Цього року світ щонайменше двічі згадував словосполучення «гонка озброєнь». Вперше це сталося після послання Володимира Путіна до Федеральних зборів 1 березня 2018 року. Тоді лідер РФ продемонстрував світу низку воєнних розробок, які на його думку і далі дозволять Москві тримати стратегічний воєнний паритет із Вашингтоном. Другим приводом згадати гонку озброєнь стали жовтневі новини про те, що адміністрація Дональда Трампа має намір вивести США з угоди про ракети середньої і меншої дальності (РСМД) 1987 року. Після цього під питанням виявилася і доля Празької угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) 2010 року. Ця угода діятиме до 2021 року і обмежує стратегічні ядерні арсенали США і РФ.
Як наслідок, світом прокотилася хвиля передбачень, що людство чекає нова Карибська криза. Передвісником має стати значне нарощення ракетного потенціалу РФ і США. Проте такі страхи є дещо передчасними. Причина – значний брак фінансів як у РФ, так і в США.
Так, Москва справді вже декілька років підряд порушує РСМД, розробляючи низку наземних ракетних комплексів середньої дальності. Причина проста: РФ більше не може покладатися на військово-морський флот, який масово почали озброювати крилатими ракетами «Калибр», аби обходити обмеження РСМД. Ця угода 1987 року забороняє створення і розгортання наземних комплексів дальністю 500-5500 км, але не стосується носіїв такої ж дальності морського і повітряного базування. Цим і користувалась РФ, озброюючи ракетами «Калибр» фрегати, корвети і підводні човни свого ВМФ. Проте така стратегія є доволі дорогою. Окрім того, створення нових фрегатів стало під питання після того як Україна перестала продавати енергетичні установки до них. Російські корвети проектів 21631 і 22800 також мають проблеми з енергетичними установками. Як наслідок, єдина опція для РФ – створити ракетні системи наземного базування всупереч РСМД. У конкретному випадку – наземний варіант «Калибру», а також ракетну систему РС-26 Рубіж.
Будь-який інцидент може перерости у масштабне військове зіткнення
Але той факт, що РФ сьогодні випереджає США у роботах над створенням наземного ракетного комплексу середньої дальності ще не означає, що нинішнє російське керівництво зможе піти по стопам СРСР. Наприкінці 1970-х і на початку 1980-х радянський режим зміг розгорнути більше 500 ракетних комплексів SS-20/РСД-10 «Піонер». Наразі весь військовий бюджет РФ складає 46 млрд. доларів. А за підрахунками ЦРУ, воєнний бюджет СРСР навіть на кінець 1980-х складав до 200 млрд. доларів – і це при тих цінах. Тому в кращому випадку мова може йти про декілька десятків нових ракет щороку всупереч РСМД.
Те ж стосується сфери стратегічних ядерних озброєнь. РФ не дарма ревно зацікавлена в продовженні дії угоди СНО-3 – після 2021-го ще на п’ять років. Навіть якщо уявити, що між США і РФ не буде жодної угоди, що обмежуватиме кількість стратегічних носіїв і ядерних боєголовок, це зовсім не означає, що Москва отримає можливість радикально збільшити свій стратегічний ядерний арсенал. Вже зараз на всіх наземних носіях в РФ стоїть максимально можлива кількість боєголовок, в той час як збільшення їх кількості на морських носіях означатиме зменшення потужності. А розраховувати на збільшення виробництва стратегічних носіїв не приходиться. На рік Ракетні війська стратегічного призначення в кращому випадку можуть розраховувати на 20-25 ракет класу «Тополь-М» та «Ярс». А тому ні про яке кількісне збільшення стратегічного ракетного арсеналу РФ не може йти мови. Для Кремля ціль максимум – це підтримувати нинішні рівні по носіям і кількості боєголовок на них.
Ось тому Володимир Путін від першої телефонної розмови з Дональдом Трампом в січні 2017-го постійно піднімає питання необхідності продовження дії угоди СНО-3. Для Москви це єдина гарантія, що стратегічні ядерні арсенали РФ і США хоча б кількісно будуть приблизно на одному рівні. А Вашингтон таким чином не отримає можливість у кратну кількість разів збільшити свій арсенал. Адже на шахтних американських ракетах Minuteman-III сьогодні лише по одній боєголовці – а може бути три. Так само на ракетах Trident II D5, що на підводних човнах: замість 3-4 можна поставити від 8 до 12 боєголовок залежно від потужності.
Проте і США зіштовхуються зі значними фінансовими обмеженнями у разі початку гонки ракетних озброєнь. Так, щоб провести доозброєння ракет Minuteman-III і Trident II D5, необхідно отримати додаткове фінансування в наступних бюджетах. А передусім додаткові витрати по ядерному арсеналу США має схвалити двопалатний Конгрес. В умовах контролю демократів над Палатою представників у 2019-2021 роках це буде абсолютно неможливо. Та і загалом – будь-яке додаткове збільшення витрат на ядерний арсенал США може поставити під питання успішність його повної модернізації, вартість чого наступні 30 років коливатиметься в районі 1,2 трлн. доларів. А тому Вашингтону також вигідно зберегти СНО-3. Дія цієї угоди в подальшому дозволить отримувати інформацію про нові російські стратегічні розробки на кшталт балістичної ракети РС-28 Сармат і гіперзвукового блоку Авангард.
Те ж трапиться, якщо США приймуть рішення створити власний ракетний наземний комплекс середньої дальності. Крім протидії РФ, таку систему можуть спрямувати і проти Китаю в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Оскільки саме найбільший у світі (1,7 тисяч одиниць) китайський арсенал наземних ракет середньої дальності адміністрація Дональда Трампа назвала однією з причин вивести США з угоди РСМД. Американський уряд уже розпочав фінансування дослідницьких робіт щодо свого ракетного комплексу. Та для розгортання потрібно ще значне додаткове фінансування – у декілька десятків мільярдів доларів на рік.
І тут може виникнути не лише проблема з тим, що Демократична партія контролюватиме тепер Палату представників. Лідери цієї політичної сили скептично ставляться до виходу США з угоди РСМД, але головна проблема в іншому. На тлі зменшення надходження податків після відповідної реформи кінця 2017-го і збільшення воєнних та цивільних витрат в бюджетах 2017-2019 років почав рости дефіцит бюджету США, а з ним і державний борг. Так 2018 фінансовий рік завершили з дефіцитом федерального бюджету в об’ємі 779 млрд. доларів або на 17% більше, ніж торік. У результаті адміністрація Дональда Трампа прийняла принципове рішення припинити збільшувати фінансування Пентагону. Відтак у 2020 році Міністерство отримає 700, а не 733 млрд. доларів.
А оскільки і РФ, і США обмежені в фінансах, говорити про нову масштабну гонку ракетних озброєнь зарано. Щоб Москва і Вашингтон могли повторити витівку своїх країн у другій половині XX століття, уряди мають прийняти принципове рішення збільшити витрати на оборону від нинішнього рівня у 3-4% до 10-15% ВВП. Тоді вже можемо непокоїтись.
Фінансові обмеження обох країн зовсім не означають, що світ чекає спокій. Нинішніх військово-політичних суперечностей ніхто не відміняв, так само як і мілітаризації зовнішньої політики Москви і Пекіну. А відтак залишається ризик: будь-який інцидент може перерости у масштабне військове зіткнення. Гонка озброєнь теж буде. Та на відміну від XX століття, сьогодні вже у кіберсфері, та на арені штучного інтелекту, безпілотних систем і гіперзвукових двигунів. Саме тут провідні країни світу воліють отримати воєнні переваги одне над одним.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени