Оскільки українці сьогодні піддаються колективному знищенню в особливо цинічний спосіб, можна говорити про те, що завдана шкода має свої особливості та наслідки — через тероризм як спосіб ведення війни та через характер такого насильства.
Тероризм — це домагання свого (політичних та ідеологічних цілей) за допомогою вбивств цивільних людей з особливою жорстокістю. У нашому випадку ми маємо справу з державно-військовим тероризмом. На відміну від релігійного чи кібертероризму, цей відрізняється тим, що в терорі бере участь вся державно-адміністративна структура, яка є системною, масштабною та різноманітною.
Проаналізуємо особливості такого тероризму.
Перша — це жорстокість.
Жорстокість полягає в цинізмі, убивствах масового, проте ніби випадкового характеру, від яких важко або неможливо захиститись (як от ракетні та масові дронові атаки), а також навмисному завданні моральних і психологічних страждань тим, хто найвразливіший (удари по пологових будинках, геріатричних пансіонатах, дитячих лікарнях, школах).
Це потребує осмислення, оскільки морально-психологічні колективні наслідки тероризму, навіть, я б сказала, нового рівня тероризму, який застосовує росія, — інші, ніж просто наслідки військових дій чи їх відлуння.
Друга особливість — це змінність способів і напрямків убивств.
Ворог винаходить все нові та нові способи завдати шкоди.
Гнів перетворюється на активність, якщо людина ним може управляти
Ці способи він весь час змінює — це стосується і часу обстрілів, і характеру атак. Звичайно, ми можемо простежити якісь патерни, військові та розвідка знають багато. Проте в глибокому тилу людям все ще важко пристосуватися до нічних обстрілів. І не в останню чергу тому, що атаки змінюються відносно спокійними ночами або днями.
Третє — вербування людей в тилу для прямих замовних вбивств (пам’ятаємо і вербування підлітків, і вбивства активістів). Це має на меті шокувати й викликати недовіру, агресію українців одне до одного.
Четверте — оскільки обстріли цивільних відбуваються переважно вночі, людей позбавляють сну як базової потреби. І роки такого порушення сну можуть мати наслідки — моральні та фізичні.
П’яте — утримування заручників. Полонені цивільні та військові, депортовані діти — це все заручники терористів. Думаю, кожному українцю болить і полон співвітчизників, і депортація дітей. Завдана моральна шкода, горе, страждання — це саме те, чого терористи прагнуть.
Шосте — тортури, катування і дегуманізація постраждалих в полоні чи на окупованих територіях завдають страждань і в тилу, адже ми співпереживаємо, відчуваємо біль співчуття, який мозок теж переживає як стрес, відповідно може ослаблювати нашу активність через зіткнення зі звірствами. Жорстоке поводження люди можуть приміряти на себе, зокрема й несвідомо, просто дізнавшись історії вцілілих, подивившись інтерв'ю.
Сьоме — системний газлайтинг на міжнародній арені: від примітивного заперечення до брехні, знецінення завданої шкоди, вимоги визнати постраждалу сторону об'єктом і забрати її суб'єктність, навмисне заплутування і втягування третіх сторін до нормалізації терору.
Участь в переговорах є одним з елементів психологічної та політичної атаки — «обнадіяти», а потім ще глибше занурити у зневіру.
Які можуть бути реакції внаслідок такого характеру насильства?
Ми можемо відчувати багато гніву, який немає куди скерувати. Свого часу я багато працювала з постраждалими від домашнього насильства дорослими, які розповідали про тортури вдома, і знаю, як це переживається ментально — коли щодня відбувається насильство, а ти фактично не можеш від нього захиститись.
Гнів перетворюється на активність, якщо людина ним може управляти. Такою активністю може бути волонтерство, допомога фронту тощо. Якщо ж людина не в змозі управляти гнівом, вона скеровує його на близьких чи на себе. Тут уже може з’являтись і алкоголь, і саморуйнівна поведінка.
Відчуття небезпеки зростає — так, ніби загроза скрізь. І на фоні порушення безпеки посилюються недовіра одне до одного й до інституцій, відчуття безпорадності, поляризація та пошук «винних» серед своїх.
Також поширеними реакціями є апатія, зневіра, відчай, знесилення та виснаження — від того, що неможливо передбачити удар і немає ресурсів на активну протидію.
Газлайтинг на міжнародній арені разом із нормалізацією тероризму і втягуванням третіх сторін створює відчуття відчаю, розпачу, образи на тих, хто мав би захистити. А також посилює відчуття неконтрольованості та небезпеки, водночас підсаджуючи не емоційні гойдалки «надія-зневіра».
Також у нас із вами як у постраждалих від тероризму і тих, хто піддається колективному насильству, дивним чином збільшується емоційна залежність і може навіть формуватися стокгольмський синдром — стан, у якому когнітивні функції пригнічені, амигдала (центр страху і злості) перевантажена, і реакцією на травму стає вимушене підкорення та когнітивні викривлення, які це все супроводжують.
...>
Що ми можемо робити, щоб мінімізувати для себе наслідки цього впливу?
1. Інформаційна гігієна — важливо обмежити споживання безперервного потоку новин (якщо вам дозволяє робота). Дивитись, слухати раз на кілька днів — чи навіть краще читати аналітичні статті.
2. Дбати про себе в разі атак (ходити в укриття і відновлювати сили потім, як тільки й коли ви можете). Спорт, їжа, відпочинок.
3. Визначити те, на що ви впливаєте — донати, робочі та сімейні обов’язки; знати, де ваше місце сили в цьому хаосі.
4. Підтримувати стосунки з людьми та дбати про інших. Якщо ви бачите, що вигораєте, виснажуєтесь, просити допомоги, ходити до лікарів, психологів, говорити з близькими. Дозволяти собі відчувати всі свої почуття і вчитись ними керувати.
5. Дякувати та знаходити сенси в цій боротьбі (це дійсно боротьба, моральна та психологічна). Знаходити, за що ви дякуєте і кому, за що ви боретесь в цій темряві.
Ми маємо справу з реальним злом, і ця боротьба виснажує.
Це потрібно пам’ятати. Тримаймось і працюймо далі.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут