У провінції Ідліб всі залишилися «при своїх». І, незважаючи на результат, який начебто влаштовує всіх, ця війна обов’язково матиме продовження. Тим часом у султана Реджепа з’явилася ще одна проблема — нахабні європейці, які закрили свій кордон для мігрантів.
Російсько-турецький мир
Росія і Туреччина, ледь розпочавши війну між собою в сирійській провінції Ідліб, одразу ж її завершили. Російський цар Володимир Путін і турецький султан Реджеп Таїп Ердоган 5 березня провели переговори в Кремлі, які завершилися підписанням угоди про перемир’я.
Про що угода:
— Згідно з її умовами, провінція Ідліб і далі існуватиме як залежна від Туреччини квазідержава ісламістів на території Сирії. Те, що вона зберігається, можна вважати перемогою Анкари.
— З іншого боку, Росія і Сирія збережуть за собою контроль над територіями, завойованими за останні тижні, а також отримають доступ до використання стратегічно важливої траси М4, яка з'єднує Схід і Захід Сирії.
Таким чином, можна сказати, що цей раунд протистояння закінчився внічию. Туреччина втратила десятки своїх солдатів, Сирія — сотні своїх, але загалом, і ті, й інші залишилися «при своїх».
Незважаючи на результат, який начебто влаштовує всіх, насправді, ця війна обов’язково матиме продовження. Володимир Путін і Башар Асад обов’язково спробують військовою силою знищити анклав ісламістів. Вони просто не потерплять, щоб він продовжував своє існування вічно. Ердоган, натомість, не заспокоїться, поки в Сирії править Башар Асад, якого турецький султан люто ненавидить.
Тому відновлення цієї війни обов’язково буде. А зараз сторони просто зализують рани.
Путіну й Асаду дісталося особливо сильно. У цій битві турки застосували тактику використання цілого рою озброєних ракетами безпілотників. Збити їх усіх було дуже складно, а сховатися від десятків очей у повітрі — ще складніше. Тому Туреччина повністю домінувала на полі бою, знищивши десятки одиниць техніки і сотні солдатів супротивника.
Однак і самій Туреччині було нелегко. Сирійські ісламісти, яких вона використовувала як піхоту, виявилися дуже поганими солдатами. Під турецьким прикриттям вони спочатку просунулися вперед, але потім втратили майже всі свої завоювання. Ердоган зрозумів, що для успіху на землі, на полі бою, йому доведеться використовувати турецьких солдатів і офіцерів, а йому не дуже хочеться ризикувати їхнім життям. Втратити незрозуміло за що два-три безпілотники — це одне, а 20−30 солдатів — це зовсім інше. З нього за це вдома обов’язково запитають.
Через цю обставину в Туреччині новини про перемир’я всі теж сприйняли з полегшенням. Солдати не будуть гинути — і то спасибі. Втім, зараз у султана Реджепа з’явилася ще одна проблема — нахабні європейці, яких люди його професії історично теж не дуже люблять.
Туреччина і похід на Європу
На мою думку, 2015 рік для Європи став одним з найважливіших за останні років 50. Саме того року Ангела Меркель здуру сказала, що прийме в Німеччині всіх сирійських біженців, хто зуміє до неї дістатися. Приблизно мільйон осіб сприйняв ці її слова як заклик до дії. До того ж мова йде не тільки про сирійців — їх була меншість. У дорогу вирушили всі: бангладешці, афганці і пакистанці, іранці й іракці, і навіть турецькі курди.
Ці люди хто як діставалися Туреччини, потім на човнах йшли до грецьких островів в Егейському морі, звідти вже — на континент, і потім через всі Балкани на північ — в Угорщину, Австрію і, нарешті, до Німеччини. Спочатку всі розчулювалися: яка ж Німеччина добра країна — прихистила у себе бідних і знедолених. Але далеко не всі новоприбулі поводилися скромно і тихо. Часом траплялися всілякі неприємні інциденти. Та й просто їх кількість у багатьох почала викликати запитання. Ну і найгірше: там і сям по всій Європі почастішали напади радикальних ісламістів, часом — дуже криваві.
Як наслідок, у Європі різко підскочила популярність праворадикальних і антиіммігрантських партій, на кшталт німецької «Альтернативи для Німеччини». Вони стали завойовувати серйозні відсотки в місцевих і національних парламентах. Цю історію з гостинністю треба було терміново завершувати. Але європейські політики дуже трепетно ставляться до своїх слів і до прав людини.
Та ж Меркель не могла просто сказати: «Так, я передумала! Горщик, не вари! Нам вистачить біженців, більше нікого не пускаємо!». У цьому разі її живцем зжерли б правозахисники й опозиційні політики. Але і зберегти потік мігрантів до ЄС було неможливо. У цьому випадку до влади прийшов би якийсь ультраправий фюрер, а для Німеччини зі зрозумілих причин це дуже болюча тема.
Тому Меркель знайшла інший вихід: дати три мільярди євро турецькому султану, щоб він перекрив свій кордон і не пускав мігрантів до Європи. Так і вчинили. Меркель дала грошей і залишилася начебто доброю, а Ердоган за три мільярди погодився побути злим. Йому це взагалі запросто. Але відносини ЄС і Туреччини після цього не поліпшилися. Швидше навпаки. Європейці весь час лають Ердогана за авторитарні замашки, а він вимагає від них все більше грошей.
Також турецький султан взяв моду шантажувати німців і всіх інших. Він час від часу каже: «Якщо ви не дасте мені те, що я хочу, то я знову відкрию ворота для мігрантів з усієї Азії. А їх у Туреччині зараз не менше трьох мільйонів. Європейців це так сильно лякало, що вони завжди погоджувалися і давали Ердогану те, що він хоче. Так ця схема працювала до останнього часу.
Але зараз все змінилося:
По-перше, Ердоган від почуття власної важливості зовсім втратив береги і почав відверто грубіянити європейським лідерам. Він, наприклад, порадив Еммануелю Макрону перевіритися у психіатра.
По-друге, в якийсь момент він почав взасос дружити з Володимиром Путіним проти ЄС і навіть купив у Росії комплекси ППО С-400.
По-третє, турецький султан у 2019 році звелів провести в північній Сирії етнічну чистку курдів, яких в ЄС вважають героями війни проти Ісламської держави.
Через це, коли він знову посварився з Путіним в Ідлібі, Європа не прийшла до нього на допомогу. Ердогану сказали: розбирайся з росіянами сам, це не наша справа. У відповідь він знову пригрозив відкрити ворота біженцям. І тут сталося несподіване: Європа сказала: «А відкривай!» Султан відкрив, народ пішов у Болгарію і поплив до Греції. Але за п’ять років концепція змінилася.
Якщо раніше європейці з розчуленням зустрічали мігрантів і відправляли їх далі на північ, то цього разу прийом був набагато холоднішим. Греки виловлюють у морі судна з мігрантами і відправляють їх назад. По тих, хто назад плисти відмовляється, стріляють. Ну, не по самих людях, але в їхньому напрямку. На наземному кордоні проти тисяч біженців застосовують сльозогінний газ і водомети. Всі КПП повністю закриті. Тих, хто лізе через паркани, ловлять і женуть назад.
П’ять років тому Німеччина засудила б греків і болгар за жорстокість. І Франція засудила б. Та всі, крім Угорщини, насварили б Афіни і Софію. Але цього разу весь Євросоюз виступив в їхню підтримку. Німецьке МЗС навіть зробило спеціальну заяву. У Твіттері. Там написали, що Німеччина нікого не чекає і нікому притулку не надаватиме. Це велика різниця зі словами «Приїжджайте всі!» п’ять років тому.
Німців зараз можна зрозуміти. Три мільйони голодних ротів з Азії зараз нікому не потрібні. Особливо в момент епідемії коронавірусу, яка якраз в Азії і почалася. Бачачи таке до себе ставлення, багато біженців пішли назад, у Туреччину. Їм зовсім не цікаво йти на грецькі водомети (або навіть кулемети — як у випадку на морі).
Ви розумієте, що сталося? Ердоган зрозумів, що головна його дубина, якою він п’ять років лякав Європу, більше не працює! Греки і болгари просто закрили кордон і відправляють назад всіх, хто через нього переліз, нелегально. Шантажувати Брюссель відкриттям кордону для мігрантів більше не можна! Для Ердогана це жахлива новина. Це якби у Путіна відібрали можливість шантажувати Європу постачанням газу. Адже інших методів впливу на ЄС у них просто немає!
Тому султан вдався до крайніх заходів: за спинами біженців поставили загороджувальний загін із силовиків! Їм наказали не пускати назад до Туреччини тих людей, хто вирушив до Греції, але застряг на нічийній смузі.
Це майже сталінський наказ «Ні кроку назад!». Ердоган розуміє, що якщо зараз біженці спокійно підуть з кордону, його політика залякування ЄС розвалиться на шматки.
Але Європа, нарешті, отямилася. Вона зуміла сказати однозначне чітке «ні», людям, охочим потрапити туди незаконно. Для цього їй довелося пережити міграційну кризу 2015 року, теракти ісламістів і злет популярності ультраправих. Однак свобода від вимог султана-шантажиста, я думаю, того варта.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини: