Тотальне розчарування

Затяжна економічна криза призвела до повної дискредитації всіх українських політиків і партій. З'явився гігантський запит на нові обличчя

Христина Бердинських

Оцінюючи дані відразу кількох соціологічних опитувань, оприлюднених наприкінці грудня 2016‑го, політолог Володимир Фесенко доходить невтішного висновку: "Велика частина людей не підтримують нікого".

Для України таке незвично. Навіть у періоди, коли в суспільстві панувало розчарування у владі — напередодні першого і другого Майданів, — значна частина електорату хоча би ставила на опозицію. Тепер же і цього немає.

Популярність зловісного "нікого" наростала протягом усього минулого року. А паралельно йшов інший процес — валилася довіра виборців до чинних політиків і громадських діячів. І початок 2017‑го Україна зустріла з новим трендом: у країні вперше після Євромайдану не залишилося жодного політика, рівень довіри до якого був би вищим, ніж рівень недовіри. Іншими словами, електорат перестав довіряти будь-кому і розчарувався у всіх діючих персонажах українського політикуму.

Недовіра відбивається на всіх аспектах суспільно-політичного життя України. Так, майже 80% населення, за даними опитування Центру Разумкова, в принципі не довіряє партіям. Як результат, рейтинги останніх — рівень підтримки на можливих виборах — опинилися на вкрай низькому рівні.

“Жодна партія не має навіть 20% [підтримки]", — зазначає Фесенко. І це правда. За даними дослідження, проведеного фондом Демініціативи спільно з Центром Разумкова в період 16-20 грудня 2016‑го, якби вибори відбулися найближчим часом, прохідний бар'єр у 5% подолали б відразу сім політичних сил. Але результати кожної виявилися би скромними: Батьківщина Юлії Тимошенко — 11%, пропрезидентський Блок Петра Порошенка (БПП) — близько 10%, трохи менше — в Опозиційного блоку, що складається з екс-регіоналів. Радикальна партія Олега Ляшка (РПЛ) отримала би голоси 7,8% опитаних, Самопоміч львівського мера Андрія Садового — 7,6%. Партія За життя, очолювана досить одіозним бізнесменом Вадимом Рабіновичем, сподобалася би 5,7% респондентів. На 0,3% менше голосів відійшло б до Громадянської позиції вічного аутсайдера виборів Анатолія Гриценка. На межі проходження з рейтингом 4,7% опинився новий проект, створений екс-губернатором Міхеїлом Саакашвілі.

Трапись така різномаста компанія в Раді, про продуктивність парламенту можна буде забути, впевнені експерти: кожен стане тягнути ковдру на себе, а оскільки сил у будь-якої зі сторін мало, то підсумок виявиться нульовим.

Схожа безрадісна картина — і в особистому президентському рейтингу топових політиків країни: серйозної підтримки не має жоден претендент. Серед кандидатів на посаду гаранта Конституції кращий результат у нинішнього глави держави (11,9%) і тієї ж Тимошенко (11,1%). За цією парою — з результатом у 8,4% — розташувався Юрій Бойко, лідер Опоблоку.

При всьому цьому 62% опитаних українців вважають, що країні потрібні нові політичні лідери. “Є великий запит на нові обличчя, — вважає політолог Євген Магда. — Але 300 існуючих партій його не задовольняють".

На цьому фоні в суспільстві зі страшною силою наростають популістські настрої, зазначає політтехнолог Тарас Березовець. Однак на відміну від загальноєвропейської тенденції, де збільшується підтримка правих, в Україні набирають популярність фактичні ліваки в особі Батьківщини, РПЛ і Опоблоку.

При цьому Тимошенко і команда Бойко, відчуваючи потреби часу, намагаються розіграти карту дострокових парламентських виборів. Щоправда, отримати від них помітні дивіденди навіть ці партії навряд чи зможуть — розчарування електорату занадто велике.

На питання соціологів із Демініціатив "Кого ви вважаєте політиком 2016 року?" 40% опитаних так і не знайшли відповіді. На цьому тлі лідерство в даному опитуванні Порошенка з результатом 9,5% голосів здається пірровою перемогою. "Основний тренд минулого року — це падіння підтримки влади", — говорить Анатолій Октисюк, політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД).

Рівень довіри до інститутів влади за останні кілька років істотно скоротився. Якщо в грудні 2014‑го президентові скоріше довіряли майже 40% виборців, то через два роки цей показник впав удвічі. Схожі проблеми і у пропрезидентського БПП: до кінця минулого року він поступився першістю в партійних рейтингах політсилі Тимошенко. А рівень підтримки ще одного учасника провладної коаліції — Народного фронту (НФ) екс-прем'єра Арсенія Яценюка, що лідирував за підсумками виборів 2014‑го, — і зовсім скотився до незначних 2%.

Для БПП минулий рік був не надто вдалим. Так звані нові обличчя блоку — Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, Мустафа Найєм — хоч і залишилися у фракції, але оголосили про те, що їхнє політичне майбутнє тепер пов'язане не з БПП, а з партією Демократичний альянс. "Частина людей пішли в Демальянс, частина депутатів орієнтуються на президента, а частина — взагалі невідомо на кого",— описує внутрішню кухню пропрезидентської фракції Березовець. Він упевнений, що президентській силі слід було б зробити якесь перезавантаження.

Основною причиною обвалу рейтингів президента та провладних політсил стала відсутність реформ і помітних позитивних змін, а також важке економічне становище в країні. У 2014‑му люди, за словами Фесенка, напружено чекали змін. Ці сподівання не згасли і в 2015‑му. Але вже в минулому році кредит довіри суспільства по відношенню до Порошенка і Ко вичерпався. "Неможливо весь час чекати", — коротко резюмує Фесенко.

Економічне зростання, що намітилося в 2016‑му, поки що не відображається на особистих фінансах громадян, пояснює Магда. А комунікації між державою і громадянами досі залишаються непридатними. І президент зі своїми прибічниками вкрай невміло пояснює сенс прийнятих ними рішень.

Експертне опитування, яке також провели Демініціативи та Центр Разумкова, показало, що респонденти серед основних внутрішньополітичних невдач минулого року назвали недостатню боротьбу влади з корупцією, повільний темп реформ і низький рівень життя більшої частини населення.

На тлі невдач президента і уряду очікувано підняли вітрила опоненти влади, сподіваючись, що однієї лише критики владних ініціатив виявиться достатньо для того, щоб отримати помітні електоральні бонуси.

Насамперед успіх у цій справі супроводжував Тимошенко та її партію. Сама Леді Ю осідлала болючу тему зростання комунальних тарифів. У результаті її політсила опинилася першою в парламентських рейтингах. Але навряд чи це сильно надихнуло Тимошенко — її вбила та ж хвороба, яка раніше вклала на лопатки БПП: тотальне розчарування українців у чинних політиках.

І хоча рейтинг Леді Ю на підйомі, його потенціал невеликий. Стеля підтримки двічі в'язня колишніх режимів, за словами Березовця, не більше 20%. Пройти вище не дасть надзвичайно високий антирейтинг Тимошенко: їй повністю не довіряють 37% опитаних, а ще 34% — скоріше не довіряють.

Ще однією політсилою, яка намагається впіймати вітер народної любові у вітрила популізму, виявився Опоблок (ОБ). Але і йому заважає розчарування суспільства. До всього, не весь електорат Партії регіонів перейшов до ОБ. Та й лідер "опозиціонерів" Бойко не володіє достатнім авторитетом в очах колишніх прихильників Віктора Януковича.

Частина електорату, орієнтованого раніше на регіоналів і спочилих комуністів, тепер шукає собі нових героїв. Дехто вже знайшов — партію За життя, досить високий рівень підтримки якої став несподіванкою навіть для експертів.

Фесенко пояснює цей феномен телевізійним ефектом. У 2014‑му Рабінович, топ-обличчя За життя, продав телевізійний канал News One ще одному лідеру цієї політсили — Євгену Мураєву. Тепер обидва постійно перебувають у телеефірі News One і стали гостювати й на інших каналах. "Феномен За життя: партії немає, а рейтинг є", — іронізує Фесенко. Але вище нинішніх рівнів підтримки цей парт-телепродукт вже не підніметься.

Фактично вперся в стелю і Олег Ляшко, лідер РПЛ. Він опинився на досить обмеженому електоральному полі і конкурує як з Тимошенко, так і з Опоблоком та За життя.

На хвилю розчарування владою може спробувати скочити Свобода Олега Тягнибока. За даними грудневого опитування КМІС, її рейтинг становить 5%, за оцінками Демініцатив і Центру Разумкова — 3%.

Низькі рейтинги чинних політиків і партій мають і зворотний бік — велика частина електорату чекає чудес, точніше, нових облич у політиці. Таку позицію, згідно з даними соціологів, займають 62% виборців.

Тому і зростатиме найближчим часом, найімовірніше, лише рейтинг Руху нових сил Міхеїла Саакашвілі. Але, як зазначає Березовець, проблема колишнього одеського губернатора в тому, що він спринтер і добре біжить лише на короткі політичні дистанції. Якщо у 2017‑му не з'явиться перспектив дострокових виборів, він навряд чи зможе і далі нарощувати рейтинг. До того ж Саакашвілі нестабільний: то він займається Одеською областю, то переключається на антикорупційні форуми по всій країні.

Проти Руху грає і те, що 57% респондентів соціологічних опитувань не бачать когось конкретного як саме того жаданого "нового обличчя української політики".

Політексперт Магда пояснює: потенційні герої майбутнього сьогодні роблять занадто мало для того, щоб їх сприймали серйозно на всеукраїнському рівні. “Нові обличчя захопилися соцмережами: фоловерів і френдів [читачів персональних сторінок окремих політиків] там набрати легко. Але ті не ходять на вибори", — запевняє політолог.

Крім того, "нові обличчя" зараз розчинені у своїх політичних силах і не позиціонуються (виняток — Саакашвілі) як лідери. Фесенко каже: того ж Лещенка, Заліщук та Найєма електорат від початку сприймав як команду без лідера. І вони всі разом влилися в Демальянс, де партія стоїть вище персоналій. Адже в Україні виборці більше орієнтуються на лідерські проекти.

Схожа історія і з депутатом від Самопомочі Єгором Соболєвим: перспективний політик-початківець, він, на думку експертів, сприймається виборцями як один із членів команди Садового.

У лідера могла б зіграти Надія Савченко, яка стала всенародною улюбленицею за час свого перебування в російському полоні. Але для цього їй варто було би продовжувати позиціонувати себе патріоткою. Нинішній же її ідеологічний порядок денний дисонує з образом своєрідної української Жанни д'Арк.

Октисюк з МЦПД пропонує тим політикам-початківцям, які хочуть в найближчому майбутньому досягти успіху, потіснивши колишніх героїв, більше працювати з регіонами, зустрічатися з виборцями, набирати партійних активістів, а не тільки писати викривальні пости в Фейсбуці.

Тим більше що байдужість електорату зміниться активним пошуком гідних кандидатів, як тільки з'явиться реальна перспектива виборів. Зараз парламент і президент пройшли трохи більше половини свого шляху. І чим ближчий їхній фінал, тим вищі шанси для нових сил. А переможцем стане той, хто, на думку Фесенка, краще за інших відчує запит суспільства.