«Існує поширена думка, що Росія з головою занурюється в авторитаризм. При цьому ідеологією служить не марксизм-ленінізм, а сплав імперіалізму, що відроджується, євразійської винятковості і наростання ненависті до Сполучених Штатів та Європи», - пише у своїй колонці для Reuters журналіст, публіцист і співзасновник Інституту Reuters при Оксфордському університеті Джон Ллойд.
Не часто озвучують, що Україна, з якою Росія веде заморожену, гібридну війну, рухається в тому ж напрямку, - пише автор. Проте вона, як і Росія, посилює вертикаль влади - пострадянську систему управління зі збоченими формальними інститутами. Незважаючи на присутність демократичних атрибутів, центральна структура залишається вкрай ієрархічною, а ефективна влада належить лише інституту президента та президентської адміністрації.
Всередині країни розчарування все посилюються, а надії на більш демократичний «європейський стиль» політики зменшуються, зазначає колумніст. Замість цього - політична боротьба, збереження впливу олігархів, неконтрольована корупція і побоювання щодо відновлення війни.
Достатньо лише одного кроку назад, щоб повернутися в обійми «Старої Матінки Росії»На минулих місцевих виборах явка виборців була низькою. Ці вибори засвідчили низький рівень підтримки Порошенко на сході країни. У вересні посол США в Україні Джеффрі Пайетт зробив незвично конкретне звинувачення на адресу Генеральної прокуратури України, заявивши, що вона є «перешкодою» на шляху антикорупційних реформ в Україні. Андерс Аслунд, найвідоміший економічний експерт по Україні, оцінює втрати ВВП країни за підсумками 2014 і 2015 рр. на рівні 16%.
Україна і Росія разом складають більше двох третин населення Радянського Союзу, пише Ллойд. Разом з Білоруссю вони були ядром СРСР. «Зараз росіяни розглядають ці дві сусідні країни – з певною часткою поблажливості, - як молодших братів і великі буфери проти західного вторгнення, якого вони завжди побоювалися (і від якого часто страждали)», - відзначає він. Спроби України пробитися на Захід є для Путіна неприпустимою образою величності, тому він прагне запобігти подібному розвитку подій, послаблюючи країну до такої міри, щоб її державність виявилася на межі ризику.
В оповіданні Володимира Набокова «Зразок розмови, 1945» колишній білогвардійський полковник, антикомуніст і християнин, говорить, що, незважаючи на його погляди, він ставить Сталіна в один ряд з Іваном Грозним і Петром Великим. Всі вони, за його словами, є могутніми лідерами. «У кожному слові, що виходить сьогодні від Росії, я відчуваю силу і пишність Старої Матінки Росії. Вона знову стала країною солдатів, релігії та вірних слов'ян», - говорить він. Подібні погляди, пише у своїй статті колишній заступник головного редактора Нової газети Андрій Колесников, «і досі можна почути в консервативних колах Москви, корпоративних кулуарах, люкс-апартаментах». Це прерогатива влади і національної слави над мирним співіснуванням: потреба підпорядкувати тих, хто повстає проти національного імперативу.
Коли ЄС і США закликали Україну рухатися на Захід, вони, можливо, не продумали те, що наслідки цього запрошення не звільняють їх від відповідальності справлятися з ними. Україні потрібна велика фінансова допомога протягом кількох років, якщо вона не зануриться в корумпований авторитаризм. «Тому що після цього достатньо лише одного кроку назад, щоб повернутися в обійми «Старої Матінки Росії»», - підсумовує автор.
Переклад НВ
Повну версію колонки Джона Ллойда читайте на Reuters
Більше точок зору тут