Ми не зможемо отямитися, поки не доведемо кризу до катастрофи.
Так було в 1930-х. Так може статися і зараз
Ярослав Грицак,
історик, професор Українського
Католицького університету,
учасник Несторівської групи
25 січня The Guardian опублікувала лист 30 провідних європейських інтелектуалів під назвою Боріться за Європу — або шкідники зруйнують її. У тексті йдеться про травневі вибори до Європейського парламенту. Якщо до цього часу нічого не зміниться, голосування загрожує стати найбільшою катастрофою. На виборах можуть перемогти праві та ліві популісти, які мріють розвалити Європу. Через 75 років після перемоги над фашизмом і 30 років після падіння Берлінської стіни Європа зіткнулася із загрозою для ліберальної демократії та її цінностей.
Європейці ризикують повернутися у 1930-ті. Відомо, чим все закінчилося тоді. Інтелектуали закликають боротися. Звернення підписали Мілан Кундера, Салман Рушді, Орган Памук, Людмила Улицька, Світлана Алексієвич та інші.
Пригадується інший лист, який вийшов рівно п'ять років тому на сторінках тієї ж The Guardian. Називалося воно Підтримайте українців, і вони допоможуть нам збудувати кращу Європу. Майдан, наголошувалося у зверненні, втілює Європу в її найкращому вигляді, це те, що багато мислителів вважають основними європейськими цінностями.
Зараз якось навіть незручно говорити про ті часи. П'ять років після перемоги так і не конвертувалися у радикальні зміни. Показово, що жоден кандидат у президенти не згадує про цінності. Всі віщають про мову, армію, церкву, Росію, але не про цінності.
Однак ціннісні зміни в Україні тривають. Це підтверджують соцопитування, проведені у 2015 і 2018 роках. Як правило, під час війни і кризи суспільство повертається до цінностей виживання. І такий відкат дозволяє прийти до влади популістам. Але дослідження здивували: в Україні відкату не відбулося. Навпаки, зростає кількість тих, хто сповідує цінності самовираження. Особливо на півдні України, в Одесі. Саме тут — так звана база Зеленського. Можливо, збіг. А може, має місце той самий протестний ефект, як це сталося з успіхом Свободи в 2012-му, коли голосували проти політичного істеблішменту.
Американський соціолог Рональд Інґлегарт називав таке зрушення у цінностях тихою революцією. Вона була тією непомітною течією, яка призвела до гучного революції 1968 року. Тоді масові й переважно молодіжні протести охопили Бразилію, Мексику, США, Іспанію, Велику Британію, Францію і три комуністичні країни — Югославію, Польщу і Чехословаччину.
Час освоїти мову душі й цінностей
Революція 1968-го програла. І цим нагадувала весну народів 1848 року. Обидві виявилися поворотним моментом, коли історію так і не вдалося повернути. Через 70 років усе, що вимагали у 1848-му - право на вибори і національну державу, стало банальністю. Багато політиків, які перебувають у владі останні 20-30 років, вийшли з покоління бунтарів 1968 року. Зараз вони йдуть.
Однак за межами старої Європи ця революція триває. Після Арабської весни і Євромайдану цією хвилею накрило Вірменію, а тепер і Венесуелу. Де вдарить нова, складно сказати. Навіть у старої Європи немає імунітету. Об'єкти революційної ненависті різні, але формула одна: це бунт середнього класу проти політичного істеблішменту.
Ще одна риса цих революцій: відсутність ідеології. У 1968 році владі складно було домовлятися зі студентами в Парижі з тієї простої причини, що вони самі не знали, чого хотіли, крім відставки де Голля. Те ж було з протестами Occupy Wall Street у США.
За відсутності нових ідей вакуум заповнюється старими. У студентських бунтах 1968 року цю роль виконував марксизм, але в екзотичній формі — гаслах Мао Цзедуна і Хо Ши Міна. В революціях нової хвилі це були націоналізм і популізм. Саме проти них як головної загрози скерована нинішня заява європейських інтелектуалів. Усюди, пишуть вони, ми чуємо заклики: "Досить будувати Європу! Повернемося до національної душі! Знайдемо втрачену ідентичність! "Ці вимоги утопічні, вважають інтелектуали, душа й ідентичність — абстракції в уяві демагогів.
Але така критика поверхнева і наївна. Всі революції породжені утопіями й абстракціями. Й іронія стосовно душі та ідентичності недоречна, оскільки це основа європейської цивілізації. Вважаючи ідентичність абстракцією, підписанти добровільно віддаються до рук популістів і прирікають себе на поразку.
Так вже влаштована історія: ми не зможемо отямитися, поки не доведемо кризу до катастрофи. Так було в 1930-х. Так може статися і зараз. Тому час освоїти мову душі та цінностей.
Україна вже не на передовому фронті боротьби за майбутнє світу. Вона веде свою боротьбу не в авангарді, а в ар'єргарді. Але ті з нас, хто вважає, що пам'ять про Євромайдан до чогось все ж зобов'язує, має нагадати собі й співвітчизникам: душа існує, цінності мають значення. Тим більше коли в Україні тиха революція ще не закінчилася. І навіть якщо вибори в 2019-му не принесуть змін на поверхні політичного життя, ця революція триватиме під її покровом.