На нещодавньому саміті АСЕАН у Куала-Лумпурі президент Європейської ради Антоніу Кошта позначив стратегічну позицію Європи. «Європейський союз, — сказав він, — пишається тим, що взаємодіє з АСЕАН як із надійним партнером у сьогоднішній мінливій геополітичній обстановці». Його слова перегукуються з заявами, зробленими чотирма місяцями раніше президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, яка запропонувала об'єднатися з 12 членами Всеосяжної і прогресивної угоди щодо Транстихоокеанського партнерства (ВТПРП).
Постійні зусилля європейських лідерів sз пошуку nf зміцнення «надійних» партнерств багато в чому зумовлені спробами президента США Дональда Трампа змусити союзників платити більше за американські гарантії безпеки і військову допомогу, а також його жорсткими і часто довільними тарифами. Сам Трамп наголосив на цьому стратегічному імперативі за день до виступу Кошти, коли оголосив про введення додаткових 10-відсоткових мит на канадські товари у відповідь на рекламу в провінції Онтаріо, у якій використовували виступ Рональда Рейгана, коли він говорив про те, що тарифи «шкодять кожному американському робітникові і споживачеві».
Сам Трамп наголосив на цьому стратегічному імперативі
Ця нестабільність надає Європі унікальну можливість запропонувати альтернативу надмірній залежності від США чи Китаю. Прагнучи позиціонувати свою країну як противагу американській напористості, голова КНР Сі Цзіньпін сформулював свою зовнішню політику як «чітку позицію проти гегемонізму та політики сили». Виступаючи у вересні на саміті Шанхайської організації співробітництва, Сі — в оточенні прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді, президента Росії Володимира Путіна і ще 17 глав держав — пообіцяв «практикувати істинний багатосторонній підхід» і просувати глобальний порядок, заснований на вільній і відкритій торгівлі.
Однак багато лідерів, як і раніше, насторожено ставляться до запевнень Сі. Двосторонні пропозиції Китаю стають дедалі умовнішими, а його присікування до Філіппін та інших країн у Південно-Китайському морі останніми роками стають дедалі явнішими. Водночас економічний спад у країні призвів до скорочення масштабного закордонного фінансування, яке він колись надавав, і зниження попиту на такі товари, як залізна руда і соя, з боку країн, що розвиваються, і країн із ринковою економікою у стадії формування.
Щоб скористатися з цієї можливості, ЄС має переосмислити свої геополітичні порівняльні переваги. Хоча старше покоління європейських лідерів продовжує звеличувати соціальну модель блоку, спільні цінності та щедрі програми допомоги, ці колись потужні активи втратили свою привабливість навіть у самій Європі.
По всьому континенту молоді люди вважають, що соціальні системи, які їхні країни більше не можуть собі дозволити, їх не задовольняють. Повоєнні «європейські цінності», які довгий час слугували об'єднувальними ідеалами, сьогодні заперечувані в Німеччині, Франції, Великій Британії та інших країнах, оскільки центристські партії поступаються позиціями відроджуваним ультраправим. Тим часом бюджети на допомогу і гуманітарну допомогу дедалі більше скорочують через зростання витрат на оборону і посилення бюджетної політики, що змушує традиційних партнерів Європи шукати щось відчутніше.
Майбутній уплив Європи залежатиме не стільки від цінностей і допомоги, скільки від економічних можливостей. На відміну від Китаю — і дедалі частіше США — ЄС залишається великим і відкритим ринком, що вітає прямі іноземні інвестиції. Легкий доступ до Великої Британії, Швейцарії та Норвегії ще більше зміцнює його позиції.
Ба більше, так звана «периферія» Європи набагато динамічніша, ніж багато хто думає. Європейські оглядачі часто нарікають на мляве зростання континенту, але вони схильні залишати поза увагою життєздатність таких економік, як Мальта, Ірландія, Кіпр, Польща, Хорватія, Іспанія, Греція, Словенія і Болгарія, які зростають швидше, ніж у середньому по континенту.
Те ж саме можна сказати про технології та фінанси. Хоча ЄС часто сприймається як арбітр, а не гравець у сфері технологій і прямих інвестицій, європейські стартапи, що розвиваються, починають спростовувати цей стереотип.
Але багато чого ще належить зробити. Для початку політикам необхідно вжити заходів відповідно до доповіді колишнього президента Європейського центрального банку Маріо Драге щодо конкурентоспроможності ЄС, у якій міститься заклик щорічно виділяти до 800 мільярдів євро (922 мільярди доларів) додаткових інвестицій для досягнення цілей блоку в галузі оборони, інфраструктури, чистої енергії та штучного інтелекту. Хорошим початком було б запропонувати європейцям чітке уявлення про передбачувані цілі.
На щастя, у ЄС є ресурси для досягнення своїх стратегічних цілей. Він може зробити це, використовуючи свій союз ринків капіталу, розвиваючи екосистему, сприятливу для інновацій, і забезпечуючи доступні та стійкі постачання енергії. Він також може ефективніше використовувати Європейський інвестиційний банк, чий значний капітал і мандат, як і раніше, використовуваний недостатньо ефективно.
Важливо, щоб лідери ЄС не піддалися спокусі домагатися партнерства шляхом регулювання або моралізаторства. Інші країни не приваблює Європа, яка нав’язує правила в односторонньому порядку або наслідує жорстку тактику великих держав. Замість того, щоб погрожувати тарифами на викиди вуглекислого газу або виключенням із ланцюжка постачань, ЄС має заохочувати спільні підприємства — обмін технологіями, пільгове фінансування та спільні проєкти в галузі чистої енергетики — на основі взаємно узгоджених стандартів моніторингу та підзвітності.
Оборонний потенціал Європи довгий час був обмежений фрагментарним ухваленням рішень, надмірною залежністю від НАТО і балканізованою промисловою базою, не здатною до масштабування у воєнний час. Але вторгнення Росії в Україну вивело Європу зі стану самозаспокоєння, згуртувало континент, збільшило військові витрати і прискорило інвестиції в нові технології.
Зусилля з переозброєння мають бути спрямовані на інновації та ефективність, а не на політичне заступництво. Це означає реформування систем закупівель, обтяжених тиском необхідності створення робочих місць для ключових груп населення. Європа також має приділяти пріоритетну увагу розвитку власного потенціалу, а не укладанню контрактів з американськими компаніями. Тільки в цьому разі вона зможе позиціонувати себе як надійного партнера у сфері безпеки.
У політичному плані головна сила ЄС полягає в глибоко вкоріненій традиції співпраці на основі закону й інституцій. Це забезпечує міцну основу для стабільних, не примусових, взаємовигідних партнерських взаємин і підвищує авторитет блоку як захисника малих держав як усередині, так і за його межами. Для багатьох середніх країн, які шукають надійності й послідовності, саме це робить Європу привабливою.
Хоча це може здатися нудним, легалізм ЄС — це стратегічний актив. Якщо в США управління може залежати від політики особистості, а в Китаї — від централізованого контролю, то в Європі системи, засновані на правилах, забезпечують стабільність, із якою мало хто може зрівнятися. Доти, доки блок дотримуватиметься верховенства закону, його передбачуваність залишатиметься однією з його найпотужніших конкурентних переваг.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено
Copyright: Project Syndicate 2025