Ціна свободи

У 2017 році Фінляндія готується до найважливішого ювілею. Вперше у своїй історії фіни провели ціле століття вільними та щасливими, звільнившись спочатку від опіки Стокгольму, потім від панування Москви

Олександр Пасховер

Майже 600 років Фінляндія була колонією Швеції. Потім ще 108 років Велике князівство Фінляндське входило до складу Російської імперії, аж поки та імперія не впала у 1917 році. Тепер Фінляндія 99 років як незалежна держава і наприкінці 2017‑го гучно відзначить свій перший віковий ювілей.

Колись фінам, як нині українцям, закидали, що вони нібито не мають досвіду державності і під дахом великої імперії їм буде набагато краще. Втім, протягом століть Фінляндія розвивалася на західноєвропейських цінностях. Суспільні, релігійні, політичні свободи, захист прав людини були основою державотворення. Не вистачало тільки суверенітету. Шлях до нього видався тривалим.

У XVI столітті на великій території Фінляндії проживало близько 300 тис. людей. Половина з них годувалася за рахунок землеробства та рибальства, друга половина займалась тваринництвом та мисливством. Навіть для тих часів раннього Ренесансу, епохи Великих географічних відкриттів та розквіту транснаціональної торгівлі такий господарський устрій виглядав відносно примітивним.

Більш того, цей аграрний край став буферною зоною між двома ворогуючими імперіями — Швецією та Московією. У 1703 році російський цар Петро I заснував на східному березі Фінської затоки місто Санкт-Петербург, і боротьба за контроль над Фінляндією перейшла у гарячу стадію, ставши навіть частиною Північної війни (1700–1721).

Ось так Схід та Захід схрестили зброю над головами фінів. У вересні 1809 році Фінляндія на правах автономії стала частиною Російської імперії. Але фіни зберегли свою культурну, релігійну, національну ідентичність. В країні панувала лютеранська церква та адміністративні традиції, запозичені у Швеції. Крім того, фіни зберегли всі торгівельні та економічні зв’язки зі своєю колишньою метрополією у Стокгольмі, що сприяло всебічному розвитку цієї аграрної провінції Російської імперії.

У XIX столітті Європою прокотилася хвиля визвольних революцій. Ця інфекція потрапила й у фінське середовище. Населення Фінляндії хутко зростало й напередодні проголошення незалежності налічувало вже 3 млн чоловік. У 1906 році фіни отримали право обирати парламент. А у 1917 році фінський парламент скористався остаточним розвалом Російської імперії і миттєво проголосив незалежність своєї країни.

Але без великої крові не обійшлося. У травні 1918‑го незалежність довелося обороняти зі зброєю в руках. Чи варто нагадувати, що за противниками суверенітету стояла Москва, яка озброювала та підтримувала “ополченців”?

30 листопада 1939 року Червона армія розпочала широкомасштабний наступ на Фінляндію. За рахунок якогось дива та мужності народу фінська армія витримала цей тиск.

Із щоденника шведської дитячої письменниці Астрід Ліндгрен, 7 грудня 1939 року: “Фінляндія чинить спротив Росії безпрецедентно. Але росіяни почали вчора застосовувати гази. … У росіян дуже погане спорядження, і в сніговій хуртовині їм доводиться тяжко. Вони несуть великі втрати, а весь світ в захопленні від фінської оборони. Цивільному населенню, що біжить на півночі через шведський кордон, дуже несолодко. Але тут, у Швеції, народ дико хоче допомагати Фінляндії”.

За короткий час Другої світової СРСР та Фінляндія тричі схрестили зброю.

Остаточний мир між Москвою та Гельсінкі було закріплено Паризькими угодами 1947 року. Щоправда, в обмін на незалежність фіни були змушені підписати у 1948‑му так званий договір дружби та добросусідства між СРСР та Фінляндією, що значно обмежував останніх, зокрема у праві отримати фінансову допомогу від Заходу в межах плану Маршалла — проекту по реанімації Європи. З іншого боку, Фінляндія отримала доступ до дешевої сировини СРСР та великого радянського ринку для свої товарів. З тих часів Фінляндія знала і падіння, і піднесення. Але піднесень було більше.

У 1991 році Радянський Союз розпався, і фінська економіка відреагувала падінням ВВП на 7%, промвиробництва — на 9%, капіталовкладень — на 23%. У 1992 році уряд поставив на широкомасштабну євроінтеграцію. Вже у 1993 році, переорієнтувавши економіку на нові ринки, фіни швидко збільшили обсяг експорту та почали вирівнювати ситуацію. У 1995‑му Фінляндія стала членом ЄС. До свого великого ювілею — 100 років незалежності — Фінляндія підійшла однією з найуспішніших економік світу.