ТОП-100 людей культури

Співвітчизники, твори яких не тільки стали подіями на батьківщині, але і співзвучні світовому контексту, причому не класики, а ті, хто створює вітчизняну культуру просто сьогодні,— це ТОП-100 Людей культури НВ*.

Вони — обличчя нової України, в якій немає місця шароварщині та провинційності, країни вільних людей, здатних креативно мислити і надихати своїми талантами світ.

Цьогоріч перша сотня Людей культури оновилась на третину. У списку з'явився 31 новачок, причому переважно зі світу музики, книговидання і театру. Визначати, хто увійде в першу сотню, НВ допомагали 28 експертів. Список вийшов різноплановим, причому редакція вважала неможливим ранжувати тих, хто займається літературою і мистецтвом, тому склала цю сотню не як рейтинг, а список в алфавітному порядку.

Також НВ визнає, що далеко не всі значимі фігури потрапили в цей список, і готова вдосконалювати його надалі. Наступного разу — рівно за рік.

Анна Мороз,
заступник головного редактора НВ

*Тему підготувала 
Оксана Мамченкова

Kinder Album

художниця, 34 роки

За псевдонімом Kinder Album ховається львівська художниця, яка воліє поєднувати власну анонімність з відвертістю створюваного нею художнього світу. У її портфоліо сотні малюнків і фотографій, а також інсталяції та відео. В резюме — кілька сольних виставок і безліч групових, організованих в стінах українських і європейських галерей. Левова частка її робіт досліджує межі інтимності й табу, що побутують у суспільстві.

Історія Kinder Album почалася 2012 року, коли художниця зареєструвала свого персонажа в соціальній мережі Фейсбук і почала викладати роботи. Назва проекту походить від альбому з малюнками її власної дитини. Саме в ньому, поверх дитячих акварелей, вона почала малювати дивовижні сюжети зі своїх фантазій.

Незабаром творчість Kinder Album перекочувала з віртуального світу до реального. Її дебют відбувся в культовій львівській галереї Дзиґа. Потім про художницю дізналася українська столиця — завдяки її проекту в PinchukArtCentre восени 2015‑го. Тоді вона обставила просторий зал цього престижного арт-майданчика незвичайними меблями та предметами, розмалювала стіни, а відвідувачів попросила сфотографуватися в цих декораціях, виразивши щось особисте.

Художниця не відвідувала жодної зі своїх виставок, була присутня лише на етапі монтажу. Анонімність дозволяє представляти відверті та часом жахливі роботи як колективне несвідоме, впевнена Kinder Album.

 
Юрій Винничук

письменник, публіцист, 64 роки

Юрій Винничук — один з найплідніших і найчитаніших українських письменників. Його вирізняє точність опису історичних епох, у яких відбуваються події його книг, багатство деталей, а ще здатність працювати одночасно над кількома різножанровими проектами. Багато з них стають помітними подіями у вітчизняній літературі.

Наприклад, нещодавно Винничук став одним із семи авторів літературного проекту ДНК — роману про найважливіші події 150‑річного відрізка новітньої історії України. Крім Винничука, свої глави в книзі, презентованій нинішньої осені на Львівському форумі видавців, написали Сергій Жадан, Ірена Карпа, Олександр Фоззі Сидоренко, Макс Кідрук, Андрій Кокотюха та Володимир Рафеєнко.

У березні 2016‑го новий роман Винничука Аптекар (2015), містична гостросюжетна розповідь про середньовічний Львів, був названий переможцем національного конкурсу Українська книга року в номінації Жанрова література і увійшов в шорт-лист премії Книга року ВВС Україна.

Ще одна заслуга Винничука — його робота зі збереження та популяризації української культурної спадщини. Він написав цілу серію краєзнавчих книг про Львів, а також заснував і редагує літературні антології, серед яких збірки українських казок та вітчизняної фантастики XIX століття, а також міфологічна енциклопедія Книга бестій.

Зараз письменник працює над антологією Забуті імена Розстріляного відродження — збіркою невідомих текстів українських прозаїків, які загинули під час репресій у СРСР.

Андрій Лесів, Романа Романишин

ілюстратори та дизайнери творчої майстерні Аґрафка, по 32 роки

Затребувані на батьківщині та за кордоном українські ілюстратори Андрій Лесів та Романа Романишин, які працюють під брендом Аґрафка, за десять років спільної роботи реалізували кілька десятків книжкових проектів і зібрали значну колекцію престижних нагород. Придумані ними книги охоче видають у різних куточках планети від Аргентини до Південної Кореї.

Наприклад, цього року іспанське видавництво Sexto Piso випустило роман англійця Девіда Лоуренса Коханець леді Чаттерлей з ілюстраціями Лесіва і Романишин.

Історія творчого тандему розпочалася на початку 2000‑х у Львові. Серед перших оформлених ними книг був збірник Зів'яле листя українського класика Івана Франка й українсько-польське видання поезії нобелівської лауреатки Віслави Шимборської.

Книги власного авторства на кшталт Війни, яка змінила Рондо і Зірки і макові зернятка принесли студії Аґрафка дві премії книжкового ярмарку в Болоньї, який називають книжковим Оскаром. На рахунку дизайнерів також приз престижної Міжнародної бієнале ілюстраторів у Братиславі.

Нинішньої осені найбільший у світі Франкфуртський книжковий ярмарок включив три видання, оформлені студією Аґрафка, в сотню найкрасивіших книг року.

Ще одне досягнення львівських майстрів — нагорода конкурсу Sharjah Reading Festival в ОАЕ. Лесів і Романишин здобули її за незвичайний арт-бук Шептицький від А до Я, в якому за допомогою набору ключових слів і понять, а також ілюстрацій розказано життя митрополита Андрія Шептицького.

Цього року художники випустили другу книгу із серії таких креативних абеток. Вона присвячена життю письменника Івана Франка та визнана однією з найкращих книг останнього Форуму видавців у Львові.

 
Антон Мартинов

директор видавництва Наш Формат, 28 років

Видавець Антон Мартинов продає літературу зі студентських років. Він починав з російських аудіокниг, потім перейшов на друковану продукцію. Наприкінці 2013‑го молодий підприємець очолив видавництво Наш Формат і лише за два роки перетворив його на одного з найвпливовіших і найпомітніших гравців на вітчизняному ринку.

Свій підхід до ведення бізнесу цей амбітний менеджер сформував на ґрунті якісної західної бізнес-літератури, яку вирішив зробити доступною для українського читача, і побудував на цьому стратегію Нашого Формату.

Починаючи з 2014‑го видавництво Мартинова випустило майже сотню найменувань, серед яких найкращі книги за версією авторитетних американських видань The New York Times і The Financial Times останніх років. Прагнучи адаптувати західні тренди книговидання до українських реалій, Мартинов приділяє належну увагу якості перекладу.

Серед бестселерів Нашого Формату — трилогія американки Айн Ренд Атлант розправив плечі, яка розійшлася 50‑тисячним тиражем. Такий результат вважається дуже добрим для України, де переважна частина книг виходить в кількості не більше 1 тис. примірників.

До кінця 2016‑го сумарний тираж книг, виданих колегами Мартинова, становитиме 200 тис. У планах на наступний рік — амбітні 500 тис. примірників.

 
Василь Махно

письменник, 52 роки

Кілька років тому поет і есеїст Василь Махно вирішив повернути в українську літературу жанр розповіді. Вітчизняна мала проза, на його думку, перебувала у стані занепаду. Так з'явилася збірка Дім у Бейтінг Голлов, дія якого відбувається в Україні, а також США, де останні 15 років живе автор.

Дебют у жанрі короткої прози виявився настільки вдалим, що авторитетне журі конкурсу Книга року ВВС-2015 присудило Махну перемогу. А сьогодні на рахунку уродженця Тернопільщини вже кілька поетичних збірок, дві книжки есеїстики, п'єси та оповідання.

Його твори перекладені більш ніж 20 мовами, зокрема англійською, іспанською та німецькою. А резюме регулярно поповнюють літературні нагороди.

 
Юлія Олійник

директор видавництва Темпора, 49 років

Видавництво Темпора на чолі з Юлією Олійник має велику мету — заповнити прогалини в знанні українцями свого минулого. При цьому підходить до завдання креативно, видаючи не тільки історичні праці, але також живі свідчення недавніх подій в Україні та інших країнах світу, зафіксовані як вітчизняними, так і зарубіжними журналістами.

Серед найпопулярніших серій видавництва — книги репортажів про українські 1990‑ті та переклади зарубіжних бестселерів авторства польських та британських кореспондентів.

Ще одна ініціатива Темпори — публікація літературного надбання українських 1920‑х у всьому його розмаїтті. У цій серії вже вийшли антології вітчизняних детективів, репортажів і любовних романів, створених на початку ХХ століття. На черзі — збірки наукової фантастики.

Втім, Олійник разом з колегами не обмежується тільки документалістикою і забутими творами української літератури. Нещодавно Темпора видала переклади романів володаря Букерівської премії Джуліана Барнса, а також твори найцікавіших сучасних авторів Центральної та Західної Європи.

 
Юлія Орлова

директор харківського видавництва Vivat

Харківське видавництво Vivat було створено лише три роки тому з Пелікана і Аргумент-принт, які існували до того. Директор останнього Юлія Орлова, яка очолила Vivat, досягла неймовірного: за підсумками 2015‑го видавництво вийшло на друге місце в Україні за кількістю випущених найменувань книг, хоча роком раніше не входило навіть до десятки. Сумарний тираж книг вже перетнув межу в 1,5 млн примірників на рік.

Якість цих книг не поступається кількості, завдяки чому Vivat зуміло зайняти свою нішу відразу в декількох сегментах вітчизняного літературного ринку. Насамперед це якісна перекладна література, яка становить половину продукції Vivat і є предметом особливої гордості Орлової.

Видавництво купує авторські права на твори лауреатів Букерівської, Гонкурівської премій, бестселерів The New York Times. Наприклад, саме Vivat видав український переклад книг торішнього Нобелівського лауреата Світлани Алексієвич.

Ще одна фішка виплоду Орлової — дитяча література, видавана за кращими європейськими канонами з якісними текстами та ілюстраціями. Крім того, Vivat запускає в друк твори найпомітніших молодих представників української художньої літератури.

До речі, до 80% своїх книг Vivat, що базується в російськомовному Харкові, видає українською мовою. При цьому Орлова продає права на українські книги в 20 країнах світу. Її видавництво — постійний учасник найбільших світових книжкових форумів, включно з Франкфуртським і Варшавським книжковими ярмарками.

 
Леонід Фінберг

головний редактор видавництва Дух і Літера,
директор Центру досліджень історії та культури
східноєвропейського єврейства, 68 років

Леонід Фінберг, головний редактор видавництва Дух і Літера, протягом останніх 20 років спеціалізується на світових інтелектуальних бестселерах і яскравих прем'єрах. Наприклад, останнім часом видавництво випустило книги нобелівського лауреата Світлани Алексієвич, дослідження про Донбас американсько-японського історика Хіроакі Куромія, а також аналіз історичної перспективи Росії американця Девіда Сеттера.

Ще одне захоплення Фінберга — історія єврейства. Саме він зібрав у київському Центрі юдаїки найкращу в регіоні тематичну бібліотеку. До речі, серед більш ніж 400 книг видавничого портфеля Духу і Літери близько 100 присвячені саме цій темі.

 
Дмитро Афанасьєв-Гладких

музикант, лідер групи Sinoptik

За останні кілька років Sinoptik, молодий рок-гурт з Донецька, лідером якого є Дмитро Афанасьєв-Гладких, здійснив справжній прорив. Музиканти відіграли десятки концертів в Україні, записали альбом, а потім виграли престижний міжнародний конкурс The Global Battle Of The Bands. Перемога в цьому змаганні дає можливість укласти контракт з великим лейблом.

Музиканти починали репетирувати в нинішньому складі групи, коли на Донбасі вже йшли воєнні дії. І покинули рідне місто лише тоді, коли в будинок, де була розташована їхня студія, влучив снаряд.

Ставши переселенцями, хлопці з Sinoptik записали потужний альбом Interplanet Ovedrive. У роботі над платівкою групі допомагав номінант на Греммі Маор Аппельбаум, який співпрацював із культовими групами на кшталт Faith No More і Sepultura. Оплатити роботу іменитого продюсера українській команді допомогли її фанати.

Хоча і сам Афанасьєв-Гладких знається на якісному звуці. Перш ніж створити Sinoptik, він кілька років провів у Великій Британії, де навчався звукорежисурі та грав з місцевими музикантами. Повернувшись додому, він не зрадив улюбленим жанрам рок і блюз.

Тепер виступи його команди вирізняють фірмове звучання, епічний розмах композицій і експресія. Причому іноді концерт Sinoptik може закінчитися розбитими гітарами в найкращих традиціях рок-н-ролу.

 
Олена Бєлкіна

оперна співачка, 28 років

Колоратурним меццо-сопрано Олени Бєлкіної сьогодні заслуховується оперна публіка від Відня до Токіо. А в найближчій перспективі молодої української співачки — відразу кілька прем'єр у престижних театрах світу.

Чотири роки тому Бєлкіна виконала партію Анжеліни в кіноверсії опери Джоаккіно Россіні Попелюшка. Її роботу високо оцінили критики, співачка зібрала кілька нагород і знайшла своїх глядачів у 150 країнах світу.

Міжнародна кар'єра цієї виконавиці з кримськотатарським корінням почалася сім років тому. Студенткою третього курсу Київської консерваторії Бєлкіна виграла престижний конкурс і дістала запрошення переїхати до Німеччини. Її першою європейською домівкою став Лейпциг, кілька років тому вона переїхала до Відня.

Незважаючи на міжнародний успіх, кілька вдалих альбомів і насичений гастрольний графік, що включає виступи в Болоньї, Мадриді та Празі, Бєлкіна знаходить час для виступів на батьківщині. Минулого сезону вона виконала на сцені Київської опери знакову для себе партію в Попелюшці та брала участь у фестивальній постановці в Івано-Франківську.

У новому сезоні Бєлкіна планує знову співати для української публіки — цього разу партію Адальджізи в Нормі Вінченцо Белліні.

 
Михайло Вітюк

саундпродюсер, діджей, автор проекту Vakula

Українського електронника Михайла Вітюка західна преса називає самородком, диво-хлопчиком і віртуозом жанру діп-хаус. У графіку гастролей цього музичного продюсера, диск-жокея і автора власних композицій нечасто знайдеш українські клуби, зате регулярно — клуби Європи та Азії, де він популярний.

Вітюк народився в Конотопі, і саме цей факт, а також любов до творів Миколи Гоголя проявилися в сценічному імені артиста — Vakula. Також музикант регулярно використовує українські слова в назвах своїх альбомів і композицій. Так, власним лейблам він дав зрозумілі для українців назви, як-от Leleka, Shevchenko і Bandura. При цьому його музичні твори нерідко з'являються під враженням від західної літератури: один із його студійних записів — A Voyage to Arcturus — виник після прочитання однойменного філософсько-фантастичного роману британця Девіда Ліндсея.

 
Роман Григорів, Ілля Разумейко

композитори, співзасновники проекту Nova opera,
32 роки і 27 років

Переважна частина українців, почувши слово опера, уявляють собі помпезні декорації та класичний вокал. Молоді композитори Ілля Разумейко і Роман Григорів прагнуть зруйнувати цей стереотип. За останній рік вони представили глядачам одразу три некласичні оперні твори.

Першою ластівкою став IYOV — біблійний сюжет, заспіваний шістьма вокалістами під акомпанемент віолончелі, ударних і препарованого рояля. Тобто звук цього інструменту витягувався будь-якими способами, крім звичного. У створенні та реалізації експерименту брав участь культовий київський режисер Влад Троїцький.

Після IYOV з'явилися ще дві незвичайні вокальні постановки: сон-опера Непрості за творами українського письменника Тараса Прохаська та опера-цирк Вавилон, яка по‑новому інтерпретує відомий біблійний сюжет.

Усі три опери вже бачила публіка кількох міст України та Європи. Тепер композитори готують оновлену версію Вавилона, прем'єра якого відбулася на мультидисциплінарному київському фестивалі Гогольfest. А також працюють над новою оперою. Цього разу ексцентричні автори беруться за шекспірівського Гамлета.

 
Юлія Саніна

співачка, лідер гурту The Hardkiss, 26 років

Київський гурт The Hardkiss на чолі з Юлією Саніної протягом п'яти років з моменту заснування переконливо доводить, що в Україні можна створювати якісну музику західного зразка і бути затребуваними публікою.

The Hardkiss увірвалися в інформаційний простір голосно, але зі смаком. Їхні перші кліпи, серед яких Babylon і Make-up, демонстрували серйозність намірів музикантів. Пісні миттєво врізалися в пам'ять, а створені у відеороликах образи були помітними, але стильними.

Саніна, автор текстів і музики гурту, не побоялася зробити ставку на англомовний матеріал, хоча така музика традиційно має менший попит в Україні. А її чоловік та колега за гуртом Валерій Бебко, який є креативним продюсером The Hardkiss, вирішив знімати наповнені змістом кліпи, що істотно відрізняються від звичного наповнення вітчизняних музичних каналів.

У результаті ставка на якість і концептуальний підхід принесла команді успіх: гурт легко збирає аншлаги в усій країні, а журі національної премії в галузі популярної музики Yuna неодноразово присуджувало йому нагороди.

 
Ігор Сидоренко

музикант, лідер гурту Stoned Jesus

Історія української групи Stoned Jesus і її засновника Ігоря Сидоренка нетипова для вітчизняної сцени. За сім років музиканти, поєднуючи творчість із звичайною офісною роботою, записали чотири альбоми, зібрали мільйони переглядів на YouTube і підкорили публіку в усьому світі. Причому вони грають в непростому жанрі стоунер, а прихильники настільки важкої музики відомі своєю консервативністю, а тому рідко оновлюють плейлисти.

Дорогу до закордонних слухачів Сидоренко прокладав самостійно. Розуміючи низький інтерес до своєї музики на батьківщині, він вирішив пробиватися за кордон. Для цього музикант склав список з декількох сотень європейських клубів, а потім надіслав туди листа з питанням про можливість організувати концерт. В результаті Stoned Jesus вирушили у свій перший тур з п'яти виступів.

Тепер у графіку музикантів — до сотні концертів на рік. Їхній маршрут пролягає через Європу, включно з Німеччиною, Францією і Нідерландами, а також країни Латинської Америки.

Цьогоріч Stoned Jesus дебютували на найбільшому у світі фестивалі альтернативної музики Hellfest у Франції. Аудиторія цієї масштабної музичної події досягає 180 тис. осіб. У планах Сидоренка на цю осінь — перший великий тур містами України.

 
Євген Філатов

музичний продюсер, лідер гурту The Maneken, 33 роки

Євген Філатов, один з найкращих саундпродюсерів країни, змінив напрям. Раніше він відповідав за звучання пісень популярних співачок, як-от Тіна Кароль і Світлана Лобода, а тепер без його участі не обходиться запис жодного альбому ключових представниць альтернативної поп-музики. Саме він працює з переможницею міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2016 Джамалою та етноелектронницею Натою Жижченко.

Філатов переорієнтувався на вітчизняні інді-поп і електроніку після того, як зайнявся власним проектом The Maneken, у межах якого пише і виконує пісні переважно англійською мовою з прицілом на західний ринок.

Сьогодні впливовий продюсер готує до випуску новий альбом від The Maneken, також працює з артистами нової хвилі. Наприклад, у фінал національного відбору Євробачення навесні 2016‑го потрапили відразу три пісні, які пройшли через руки Філатова. Це Love Manifest майстра реггі та фанку Андрія Запорожця, Every Monday мрійників Brunettes Shoot Blondes, а також пісня 1944 переможниці цього змагання Джамали.

 
Олександр Цимбалюк

оперний співак, 40 років

Уродженець Одеси Олександр Цимбалюк має унікальний бас, непересічну акторську майстерність і вміння звучати однаково органічно п'ятьма мовами. Цей навик був одним з чинників, що дозволили співакові стати затребуваним на багатьох оперних майданчиках світу. Він виступає на провідних сценах на кшталт нью-йоркської Метрополітен-опери, Паризької та Баварської опер, а в репертуарі артиста близько ста партій у знакових творах, серед яких Макбет Джузеппе Верді та Кільце Нібелунгів Ріхарда Вагнера.

Свій шлях до слави Цимбалюк почав десятиліття тому — тоді він став солістом Гамбурзької опери. Потім були перемоги в престижних вокальних змаганнях і знайомство з видатним іспанським тенором Пласідо Домінго, завдяки якому українець дебютував у Палаці мистецтв імені королеви Софії у Валенсії.

Тепер Цимбалюк перебуває на піку вокальної форми, вважають фахівці, а його графік розписаний на місяці вперед. При цьому він регулярно приїздить до рідної Одеси, де дає благодійні концерти.

Минулої зими Цимбалюк вперше виступив на сцені Національної опери у Києві. Тоді він постав у знаковому для себе образі Бориса Годунова.

 
Павло Ар'є

драматург, художній керівник
Театру імені Лесі Українки у Львові, 40 років

Останні два роки драматурга Павла Ар'є особливо часто ставлять як українські театри, так і зарубіжні — крім німецьких режисерів, його п'єсами зацікавився уродженець Львова Роман Віктюк, театр якого в Москві. Причому вистави за творами Ар'є зазвичай ідуть з аншлагами.

Глядачам цікава актуальність п'єс, написаних слідами найбільш значущих подій в країні. Наприклад, перша його п'єса Революція, кохання, смерть і сновидіння була створена на хвилі розчарування в події, що послідували за Майданом зразка 2004‑го. А серед найпопулярніших творів останнього часу — трагікомічна п'єса Слава героям, дія якої розгортається в лікарняній палаті, куди одночасно потрапляють ветеран радянської армії і колишній воїн УПА.

Нинішньої осені у Ар'є, який протягом останніх десяти років жив між рідним Львовом і німецьким Кельном, з'явилася причина частіше бувати на батьківщині. Він очолив львівський Театр імені Лесі Українки і всерйоз взявся за розвиток місцевого театрального середовища. У його планах кілька прем'єр і фестивальних проектів, запланованих на сезон-2016 / 17.

 
Роман Бондарчук

режисер, 34 роки

На екрані двоє чоловіків. Один з них — великий і суворий, нагадує боса нью-йоркської мафії Тоні Сопрано. Інший — худий і високий, манерами схожий на героїв Чака Норріса. Разом вони подорожують у старій машині південноукраїнським селом Стара Збур'ївка, щоб стежити за порядком і вирішувати конфлікти, що назрівають.

Такий фільм Українські шерифи Романа Бондарчука про життя українського села і двох чоловіків, які взяли на себе обов'язки правоохоронців. За останній рік цю яскраву і живу історію подивилися глядачі десятків міжнародних фестивалів, а також кількох європейських телеканалів.

У результаті журі Амстердамського міжнародного документального кіноогляду, одного з найавторитетніших фестивалів неігрового кіно, присудило Бондарчуку спеціальний приз за найкращу стрічку. Потім Американська кіноакадемія включила Українських шерифів у довгий список претендентів на Оскар-2017 у категорії Найкращий фільм іноземною мовою.

Успіх картини — результат довгого шляху, пройденого Бондарчуком у кіно. В його доробку більше десяти документальних короткометражок. Більшість з них отримували призи різних європейських оглядів. У резюме режисера також рядки про співпрацю з німецьким каналом ZDF і франко-німецьким ARTE.

Тим часом Бондарчук вже почав зйомки нового, цього разу — художнього фільму.

 
Наталя Ворожбит

драматург, сценарист,
співзасновниця Театру переселенця, 41 рік

Кілька років тому за п'єсами київського драматурга Наталії Ворожбит полювали режисери російських і європейських театрів. При цьому відшукати постановки за її драмами на вітчизняних сценах було нелегко.

Лише за два роки ситуація кардинально змінилася. Ворожбит, як і раніше, співпрацює з закордонними режисерами і представляє свої проекти в Європі. В той же час на батьківщині сформувався глядацький запит на близький драматургу документальний театр. Тепер її тексти, які виросли з численних інтерв'ю з учасниками революції гідності, переселенцями з Донбасу, і з Криму, а також українськими військовими, регулярно ставлять режисери вітчизняних театрів.

Серед найвідоміших п'єс Ворожбит — Зерносховище, присвячена трагедії Голодомору і створена на замовлення Королівського Шекспірівського театру в Лондоні, а також Щоденники Майдану, створена на основі інтерв'ю з учасниками революції гідності. Також вона була сценаристом Школи, відомого серіалу про реальне життя підлітків, який зняла ексцентрична росіянка Валерія Гай Германіка.

Тепер Ворожбит більше співпрацює з кінематографістами і за останні два роки написала сценарій багатосерійного фільму про захист Донецького аеропорту, за зйомки якого взявся Ахтем Сєїтаблаєв. Також вона завершила сценарій для екранізації роману Сергія Жадана Ворошиловград.

  
Надія Парфан, Ілля Гладштейн

куратори культурних проектів, продюсери,
прокатники, співзасновники фестивалю кіно і урбаністики 86,
30 років та 31 рік

Навесні 2014‑го вулиці невеликого і наймолодшого міста України — Славутича — заповнили творці кіно і любителі цього найважливішого з мистецтв. Кілька днів місто жило в абсолютно незвичному для себе ритмі і вчилося приймати гостей. Так пройшов перший фестиваль кіно і урбаністики під назвою 86.

Відтоді організатори фестивалю Ілля Гладштейн і Надія Парфан не тільки перетворили його на помітну кіноподію, але й запустили кілька суміжних проектів. Серед них — компанія 86 prokat, що займається показом у вітчизняних кінотеатрах якісної документалістики, а також незалежних художніх стрічок.

Завдяки Парфан і Гладштейну українці побачили стрічку Російський дятел американця Чада Гарсіа, відзначену призом фестивалю незалежного кіно Санденс. Це фільм про ексцентричного українського художника Федора Олександровича, який прагне розкрити таємниці катастрофи на Чорнобильській АЕС.

А нинішньої осені прокатники показали вітчизняним глядачам гучну стрічку Мій друг Борис Нємцов росіянки Зосі Родкевич, присвячену російському політику, який трагічно загинув минулого року.

"В умовах інформаційної війни документальне кіно — це гігієнічно необхідна річ",— визначає Гладштейн значущість тих фільмів, популяризацією яких опікується.

Також тандем Гладштейна і Парфан прагне підтримувати молодих режисерів: цього року, фестиваль 86 вперше мав національну конкурсну програму.

Сама Парфан, як випускниця курсу документальної режисури польської Школи Анджея Вайди, теж взялася за кінозйомки. Цього року вона випустила фільм Reve ta stohne on tour про українських музикантів, які приїхали на заробітки в Польщу.

 
Ростислав Держипільський

театральний режисер, художній керівник
Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру
імені Івана Франка, 41 рік

Колись Ростислав Держипільський був київським актором, а на початку 2000‑х приїхав до Івано-Франківська для участі в постановках місцевого театру, який носить ім'я того ж класика, що й місто. Вісім років тому він цю сцену очолив.

Вже за перший сезон на посаді художнього керівника Держипільський зробив невелику революцію, підготувавши і показавши глядачам одразу вісім прем'єр. Той сезон став одним з найпродуктивніших в історії театру.

Потім він відновив практику українських і закордонних гастролей трупи. У результаті за кілька років постановки театру побачили жителі не тільки багатьох регіонів України, в тому числі прифронтових міст, а також Канади і США.

Утім, ключовим досягненням енергійного режисера критики називають актуальні та якісні вистави. Він ретельно підбирає матеріал для постановок, вміло балансуючи між українською і зарубіжною класикою. Своїм головним методом роботи Держипільський називає експеримент.

Найяскравішою постановкою минулого сезону театрали вважають трагікомедію Оскар і Рожева дама, поставлену Держипільським. Критики відзначають блискучу гру Ірми Вітовської, стильну сценографію, віртуозну режисерську роботу, а також музичне оформлення, в роботі над яким брали участь культові рокери Океан Ельзи. Ця вистава зібрала аншлаги в усіх великих містах країни.

 
Остап Костюк

актор, режисер, 36 років

Щоб створити дебютний документальний фільм, уродженцю західноукраїнської Коломиї Остапові Костюку знадобилося чотири роки і скромний бюджет у 1,4 млн грн. Отримана в результаті картина Жива ватра про карпатських пастухів зібрала чималий урожай нагород престижних західних оглядів документалістики на кшталт канадського Hot Docs і американського Salem Film Fest.

Картина про останніх представників вимираючої професії пастухів народилася із спостережень Костюка за трьома поколіннями однієї сім'ї. Щовесни вони вирушають на високогірне пасовище в Карпатах, де випасають овець та роблять сир, а восени знову спускаються в долину.

Тепер Костюк готує телеверсію свого фільму, на яку вже чекають європейські канали. В успіху своєї картини за кордоном режисер не сумнівається. “Насправді вся Європа — це пастухи,— міркує він.— Цим займалися їхні предки".

Анатолій Солов'яненко

головний режисер Національного театру опери та балету
ім. Шевченка, 36 років

В юності Анатолій Солов'яненко, молодший син і повний тезка великого українського тенора, мріяв одразу про три різні кар'єраи Він брав уроки співу, цікавився режисурою і при цьому отримав юридичну освіту.

Зрештою прагнення робити власні музичні постановки перемогло, і Національна опера отримала талановитого режисера, а потім і керівника.

За п'ять років роботи на посаді головного режисера Солов'яненко зумів вдихнути життя в заскорузлий уклад столичного оперного театру. Він не відійшов від класики — як української, так і зарубіжної, проте зумів оновити репертуар і наблизити якість постановок до європейського рівня.

Тепер квитки на гучні новинки Національної опери нерідко продаються задовго до показу, а на головну сцену країни все частіше виходять українські виконавці, які давно й успішно виступають за кордоном.

Цього року Солов'яненко наважився на революційний для столичної опери крок — на сезон-2016/17 він запланував кілька сучасних оперних постановок.

 
Богдан Струтинський

художній керівник і директор
Київського національного академічного
театру оперети, 46 років

Коли Богдану Струтинському виповнилося 33, він очолив єдиний в країні Театр оперети. Тоді він став наймолодшим в Україні керівником театру і був упевнений, що відповідальну посаду йому віддали, щоб довести столичну оперету до банкрутства. Адже театр мав великі борги, а від давнього оздоблення її залів і постановок тхнуло нафталіном.

Цього року Струтинський відзначив 13‑річчя своєї роботи на посаді художнього керівника. За цей час він повернув театру імідж яскравого та динамічного майданчика, де виступають світові зірки і куди повернулися глядачі.

Репертуар театру став різноманітнішим і включає класику жанру оперети на кшталт постановок за творами Імре Кальмана і Жака Оффенбаха, а також постановки бродвейських мюзиклів. Так, найуспішнішою стала київська версія легендарного мюзиклу Цілуй мене, Кет! американця Коула Портера.

Три роки тому режисер заснував міжнародний музичний фестиваль O-Fest у Києві та його передмісті Бучі, куди тепер приїжджають виконавці партій із знакових творів у жанрах опери й оперети зі всього світу.

 
Микола Ісидоров

промоутер, організатор музичного фестивалю U-Park

Дебютний фестиваль U-Park, організований минулого літа Миколою Ісидоровим, став однією з головних музичних подій року і вперше з початку конфлікту на сході повернув Україні масштабні стадіонні концерти зарубіжних зірок.

В афіші U-Park вірилося насилу. За два дні на одному майданчику, столичному НСК Олімпійський, виступили відразу дві рок-легенди — американці Red Hot Chili Peppers і британці Muse. Крім них, у фестивалі взяли участь українські гурти The Hardkiss і Шана, а також ціла плеяда відомих західних колективів, включно з Hurts, Poets of the Fall, The Kills, Nothing But Thieves, My Vitriol. Їх називають серед найзатребуваніших у світі фестивальних команд.

Ісидоров вже багато років працює в концертному бізнесі. Його агентство Мельница привозило в Україну найбільших світових зірок, наприклад, Мадонну і The Killers. Однак цього разу зібрати гучні імена було набагато важче, визнає арт-менеджер: "Для всього світу в Україні війна. І сьогодні артисти не стоять у черзі їхати в Київ". Так, переговори з Muse тривали майже рік, Red Hot Chili Peppers довелося вмовляти сім місяців.

У результаті Київ здобув грандіозний фестиваль, який Ісидоров обіцяє зробити щорічним. "Ми хочемо показати, що подібні події можуть відбуватися в Україні",— каже він.

  
Лілія Млинарич

засновниця музичного фестивалю
Koktebel Jazz Festival

Кколи через анексію Криму Koktebel Jazz Festival позбувся своєї традиційної локації, його засновник і організатор Лілія Млинарич доклала чималі зусилля, щоб зберегти фестиваль. Їй це вдалося: у 2014 і 2015 роках Koktebel Jazz Festival пройшов в одеській Затоці, а в 2016‑му переїхав у Чорноморськ. Причому у фестивалю, як і раніше, велика — багатотисячна — аудиторія аматорів джазу.

Колишній топ-менеджер корпорації Інтерпайп і людина з прагматичного бізнес-світу, Млинарич не визнає труднощів, вважаючи за краще називати їх "новими можливостями". Саме завдяки своєму напористому арт-менеджеру Koktebel Jazz Festival тримає планку однієї з найкращих і найпопулярніших музичних подій року.

Тут не буває нудно навіть завсідникам: насичена програма на кількох сценах щороку відкриває нові імена, а також включає виступи іменитих музикантів — як українських, так і світових.

Також вже четвертий рік у межах Koktebel Jazz проходить фестиваль сучасного мистецтва ARTISHOCK, що серед іншого включає кінематографічну, літературну і скульптурну секції.

Млинарич вірить, що рано чи пізно з поверненням Криму фестиваль повернеться в Коктебель. “Ми свідомо не змінювали і не будемо змінювати назву. Для нас це громадянська позиція",— підкреслює президент Koktebel Jazz Festival.

