Епопея з електронним декларуванням стала дійсно переломним моментом у проведенні антикорупційної реформи. Наразі, єдиною надією на досягнення реальних результатів у цій сфері та притягнення топ-корупціонерів до відповідальності є незалежність та ефективна взаємодія спеціальних новостворених антикорупційних органів – НАБУ і САП. Однак, вони не в силах виправдати суспільні очікування, якщо не будуть створені Антикорупційні суди. Суди з чесними суддями. Суди, які виносять справедливі вироки.
Але чи можна говорити про незалежність НАБУ, коли наразі воно не має можливості самостійно здійснювати негласні слідчі дії (по простому - прослуховування), а зобов’язане робити це руками СБУ та Нацполіції? На практиці це означає, що розслідуючи справу проти високопосадовця СБУ, НАБУ фактично на «тарілочці з золотим обідочком» заздалегідь приносить інформацію про провадження, і тим самим, дає шанс вберегтися від покарання.
Саме для вирішення цієї проблеми був розроблений законопроект про надання НАБУ дозволу на прослуховування, який не сьогодні-завтра має розглядатися в парламенті. На його підтримку вже висловилися всі впливові міжнародні інституції. Та чи такою ж одностайною буде думка 450 слуг народу? Чи готові вони підтримати діяльність першого реально незалежного антикорупційного органу, який у разі чого завтра може зачепити їх власні інтереси або їхніх братів, сватів, родичів та поплічників? Скажіть, чи справді ми саме за це стояли на Майдані, аби досі не побачити жодного топ-корупціонера за гратами?
Наступний, вкрай важливий крок – це закон «Про антикорупційний суд». Адже без нього усі зусилля НАБУ та САП просто не мають «ні сенсу, ні сексу». До того ж, створити антикорупційні суди та набрати спеціалізованих суддів є одною з вимог Міжнародного валютного фонду (стаття 35 Меморандуму).
Повноцінний запуск такого суду дасть шанс зробити притягнення до відповідальності VIP- чиновників українською дійсністю.
В світі є достойні приклади даних інстанцій (в Індонезії, Словаччині, Хорватії). Проте, як всі ми знаємо, саме кадри вирішують все. Тому працювати в таких судах мають чесні, порядні судді, впевнені в тому, що держава забезпечить їм та їхнім сім’ям захист та гідний рівень життя.
Та чи готові народні обранці до таких ризиків для себе? Чи готові вони виконати публічно взяті на себе зобов’язання, чи всі ті обіцянки, якими вони досита нагодували простих українців, були лише засобом отримати владу та місце в списку Forbes?