У чому помилилися італійці

Погляди

7 червня 2018, 09:00

Джон Ллойд

Британський журналіст, редактор Financial Times і засновник FT Magazine, старший науковий співробітник Інституту Reuters при Оксфордському університеті

Італійська криза закінчилась, та водночас і щойно розпочалась. Її виміри сягають далеко за межі Італії. Вони сягають Європи, чи навіть усього світу

Після трьох місяців довгих імпровізацій навколо формування уряду, Італія оголосила про склад адміністрації, яку очолить Джузеппе Конте. Професорові права без управлінського досвіду довірили керувати кабінетом, що перебуває під контролем лідерів двох головних партій. І це свідчить про слабкість та розпорошеність суперечливої політики.

А також про щось значно глибше: хронічну неспроможність італійської держави формувати достатньо стабільне політичне тло для здійснення необхідних перетворень, які скерують країну – всіх, не тільки багатіїв з півночі – на шлях модернізації.

У випадку з Італією, модернізувати – значить зробити так, щоб всі системи – політична, економічна, промислова, правоохоронна, безпеки та соціального забезпечення – працювали відносно ефективно та прозоро, без прив’язаності до корупційних систем та організованої злочинності. Чергова провалена спроба провести необхідні реформи свідчить про те, що чверть століття, проведеного під керівництвом пустослівного та бездіяльного прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі, а також розцвіту лівоцентристських урядів (реформістських, проте недружніх), дається взнаки – технократичні уряди не користуються підтримкою у населення, а відтак мають обмежений вплив на порядок денний.

Нинішній резидент президентського палацу Серджо Матарелла заперечував перемогу, яку здобули популістські партії на останніх парламентських виборах. Він вважав, що як на тих, кому довірили стати державними лідерами, ці політики виглядають надто вороже налаштованими по відношенню до ЄС, а також єврозони. Та згодом, після кількох косметичних змін в уряді, президент переглянув своє рішення та дозволив першому цілком популістському уряду прийти до влади в одній з найбільших країн ЄС.

Країна ризикує втратити «незамінний актив довіри»

Матарелла наклав вето на кандидатуру на посаду міністра економіки, 81-річного економіста Паоло Савона, тому що той якось закликав Італію відмовитись від євро – хоча нині, за словами Савона, він більше не дотримується таких поглядів. Затим нові урядові партії, анти-істеблішмент з «Руху п’яти зірок» та праворадикали з партії «Ліга», висунули політика на посаду міністра Європи – і тут, якщо таки вдасться, він матиме змогу почувати себе більш вільно в своїй політиці щодо ЄС.

Матареллу ж, у свою чергу, вибрали більшістю голосів у парламенті, а не в народі. Його вето, що свідчить про несприйняття результатів парламентських виборів, це плювок у лице народу. Рішенню президента сприяє затяжна, якщо не ослаблена, прив’язаність італійців до ЄС та євро, а також перспектива страшних наслідків після виходу з єдиної валютної системи. Бізнес, банки, фінансовий та промисловий істеблішмент дуже бояться уряду, який виступає проти їхньої впевненості в тому, що місце країни в складі ЄС, який вона свого колись і співзаснувала. Ігнасіо Віско, голова Банку Італія, на минулому тижні застеріг, що країна ризикує втратити «незамінний актив довіри».

На іншій шальці терезів – до чого люблять апелювати лідери популістських партій – голос народу. Виборці можуть побоюватись втратити своє місце в ЄС, але вони готові довірити керівництво країною євроскептикам, аби ті могли здобути більше вигоди з цього членства. Сходячи з розуму через потоки – зараз значно малочисельні – сотень тисяч приречених мігрантів, які за останні два роки пройшли крізь південні кордони Італії та, будучи переконаними (і не безпідставно) в тому, що багатий на слова ЄС мало що робить на ділі, італійці прихильно ставляться до антимігрантських закликів, таких гарячих та потужних з боку лідера партії «Ліга» Маттео Сальвіні, та більш раціональних – керівника «Руху п’яти зірок» Луїджі Ді Майо.

Економіка Італії, третя за величиною у єврозоні, насправді не надто сильна. Та все далеко не безнадійно. Країна має величезний державний борг, та дефіцит у їхньому бюджеті нижчий 3%-го порогу ЄС, а італійські банки в доволі хорошому стані. Мало-помалу, за допомогою подекуди болючих реформ, реалізованих попереднім лівоцентристським урядом, ситуація покращувалась.

Та ці маленькі кроки не мали вирішальної ролі для виборців. Електорат, рівно наполовину поділений на право- та лівоцентристів, забув про минулу лояльність, позлішав та віддав перевагу партіям, які пообіцяли вигнати неповоротких негідників-попередників, а також зупинити ЄС з їхніми намаганнями просувати політику економії для людей, яким набридло постійно економити.

Квіринальський палац, офіційна резиденція президентів, де протягом майже трьох місяців точились жорсткі переговори, вважають одним з найбільш розкішних у світі. Побудований забезпеченими священиками у 16-17 столітті, після об’єднання Італії в 1860-х він перетворився на резиденцію монархів, а після скасування монархії у 1946 році – місце проживання та роботи для президентів. Палац має 1200 кімнат, що майже вдесятеро більше, ніж у Білому домі. Також тут повно величних двориків, по-пишному оздоблених стель та різних мистецьких об’єктів. Тут панує атмосфера минулої величі, а також минулих сил – світських та духовних.

Нинішній хазяїн цих 1200 кімнат, який спершу намагався донести італійцям думку про те, що їхній вибір слід погодити з ринком та ЄС, згодом посприяв зміцненню авторитету дедалі більш чисельнішої групи європейців-інакодумців, керованих відсутністю стабільності, рівності та страху перед майбутнім.

І це стало фундаментальною помилкою, яка тільки зміцнила ті сили, які Матарелла прагнув послабити. Зазнавши деяких перетворень, коаліція, утворена партіями «Ліга» та «Рух п’ять зірок», яка хоч і відступила від політики виходу зі зони євро, проте залишилась вірною своїм амбіціям щодо майбутнього, таки отримала дозвіл владарювати. Таким чином коаліція впритул зіштовхнулась з важкими реаліями і, на щастя, невдовзі продемонструє електорату всю складність становища, а також те, наскільки мізерну роль у його покращенні відіграють їхні простенькі ідеї.

Сьогодні цей уряд отримав можливість вирішити труднощі країни, яка по вуха в боргах, має високий рівень безробіття, низьку продуктивність, усюдисущу корупцію, а також потужну та добре розвинуту систему злочинних угрупувань. Новообрані політики можуть піти шляхом (необхідних) змін у відносинах з ЄС та виконати частину своєї передвиборчої програми, що могло б і справді допомогти малозабезпеченим італійцям, тобто основній масі свого електорату. Або ж вони можуть продовжувати курс тих руйнівних для старої економічної системи реформ, що, зрештою, призведе до їх політичної загибелі. Це буде важкий вибір, але вони ж вибороли можливість його зробити.

Рішення Матарелли протистояти переможцям, заручившись потенційною допомогою ЄС, не спрацювало. Доба популізму наступила. І це може завдати шкоди як Італії, так і ЄС – або ж, що малоймовірно, призвести до більш глибшого розуміння того, що ніщо не зможе змінити Італію так, як самі італійці.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікація повної версії тексту заборонена

Вперше опубліковано на Reuters

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

 

Інші новини

Всі новини