 
Дмитро Сидоренко

співвласник клубу Atlas,
організатор фестивалю Atlas Weekend

Ледь з'явившись на мапі українських музичних івентів, фестиваль Atlas Weekend набув грандіозного розмаху. Влітку 2016‑го подія, переселившись зі столичного арт-заводу Платформа на масштабні площі київської ВДНГ, стала найбільшою в країні та перемогла деякі популярні фестивалі Європи. Так, Atlas зібрав близько 130 музикантів з десятка країн на п'яти музичних сценах, майже два десятки культурних проектів на окремій арт-сцені та понад 140 тис. глядачів.

Крім того, в межах фестивалю свої події провели найкращі вітчизняні арт-проекти, включно із Koktebel Jazz Festival, Країною мрій і Гогольfestом. А музична програма, здавалося, включила всі найяскравіші колективи з України та найближчого зарубіжжя — на ВДНГ виступили Onuka, Jamala, Ріаnобой, Ніно Катамадзе, Аквариум, Машина времени, Сплин та десятки інших.

Винуватець усіх цих урочистостей — Дмитро Сидоренко, співвласник київського клубу Atlas, де за рік проходить близько 300 концертів. Він працює в українській музичній індустрії понад десять років.

Найбільш неоднозначний з недавніх проектів арт-менеджера — київський майданчик Roof. Оригінальний концертний простір, відкритий в травні на даху столичної висотки, оцінили Ріаnобой та Океан Ельзи. Однак через шум майданчиком незадоволені мешканці навколишніх будинків.

Сидоренко тим часом організував ще й найважливіший спеціалізований проект. У вересні він запустив Music Hub — першу всеукраїнську платформу для учасників музичної індустрії. Вона має стати простором для дискусій та розв'язання проблем в українському музичному середовищі.

 
Юлія Синькевич

генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю

За власним визначенням Юлії Синькевич, арт-менеджер — це системотвірний гравець для культурної сфери. Сама вона — один з найдосвідченіших таких гравців в Україні. Понад десять років Синькевич бере участь в організації великих культурних проектів України, серед яких Jazz Koktebel, Гогольfest, а останні шість років — Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ).

Синькевич зуміла зробити ОМКФ не тільки справді цікавою подією для вітчизняного глядача, але і найважливішим професійним майданчиком для українського кінематографа.

Наприклад, за ці роки учасники Літньої кіношколи ОМКФ вчилися майстерності у зіркових акторів Джона Малковича і Джеральдін Чаплін, а також знаменитих режисерів Пітера Гріневея і Кшиштофа Зануссі.

Сьомий ОМКФ, який відбувся минулого літа, представив понад сотню нових фільмів з 36 країн та п'яти континентів, а також поповнився новою конкурсною програмою документального кіно. А покази на одеських Потьомкінських сходах у супроводі симфонічного оркестру, що збирали десятки тисяч глядачів, увійшли до числа наймасовіших оупен-ейр-кіноподій Європи.

Утім, головна мета Синькевич вимірюється якістю, а не кількістю: щорічно розширюючи масштаби фестивалю, вона сподівається колись зробити ОМКФ головним кінофорумом Східної Європи.

Фахівці, які допомагали НВ скласти список ТОП-100 людей культури

Андрій Алфьоров, кінокритик, телеведучий

Дарина Бадьйор, кінокритик, редактор рубрики Культура LB.ua

Ася Баздирєва, арт-критик

Ольга Балашова, арт-критик, викладач Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури

Юлія Бентя, музикознавець, музичний і театральний критик, архівіст

Юрій Береза, музичний оглядач

Олексій Бондаренко, музичний журналіст, критик, автор сайту LiRoom

Сергій Васильєв, критик, співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України

Олег Вергеліс, театральний критик, редактор рубрики Культура газети Дзеркало тижня

Юрій Володарський, журналіст, літературний оглядач

Анастасія Гайшенець, театральний критик

Олександр Гусєв, кінокритик

Костянтин Дорошенко, критик, куратор, арт-оглядач Радио Вести

Надія Заварова, кінокритик сайту cultprostir.ua

Валентина Клименко, мистецтвознавець, журналіст

Міла Кравчук, музичний критик, редактор сайту music.com.ua

Любов Морозова, музичний критик

Євгенія Нестерович, літературний критик, редактор сайту Збруч

Ігор Панасов, головний редактор сайту Karabas Live

Ігор Панасенко, автор і ведучий програми Stereobaza на Просто Радіо

Олексій Подчашинський, редактор сайту Open.ua

Михайло Рашковецький, історик мистецтва, критик, куратор Одеської бієнале сучасного мистецтва

Юрій Рибачук, редактор розділу Культура газети Коментарі

Ірина Славінська, літературний оглядач журналу ШО, журналіст Громадського радіо

Олександр Соловйов, куратор, арт-критик

Тетяна Терен, журналіст, літературний оглядач

Влад Фісун, діджей, ведучий радіо Аристократи

Ірина Чужинова, театральний критик