Два серіали та два фільми – такий на даний момент річний улов шанувальників Стівена Кінга. Це де-юре. Де-факто ж двічі по два дає два – ми отримали спірну «Темну вежу» й абсолютно невиразний серіал «Туман», тут би фан-клубу остаточно зажуритися, вираховуючи процентне співвідношення пристойних екранізацій Кінга до шлаку (за моєю оцінкою, десь один до восьми), але раптом приємно здивував серіал «Містер Мерседес» (про нього поговоримо якось іншим разом), а потім у залі вимкнулося світло і почалося «Воно».
Отже, сьогодні в нашому прокаті дебютувала перша частина екранізації однієї з найсильніших речей дідуся Стівена. Забігаючи наперед, письменник почав нахвалювати дітище Андреаса Мускетті, що лякало – вважається, що Кінг зіпсував багато екранізацій власних творів, беручи участь у написанні сценаріїв. Однак тут я погоджуся – фільм вийшов, нехай творці й випустили безліч ниток, на яких тримався оригінальний роман.
Для початку з'ясуємо, що кіно вирішили розділити на дві частини: в першій, «Клубі невдах», нам подали дитячу лінію з минулого, а сьогодення залишили на потім. У книзі обидві лінії постійно переплітаються, стискаючи пружину оповідання до відмови, але вирішено було, що непідготовлений глядач попливе від семи головних персонажів, ще й у двох часових коридорах, розділених двадцятьма сімома роками сплячки абсолютного зла, що періодично приймає подобу страшного клоуна Пеннівайза.
Головне зберегли – те відчуття визлизання дитячої дружби, яке Кінг так чудово передавав у своїх кращих витворахХоча це ще питання – який відсоток глядачів, що не читали свого часу цю книгу (ми всі тут літаємо, пам'ятаєте?). Для зручності цільової аудиторії сетінґ був змінений з п'ятдесятих на вісімдесяті, замість дитинства автора надали перевагу нашому власному, з касетниками й характерними принтами на футболках. Зі знакового серіалу «Дуже дивні справи» була запозичена не лише епоха, але і юний актор Фінн Вулфхард («біп-біп, Річі!»), щоб ми довго не роздумували біля каси.
Головне питання, яким задавався фан-сектор: чи стане у творців духу показати у фільмі одну з ключових сцен роману – груповий дитячий секс (був loser, став lover), за вікового-то рейтингу R-18? Я впевнений, в інших рецензіях вам дадуть на це відповідь, але тільки не тут – дорогу до пекла вистелено спойлерами.
Дуже шкода, що під ніж пішла лінія з минулими періодами активності чудовиська (дуже сподіваюся на те, що для цього знайдеться час у другій частині), взагалі змін у сюжеті вистачає. Але головне зберегли – те відчуття вислизання дитячої дружби, яке Кінг так чудово передавав у своїх накращих творах («Воно», «Тіло», «Серця в Атлантиді»). От чесно – щемило.
А чим ще нас візьмеш, ну не страхом же перед покинутим будинком, і не різкими розворотами камери? Колись, боячись до тремтіння за чудову дитячу сімку, ми обов'язково захочемо порівняти відчуття. Ми, які віруємо досі в мудрість черепахи й хитаємо головами під відмінний саундтрек, збираючись знову перечитати одну з найбільш пам'ятних книг юності.
Кумедна деталь – до прем'єри фільму піднялася хвиля невдоволення професійних клоунів, які побоюються падіння продажів. Даремно вони хвилюються – на цей фільм діти все одно не потраплять, а стійку клоунофобію батьків страйком не перебити. Краще б поспівчували продавцям жовтих дитячих дощовичків, ось хто дійсно ризикує зазнати збитків.
Загалом – чекали гіршого, отримали, нарешті, нормальний фільм за Кінгом. Можуть, коли хочуть. Тож 8,5 з 10 з тегом #ББР - біп-біп, Річі.
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Кінопошук з Фоззі - по четвергах
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною - щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном - по вівторках
Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою - по п'ятницях
Відкриття з Олексієм Бондарєвим - по неділях
Більше думок тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени