в протистоянні з Росією і якщо такі країни, як Австрія, Італія, певні сили у Німеччині не надаватимуть лазівки для російського капіталу. По-друге, якщо російське населення почне давати сигнал, що вже не може терпіти нинішню владу і корупцію.

Запас терпіння російського народу величезний

Але все це малоймовірно. Подивіться, з одного боку відбувається введення нових санкцій США, з іншого — Німеччина оголошує, що збирається будувати Північний потік. Австрія каже, що готова стати мостом між Росією і Заходом. До того ж, продовжує роботу і машина Манафорта — лобістський механізм, який займається відмиванням сумнівних грошей з Росії та інших країн. Це допомагає російському, зокрема політичному бізнесу зберігати рахунки і майно на Заході. Що стосується російського народу, то ми переконалися: його запас терпіння теж величезний.

— З огляду на сказане вами, чи внесуть США у окремий список європейські компанії, які взаємодіятимуть із компаніями і приватними особами з квітневого списку санкцій?

— Є механізм, прописаний міністерством фінансів США, в ньому чітко сказано, що всі європейські компанії, банки та приватні особи, які співпрацюють із компаніями, які потрапили до квітневого списку "24+14", потраплятимуть в поле уваги міністерства. Тобто до них також застосовуватимуть обмежувальні фінансові заходи. Це стримає багато країн від співпраці з Росією. Наприклад, Китай. Китайці тепер дуже обережно ставляться до співпраці з Росією. Російському бізнесу буде складно кредитуватися на китайському ринку, тому що китайці не хочуть чергового витка торгової війни та конфронтації з Америкою.

— Два тижні тому в російських ЗМІ опубліковали текст Владислава Суркова, колишнього "технолога" операцій Кремля в Україні. Чи дізналися ми з нього щось нове про вектор кремлівської політики після переобрання Володимира Путіна?

— Текст Суркова — не про політику Кремля, а радше про самого Суркова. Це текст, який написав колишній гуру політтехнології, що звик бути за лаштунками зовнішньополітичних і внутрішньополітичних маніпуляцій. Це його спроба нагадати про себе. І її зустріли із сарказмом, зокрема і всередині нинішнього російського політичного класу, який також розуміє, що це — "занепалий демон", який хоче знайти нову роль для себе. Напередодні кадрових змін в Кремлі він вирішив заявити про себе, але незрозуміло, чи викличе це інтерес до нього або, навпаки, роздратування Путіна.

— Які зміни очікують на російську політичну систему після переобрання Путіна?

— Путін давно почав готувати нову структуру свого політичного режиму. Він діє в старій радянській російській традиції, яку свого часу удосконалив Йосип Сталін — зміну старої загниваючої еліти на нову. Він змінює і кадровий склад регіональних еліт, а значить, невдовзі своїх місць позбудуться багато російських губернаторів. Він змінює представництво силових структур у регіонах.

Фактично Путін намагається з режиму фаворитизму перейти до режиму лояльних "молодих вовків". Точно так же робив Сталін, коли залучав на службу 30-річних, наприклад Косигіна. На зміну старим і повністю лояльним повинні прийти молоді технократи. Але водночас Путін, який звик до стабільності, когось і залишить. Наприклад, усі губляться в здогадах, чи залишиться у своїх кріслах досить успішний на своїй посаді глава МЗС Сергій Лавров або прем'єр-міністр Дмитро Медведєв.

Путін спробує додати до нової команди технократів, але чи дасть це застарілій політичній системі потрібну енергію — це вже інше питання. А ось те, що зміна кадрів викличе і новий виток перерозподілу власності — це факт.