Перша
Вечір. Всі втомлені. Вирішили з послом однієї країни ЄС випити по келиху вина. Розговорилися. І на третьому келиху він розказав як у 2017 (!) році був на консультаціях у МЗС РФ, під час яких відбувся такий офіційний діалог.
Країна ЄС: А тепер ми би хотіли обговорити Україну.
Росія: А що там обговорювати? Україна – це наше подвір’я. Це все одно що обговорювати Росію.
Друга
Зустрічаюся з представником однієї впливової держави ЄС.
Він: Треба шукати рішення щодо участі Росії в ПАРЄ. Потрібен компроміс і т.д. Україна готова до діалогу щодо цього питання?
Я: Ми завжди готові до діалогу. Давайте я вам до початку діалогу розкажу одну історію.
І розказую, що у мене прямо перед ним – а так і справді було – відбулась зустріч з молодою дружиною нашого танкіста, який з січня 2015 року в полоні. Вона з ним востаннє говорила по телефону влітку 2016-го. Після цього лише передачі туди без зворотного зв’язку і зірвані тією стороною спроби обміну. Та вона продовжує за нього битися і навіть до Ради Європи доїхала. І таких полонених та в’язнів у нас десятки. І треба говорити про те, як мотивувати Росію їх звільнити.
Його історія вразила. Секунд на п’ять він випав з розмови. Потім зібрався і каже:
– Це жахливо. Правда. Я дуже співчуваю. Але давайте шукати компроміс щодо Росії.
Третя
Німецький депутат. Сам підійшов. Каже:
– Пане посол, я минулого року вперше побував в Україні. Я дуже вражений. У вас відчувається величезна позитивна енергія. Я переконався, що ви європейці й тепер хочу вам допомагати.
Отакі дипломатичні розмови.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтеся
до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени