Важкий випадок

Катерина Амосова, світило вітчизняної кардіології, успадкувала професію від знаменитого батька, визнає, що за останні два роки українська медицина досягла дна, звинувачує в цьому менеджмент і захищає лікарів-практиків

Ольга Духніч

Все про сердечні справи України в безпосередньому сенсі знає іменитий кардіолог і професор медицини Катерина Амосова. Дочка легендарного українського кардіохірурга Миколи Амосова сама зробила успішну кар'єру в цій же сфері, помітну в професійних колах на батьківщині і за кордоном.

Два роки тому вона, науковий керівник клініки кардіології Олександрівської міської лікарні і завкафедрою в Національному медичному університеті, стала ректором цього вишу на прохання його студентів. Колишній ректор Віктор Москаленко був викритий у корупції. З цього часу пріоритетами Амосової стали не тільки підготовка лікарів, але й викорінення хабарництва в медуніверситеті, а також створення університетської клініки на взірець провідних університетських клінік США.

Втім, Амосова визнає, що через потужний опір поставлених цілей повною мірою їй досягти поки не вдалося, доводиться відстоювати в судах, а також відповідати на численні скарги і доноси.

В її по‑діловому витриманому кабінеті погляд одразу притягує яскравий дитячий малюнок на стіні. “Ні, це не мої діти малювали,— каже Амосова.— Цей малюнок нам подарував благодійний фонд Таблеточки за допомогу у зборі коштів, до якого наш університет приєднався одним з перших".

Вона жестом запрошує НВ присісти. А потім у розмові, розмірковуючи про труднощі в медицині, цитує свого знаменитого батька, називаючи його головний принцип, за яким живе й сама: ніколи не звертатися за чиєюсь допомогою.

— Олександрівську лікарню, де ви працюєте, з одного боку називають лікарнею для бідних, а з іншого — всі найважчі інфаркти везуть саме до вас.

— Справа в професійності лікаря. Важливо розуміти одну річ — лікар лікує однаково добре за гроші і без грошей. Якщо він некомпетентний, то лікуватиме погано і за гроші, хіба що буде більше посміхатися і розмовляти з хворим. У приватні лікарні часто потрапляють нескладні пацієнти, які мають гроші і хочуть отримати хороший сервіс. А в Олександрівську лікарню йде постійний потік важких хворих, а це дає дуже хорошу практику тутешнім лікарям. В результаті тут успішніше, ніж у деяких приватних клініках, лікують саме важких кардіохворих. Напевно, причина в цьому.

— Рік тому ви говорили, що як ректор університету будете домагатися появи в Києві університетської клініки. Тоді йшлося про переформатування лікарні водників. Вдалося реалізувати цю ідею?

— За рік нічого не змінилося. Лікарі цієї лікарні, злякавшись, що разом з медуніверситетом в клініку потрапить багато важких хворих і доведеться багато працювати, налаштували проти нас своїх пацієнтів, які закидають нас скаргами і встромляють палиці в колеса.

Проте університетські клініки — це важлива частина реформи. Дуже важливо, щоб ми наблизилися до європейської моделі, де університет не заважає, а посилює лікарню. Університетські лікарі постійно навчаються, перебувають в курсі всіх світових тенденцій, вони можуть разом зі студентами посилити персонал лікарні. Крім того, університет заробляє своїми освітніми послугами — а значить, може поліпшити матеріальне забезпечення звичайних лікарень. Я й надалі наполягатису на цій ідеї і шукати розуміння у влади.

— Два роки тому проблема з корупцією "підірвала" університет імені Богомольця і привела вас у крісло ректора. Що вдалося зробити за ці два роки?

— Я можу ґрунтуватися на даних анкетування наших випускників, які отримали позитивну оцінку при випуску, працевлаштовані і мають мінімум причин для зведення рахунків, а також результати анонімного опитування, яке наша соціологічна група проводить спільно зі студактивом на молодших курсах. Так от, ми отримали позитивну динаміку. Кількість фактів вимагання грошей зі студентів істотно зменшилася, але залишається високою кількість студентів, що пропонують хабарі. Тепер ми боремося з тим, що студент бігає за викладачем.

— Існує стійкий міф про те, що лікарі радянської епохи — це хороші лікарі, до них можна йти лікуватися, а сучасні випускники мають низьку кваліфікацію. Спростуєте?

— Не треба переоцінювати радянських лікарів. Я теж належу до цього покоління. Багато радянських лікарів сильно поступляться найкращим сучасним випускникам за знаннями. Останні знають англійську мову, у них під рукою інтернет. Нічого цього в радянський час не було. Але ж фактор інформації важливий для лікаря.

