8 серпня 2008 року увійде в майбутні підручники історії як чорна дата, переломний момент в житті всієї планети. Саме того дня Росія розпочала свою спецоперацію, яка закінчиться в 2014 році анексією Криму і війною на Донбасі.
Ні, сенс спецоперації полягав зовсім не в тому, щоб підпорядкувати собі Грузію і Україну, принести в ці країни горе і страждання. І навіть не в тому, щоб відновити Радянський Союз, Російську імперію або якусь ще Кондуїт-і-Швамбранію.
Сенс спецоперації, яку розпочала Росія 8 серпня 2008 року, полягав у тім, щоб захопити в заручники весь світ. Так, саме так. І результат загалом досягнуто: країна, яка за чисельністю населення поступається Пакистану або Бангладеш, і живе з продажу того, що викопає із землі, тепер всьому світові диктує свої умови. І варто визнати: краще або гірше, проте це в неї виходить.
Якщо наш світ — це величезний літак, що несеться у просторі, то зараз він захоплений одним із пасажирів. Точнісінько як у всіх подібних випадках — починаючи від Ді Бі Купера і закінчуючи 11 вересня 2001 року.
Ситуація ускладнюється тим, що жоден спецзагін не прийде і не врятує — інопланетяни на допомогу не прилетять. А випадки, коли загарбника знешкоджують самі пасажири, може, в історії і були, але пригадати їх ось так відразу не виходить. Та ще знешкоджують так, щоб врятувати літак і врятуватися самим. У цьому і полягає принципова відмінність нинішньої ситуації від ситуації Другої світової війни: тоді майже на початку головні союзники по захопленню пересварилися і почали стріляти один в одного. Зараз же загарбник Росія, і вона завбачливо обійшлася без підручних.
І в Гітлера не було ядерної зброї.
А відбувається те, на що й розраховував Путін. У когось із заручників з’явився стокгольмський синдром. Хтось із них почав використовувати ситуацію захоплення для досягнення власних цілей і боротьби з іншими заручниками. Хтось намагається задобрити загарбника, заручитися його підтримкою. Дехто — як Велика Британія з її брекзітом — вирішив намагатися врятуватися поодинці, загалом раціонально вважаючи, що зайва свобода дій не завадить, а зобов’язання перед ЄС сковують і притісняють.
У нас часто-густо докоряють Захід: мовляв, нерішучий, пасивний, безініціативний, і навіть егоїстичний. Річ у тім, що дуже багато в цивілізованому світі розуміють ситуацію саме так, як викладено вище. І просто розгублені. Елементарно не знають, що робити, щоб не нашкодити, щоб не ускладнити становище.
Тому що і власне Росія дедалі частіше нагадує розрекламовану Путіним гіперзвукову ракету: на шаленій швидкості мчить до своєї мети — вибухнути самій, знищивши довколо себе все і всіх. «Навіщо взагалі потрібен мир, якщо Росія в ньому не буде великою?» — в різних варіаціях ця фраза вже неодноразово лунала з близького оточення Путіна. Світовий літак захопив не просто лиходій — його захопив камікадзе.
І в цьому полягає відмінність путінської Росії від брежнєвського СРСР. У Брежнєва була чітка червона лінія, межа, яку не можна преступати — ядерна війна. І весь світ знав: свідомо завдавати ядерний удар СРСР не буде. Тоді всі остерігалися іншого — фатального непорозуміння, збою в комуністичній системі управління.
У Путіна червона межа невідома — і невідомо навіть, чи є вона в нього взагалі. Виникають певні побоювання, що й сам Путін не знає, чи не здригнеться його рука. Напевно, вперше за останні століття один зі світових лідерів сповідує ідеологію «здорового авантюризму»: роби, що хочеш — і хай буде, що буде. Напевно, вперше за останні століття один зі світових лідерів сповідує нерозсудливість — і навіть якщо бавиться в нерозсудливість, то може і сам не помітити, як заграється. Це бездоганно описали брати Стругацькі в повісті «Важко бути богом», про це ж — знаменитий фільм «Джентльмени удачі»: людина, яка через обставини грає роль жорстокого тирана, і сама не помічає, як справді стає таким.
І ось що діяти за ситуації, що склалася, світ поки що не збагнув. Часу обмаль: що далі, то більша ймовірність, що ситуацію сприйматимуть як нормальну, як даність. Але й різких рухів робити не можна.
До початку 2014 року такої ситуації ще можна було не допустити. Але ніхто і гадки не мав, що до неї насправді дійде.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