Царство держава

За 27 років у владі президент Узбекистану Іслам Карімов побудував настільки міцну вертикаль з плановою економікою і потужним репресивним апаратом, що вона стоятиме і після його смерті

Анна Павленко

 Усуботу вранці, 3 вересня, на вулиці Самарканда, другого за величиною міста Узбекистану, висипав натовп людей. Вони вишикувалися вздовж тротуарів за спинами правоохоронців, тримаючи в руках квіти. Деякі не приховували сліз. Цього дня на самаркандському історичному цвинтарі Шахі Зінда поховали Іслама Карімова — незмінного президента Узбекистану, який правив країною протягом останніх 27 років.

Тижнем раніше в пресі з'явилася інформація про інсульт, який уразив Тата — так у народі називали Карімова. Те, що президент перебуває в реанімації, тоді підтвердила молодша дочка глави держави Лола Карімова-Тілляєва, а потім п'ять днів офіційний Ташкент спростовував чутки про його смерть.

На думку низки експертів, увесь цей час за зачиненими дверима керівна еліта намагалася вирішити, хто стане наступним президентом Узбекистану. Сам 78‑річний Іслам Карімов, який правив державою з 1989 року спочатку як перший секретар ЦК компартії, а потім — президент, не залишив спадкоємця. А його країна, яка номінально вважається президентською демократією, а фактично відома як одна з найбільш репресивних диктатур світу, опинилася в повній політичної невизначеності.

За роки свого правління Карімов збудував в Узбекистані жорсткий авторитарний режим з плановою економікою і потужним репресивним апаратом. Сьогодні п'яту частину ВВП країни забезпечує виручка від монополізованого державою експорту природного газу, золота і бавовни. При цьому Світовий банк зараховує Узбекистан до країн з доходом нижче середнього. Понад 14% 30‑мільйонного населення, згідно з офіційною статистикою, живуть за межею бідності. Ще кілька мільйонів у пошуках заробітку вирушили за кордон.

Вже через три місяці в Узбекистані відбудуться президентські вибори, поки ж, тимчасовим виконувачем обов'язків глави держави призначено 58-річний прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв. Його, а також 57-річного віце-прем'єра Рустама Азімова політологи вважають ключовими претендентами на главний пост країни.

Утім, хто б не опинився в кріслі президента Узбекистану, зміна влади навряд чи спричинить зміни внутрішнього і зовнішньополітичного курсу — так вважають оглядачі. Ті, хто сьогодні вважається узбецькою керівною елітою й отримали шанс стати якщо не новим президентом, то його правою рукою, не зацікавлені в демонтажі режиму і переконані, що без застосування сили втримати контроль над цією державою неможливо, стверджує в розмові з НВ політолог Камоліддін Раббімов. Він кілька років працював аналітиком у держустановах Узбекистану, а в 2007 році покинув країну.

“Помер тільки Карімов. Режим стоїть на місці",— виносить свій вердикт Узбекистану експерт.

Після здобуття незалежності в 1991 році Узбекистан продовжив розвиватися в традиціях радянської командної економіки з жорстким контролем виробництва і цін. Після кількох випадків раптової націоналізації державою власності іноземних компаній закордонні інвестори почали з острахом дивитися на цю центральноазійську країну. Поки місцеві підприємці продовжують страждати від корупції в органах контролю та пострадянської бюрократії: так, за рівнем сприйняття корупції міжнародної неурядової організації Transparency International Узбекистан займає 153‑е з 167 місць.

Ще одна тутешня біда — безробіття. І якщо згідно з даними міністерства праці та соцзахисту Узбекистану в 2015 році її рівень становив лише 5,1%, то за оцінками незалежних експертів безробіття в містах досягає 20%, а в сільській місцевості — всі 40%. Як наслідок неурбанізовані регіони потерпають від злиднів: три чверті тих, хто живуть за межею бідності, становлять селяни. Через це кілька мільйонів узбеків вирушили на заробітки за кордон.

Ті ж, хто залишився і ще намагається вести бізнес, змушені терпіти численні заборони, в тому числі — жорсткі обмеження на офіційне придбання валюти. Останні змушують підприємців і пересічних узбеків купувати її вдвічі дорожче від офіційного курсу на чорному ринку. "Подвійний валютний курс — результат нестачі валюти в економіці країни",— пояснює Санжар Абдурахмонов, 23‑річний житель Ташкента.

Основним каналом припливу іноземної валюти залишається експорт природного газу, золота і бавовни. Однак останніми роками валютні надходження в Узбекистан скорочуються через падіння цін на сировину та економічні проблеми в одного з його головних зовнішньоекономічних партнерів — Росії. Так, у 2015 році золотовалютні резерви Узбекистану зменшилися з $17,8 до $15 млрд.

Традиційно частину валюти в країну постачають узбецькі трудові мігранти, які працюють переважно в Росії та сусідньому Казахстані. Разом з вихідцями з Таджикистану вони виступають основним джерелом дешевої робочої сили для пострадянських країн. За оцінкою Програми розвитку ООН в Узбекистані, в період з 2010-го до 2014 року грошові перекази заробітчан становили від 10% до 12% ВВП країни. Але останнім часом обсяг перерахувань, як і кількість власне узбецьких працівників за кордоном, скорочується.

У самому ж Узбекистані, де населення щорічно зростає на 1 млн, а середній вік жителів становить 27 років, не звикли скаржитися на життя. "Незважаючи на низьку заробітну плату [мінімальна — 130 тис. сумів на місяць, еквівалент $20], ціни в країні відповідні: буханець хліба коштує 650 сумів, кілограм картоплі — 1.400 сумів, проїзд в транспорті — 1.200 сумів",— розповідає НВ ташкентець Абдурахмонов.

Проте Узбекистан залишається другою за розміром економікою Центральної Азії, посідаючи третє місце в світі за обсягом експорту природного газу і п'яте — за експортом бавовни. Доходи від продажу цієї культури за кордон експерти оцінюють у десяту частину всіх експортних надходжень країни.

"Збір і продаж бавовни монополізувала держава, яка й донині спускає фермерам плани щодо обсягів вирощування сільськогосподарських культур",— розповідає Раббімов. За оцінками міжнародних правозахисних організацій, на "добровільний" збір білого золота Узбекистану влада щороку надсилає мільйони співгромадян, зокрема працівників бюджетної сфери та студентів.

На думку експертів, проблеми в економіці Узбекистану тісно пов'язані з незмінністю керівних еліт, які стоять біля керма держави останні 27 років. "Вся система планування економіки, яка перебуває в руках режиму, призначена не для того, щоб служити на благо широких верств населення, а для того, щоб втримати у владі керівну верхівку",— пояснює Лука Анческі, фахівець з Центральної Азії, лектор британського Університету Глазго.

За 25 років незалежності громадяни Узбекистану лише раз піднялися на протест проти влади. 13 травня 2005 року в місті Андижані відбулися масові заворушення, що забрали життя 187 осіб. Стільки загиблих в результаті жорстокого придушення збройного повстання озвучила офіційна влада. Тоді як західні правозахисники оцінили кількість жертв андижанської різанини як мінімум в 1,5 тис. осіб і зазначили, що більшість загиблих були мирними громадянами.

За часів правління Карімова в Узбекистані був створений потужний репресивний апарат, який забезпечував захист режиму. Служба в силових структурах вважалася престижною, а другою після Карімова впливовою людиною вважався голова Служби нацбезпеки Рустам Іноятов.
Проведені ним чищення убезпечили Узбекистан як від радикальних ісламістів, так і від вільнодумних громадян. За підрахунками неурядової правозахисної організації Меморіал, за десять років (починаючи з 1998-го) понад 6 тис. узбеків були засуджені за політичними мотивами.

Тепер за відсутності беззмінного лідера країну навряд чи накриють масові заворушення, вважають експерти. "Світська та революційна опозиції сильно маргіналізовані",— каже Раббімов. На його думку, після десятиліть чисток і "дезінфекції" товариства загрози в Узбекистані не становлять навіть ісламісти. До того ж в ескалації не зацікавлена ні керівна еліта, яка накопичила за час правління Карімова мільярдні статки, ні великі міжнародні гравці.

Утім, навіть якщо в Узбекистані спалахнуть протести, їх легко придушать збройні сили, впевнена Еріка Марат, експерт з Центральної Азії та доцент коледжу з питань міжнародної безпеки при Національному університеті оборони США. "Узбекистан має розгалужений силовий апарат, представлений у всіх куточках країни, а також найчисленнішу армію серед країн Центрально-Азійського регіону",— аргументує свою позицію експерт.

Місцеві жителі також не бачать приводів для занепокоєння. "У країні сформована сильна державна вертикаль, що є запорукою спокою населення",— стверджує Абдурахмонов. При цьому молодий ташкентець зазначає: у столиці все спокійно, а мешканці обговорюють, хто ж стане наступним президентом.

Відповідаючи на це питання, політологи найчастіше називають два прізвища: нинішнього прем'єр-міністра Мірзіяєва і його першого заступника Азімова. А от 72‑річний Іноятов, який має статус сірого кардинала Узбекистану, навряд чи буде претендувати на президентське крісло. Замість цього він може сприяти просуванню свого протеже — Мірзіяєва, вважають експерти.

Кілька років тому як ймовірного наступника Карімова розглядали і його старшу дочку Гульнару — дипломата, поп-співачку і дизайнера з західною освітою. Але після того як Карімова відпала ласки через корупційні скандали за участю іноземних телеком-операторів і публічного протистояння з Іноятовим, вона зникла з політичної сцени. З мовчазної згоди батька її доправили під домашній арешт, а за деякими версіями — вигнали з країни. Серйозність сімейного конфлікту підтвердила відсутність Гульнари на похованні президента.

Між тим комісію з поховання Карімова очолив прем'єр Мірзіяєв. На думку Анческі, це могло стати продовженням традиції поховання радянських лідерів, коли керівник траурної комісії ставав наступним главою держави.

Мірзіяєв, який курирує на посаді прем'єра сільське господарство та розвиток регіонів, очолив уряд Узбекистану в 2003 році, а до цього по черзі керував Джизацькою та Самаркандською областями. Вважається, що його кандидатура відповідає інтересам сім'ї Карімова, а також найбільш прийнятна для Москви.

А ось куратора фінансово-економічного блоку, віце-прем'єра Азімова вважають прозахідним політиком. "Він деякий час навчався в Оксфорді, вільно володіє англійською мовою і читає в оригіналі зарубіжну пресу",— каже про нього Раббінов.

Також експерт застерігає: щодо жодного політика Узбекистану немає достатньої інформації, бо довгі роки єдиним публічним політиком країни був Карімов.

Так чи інакше, за три місяці в Узбекистані пройде голосування за його наступника, на якого вкаже владна верхівка. Та, ким би він не виявився, країні не слід очікувати зміни сформованого режиму. "Наступники, навіть затверджені на виборах, рідко приносять більше політичних свобод; вони виткані з тієї само тканини, що і їхні лідери",— констатує Марат.