Більш ніж п’ять років Росія використовувала свої військові та проксі-сили, щоб вести мляву, та все ж дуже реальну війну на Сході України. Новообраний український президент Володимир Зеленський хотів би покласти край цьому конфлікту. 1 жовтня він оголосив про домовленість, основану на «формулі Штайнмаєра», щоб просунути питання врегулювання.
Розлючений натовп зайняв вулиці Києва та інших українських міст на вихідних, аби засудити цю домовленість, прирівнюючи її до капітуляції перед Москвою. Але чи справді це можна так називати? Наразі недостатньо відомо про деталі цієї угоди (та навіть і чи дотримаються її), щоб судити.
Невдовзі після того, як російські військові захопили Крим, і Росія нелегально анексувала півострів у березні 2014-го, бої спалахнули на Сході України. Так звані «сепаратистські сили», забезпечені з Москви керівництвом, коштами, боєприпасами, важкою зброєю, а часом і регулярними підрозділами російської армії, окупували частину Донецької та Луганської областей, що також називають Донбасом.
П’ять з лишком років бойових дій забрали більш ніж 13 тисяч життів і призвели до втечі понад двох мільйонів людей. Домовленості, досягнуті в Мінську в вересні 2014-го та лютому 2015 року — останні за безпосередньої участі лідерів Франції та Німеччини — не були виконані.
У 2016 році тодішній німецький міністр закордонних справ (а нині президент) Франк-Вальтер Штайнмаєр порадив, як бути з послідовністю питань, що обговорюються в Мінську Росією та Україною. Він запропонував, щоб місцеві вибори на нині окупованих російськими та проросійськими силами територіях Донбасу пройшли відповідно до українського законодавства та під контролем ОБСЄ. І щойно останні оцінили би ці вибори як вільні та справедливі, окуповані території отримали би особливий статус, а український суверенітет було би відновлено по всьому Донбасу, в тому числі вздовж кордону між Україною та Росією.
Оголошене Зеленським урегулювання 1 жовтня стосується саме цієї формули Штайнмаєра. Багато українців переймаються, що формула направлена на сприяння миру — та не обов’язково для України — тож Німеччина та інші європейські держави зможуть повернутись з Москвою до політики business as usual.
Зеленський, втім, оголосив дещо змінену версію формули Штайнмаєра. Він заявив, що місцеві вибори в окупованому регіоні пройдуть лише після того як російські та проросійські сили відійдуть та Україна відновить контроль над кордоном з Росією. Така послідовність може означати перемогу для Києва, і якщо умови прийме Москва, це ознаменує собою значний відхід від попередньої позиції Росії. Звісно, якщо Кремль не прийме таку послідовність, домовленість 1 жовтня приречена.
Ті, хто називає цю домовленість здачею країни, побоюються, що місцеві вибори (якщо не організувати їх ретельно) дадуть політичну владу союзникам тих, хто керував так званими народними республіками Донецька та Луганська. З огляду на всі можливі достовірні дані, лідери «народних республік» були жахливими в справах урядування та управління місцевими інституціями. На виборах, проведених відповідно до українського законодавства, за моніторингу ОБСЄ з метою дотримання усіх стандартів, і за відбуття до Росії поганих хлопців зі зброєю, чи справді тамтешні виборці оберуть наділити владою людей з показово негативним досвідом управління?
Ще одне питання, яке непокоїть демонстрантів, стосується надання особливого статусу окупованим територіям. Втім, наразі ця дискусія відбувається у вакуумі, так як визначення цього «особливого порядку місцевого самоврядування» ще доведеться з’ясувати. Зеленський сказав, що Рада розробить новий закон, і він захищатиме ключові інтереси України.
Хтось виступає проти особливого статусу в принципі, та відсутність чогось, що виглядатиме «особливим» для Донбасу, радше за все унеможливить врегулювання конфлікту. Звідси і наступне питання: а як багато автономії зможе надати Київ місцевій владі?
Такі повноваження уряду як відповідальність за зовнішню політику, оборону, безпеку, макроекономічну та макрофінансову політику та багато чого іншого мають залишитись за Києвом. Це життєво необхідно для злагодженого функціонування України як національної держави. А ось інші питання, що стосуються освіти, здоров’я й тамтешніх правоохоронних органів можуть відійти місцевій владі, не порушуючи національної єдності України.
За словами Зеленського, Рада розробить спеціальні закони, що визначатимуть повноваження, які можуть бути передані Донбасу. Це питання також може виявитись проблемним для Росії, що може означати крах угоди 1 жовтня.
Меморандум Козака 2003 року може слугувати ймовірним прикладом того, що бачить Кремль під особливим статусом самоврядування для Донбасу. В Меморандумі Козака викладені умови реінтеграції для відколотого регіону Придністров'я з Молдовою. Молдавський уряд відхилив меморандум, оскільки той би надав лідерам Придністров'я можливість накладати вето на рішення національного рівня, що стосуються, приміром, зовнішньої політики чи відносин Молдови з ЄС, що би зробило національну політику недієздатною.
Україні не слід приймати щось на кшталт Меморандуму Козака. Це би вкрай ускладнило ведення національної політики та було б рівносильно відмові Києва від давно проголошеного курсу на зближення з Європою та її інституціями.
Втім, головна суть залишається тою ж: ми не знаємо, що передбачає особливий статус, так само як і того, чи погодиться Москва на місцеві вибори на Донбасі лише після виведення своїх військ та відновлення контролю України над кордоном. Саме від цих питань залежить, принесе домовленість 1 жовтня Києву щось хороше, чи погане.
І перш ніж виносити вердикт, було б мудро отримати відповіді на ці питання.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