Є й інший фактор. Я спостерігала 20 років тому, як пішов відтік медичних кадрів за кордон і в бізнес. Зараз цей відтік став меншим, і хороші лікарі залишаються. Безумовно, хороший лікар не живе на 2 тис. грн. Є багато легальних можливостей працювати у приватній медицині. І останнє — не всі підуть торгувати на ринок, навіть якщо платитимуть лише 2 тис. грн. Тому що у нас дивовижна професія: вона притягує і тримає людину. Людина скаржиться, навіть проклинає її, але не йде.

— Є ще одна проблема, яку підтверджують ваші колеги: коли лікарі навмисно ставлять неправильний діагноз, призначають операції і дороге лікування там, де вони не потрібні. Що з цим робити?

— Так, є такі ситуації. Коли приходить ринок, це неминуче зло. Частина пацієнтів перевіряють наші діагнози і оперуються на Заході, але там теж є з цим проблема.

Допомогти може страхова медицина. У нас вже є приватне медстрахування, і ми досить довго в Олександрівській лікарні працюємо зі страховими компаніями. І тут з ними доводиться відстоювати свої позиції — треба довести необхідність кожної процедури. Це добре вирівнює ситуацію: призначення зайвого реально зменшиться. Плюс дотримання протоколів лікування. Вони є, але зараз не контролюються.

— Минуло два роки після Майдану, змінилося два міністри охорони здоров'я, зараз приходить третій. Всі вони говорять про реформу охорони здоров'я. Ви, як лікар-практик, бачите зміни?

— По Києву мені складно судити. Олександрівська лікарня — це комунальна форма власності. А власне Київ — такий собі Ватикан, і медициною у місті керує не міністерство, а Київська міськдержадміністрація, де теж багато народу змінювалося.

У медицині Києва я якісних змін не відчуваю. Все менше є того, чим лікувати. Все гірше й гірше, особливо в хірургії. У мене чоловік завідувач кафедри хірургії, і коли на операцію доставляють швидкою допомогою, родичі хворого повинні купити все, починаючи від білизни, якою накриють операційний стіл, і халатів хірурга і закінчуючи крапельницями і розчинами. Влада від цього абсолютно відсторонилася, але ж привозять літніх, глибоко самотніх людей. Хірург тоді оперує у фартусі. Щось беруть у інших хворих. Але мене не перестає дивувати: чому люди не скаржаться? Немає тиску громади на владу.

— Виглядає так, ніби в міських клініках лікарів все влаштовує, а реформа зламає схеми, за якими вони звикли заробляти.

— Частина лікарів дійсно реформі не зрадіють, бо живуть не на зарплату, а на доходи в конвертах. А коли почнеться реформа і гроші підуть за пацієнтом, буде скорочення ліжок. Це дуже непопулярна реформа. На кшталт тієї, коли Маргарет Тетчер закрила шахти. Половина лікарів будуть проти такої реформи. Однак інша ж половина буде за. Люди зрадіють тому, що припинять давати і брати гроші з рук у руки. Так і приватна медицина — гарний приклад. Адже ми вже давно звикли, що безоплатної стоматології немає. Але держава повинна забезпечити швидку допомогу і допомогу незаможним. Адже зараз родич змушений ходити до тяжкохворого щодня. Бо потрібно купувати медикаменти, оскільки ситуація змінюється. Потрібно прати білизну, годувати хворого, стимулювати медсестер, змінюються. Нікому така ситуація не подобається. Більшість воліє давати за це гроші. Якщо все це почне забезпечувати медзаклад, люди будуть тільки раді. Але я не впевнена, що реформа відбудеться найближчим часом.

За 20 років багато чого зруйнувалося в сфері медицини, але медицина не зникла остаточно. Щось її утримує від краху. Вона стала гіршою, потворнішою, несправедливішою, менш доступною. Але все ж таки. Тому в мене є надія на самоорганізацію, хоч це завжди повільний еволюційний процес.

— Крім корупції, у чому ще найзлободенніша проблема медицини?

— Менеджмент. При тій кількості та якості лікарів, що є зараз, достатньо, щоб нормально стартувати, але ніхто не практикує розумне керування. Приклад  — сільські лікарі. Не секрет, що більшість випускників не доїжджають до села. Однак дайте людині житло, заробіток, машину, і люди поїдуть, і відродиться сільська медицина. А рабська праця — вона ж непродуктивна.