Темна конячка

Ключовою фігурою світової політики стає Рекс Тіллерсон, державний секретар США, в минулому — успішний топ-менеджер енергетичної компанії і допитливий аналітик, який вже нарубав дипломатичних дров

Ольга Духніч

Екс-голова найбільшої в світі енергетичної компанії ExxonMobil, особисто знайомий з президентом Росії Володимиром Путіним і отримав з його рук нагороду. Побожний протестант, починаючий день з молитви. Людина, яка уникає публічності, чия робота — бути публічною фігурою. Такий Рекс Тіллерсон, державний секретар сильної держави світу — Сполучених Штатів Америки.

Президент Дональд Трамп назвав дипломатом №1 свого кабінету бізнесмена, який не має дипломатичного досвіду. Він віддав йому перевагу з-поміж інших кандидатів, серед яких впливовий республіканець Мітт Ромні, екс-посол США в ООН Джон Болтон і навіть харизматичний екс-мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані.

Жорсткий і вкрай раціональний Тіллерсон тепер представляє інтереси США на міжнародній арені, де американська дипломатія переживає чи не найсерйозніший з часів Карибської кризи період.

Тільки на початку квітня США з Трампом на чолі здійснили ряд кроків, які сильно різняться з зовнішньою політикою колишнього президента-миротворця Барака Обами. Серед них — ракетний удар по урядовій авіабазі в Сирії, який зіпсував американсько-російські відносини, скидання легендарної "бомби бомб" на прихильників Ісламської держави в Афганістані і, нарешті, жорстка конфронтація з Північною Кореєю, в результаті чого світ опинився на відстані в кілька кроків від можливої ядерної війни.

Всі ці виклики тепер — пряма турбота 65‑річного Тіллерсона, який за останні кілька тижнів облетів півсвіту, побувавши з офіційними візитами в Європі, країнах Азії та Росії. І навіть зробив ряд досить жорстких заяв.

Так, Північній Кореї Тіллерсон пообіцяв, що США готові розглядати всі варіанти вирішення проблеми північнокорейської ядерної зброї. А за результатами зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним заявив, що довіра в американсько-російських відносинах зараз на мінімальній позначці.

Перші кроки Тіллерсона на новому поприщі вже дозволили звинуватити його в надмірній повільності, невмінні спілкуватися з пресою та інших смертних для політика гріхах. Втім, остаточний вердикт поки не винесено.

“Тіллерсону належить впоратися з чи не найскладнішим викликом для держсекретаря за всю історію повоєнної дипломатії,— стверджує Райан Крокер, колишній посол США в п'яти близькосхідних країнах.— Йому належить спробувати примирити громадськість з намірами Трампа змінити десятиліттями усталений двопартійний консенсус керівництва США у сфері зовнішньої політики. Притому що, якщо він досягне успіху, це цілком може призвести до глобального хаосу".

Втім, далеко не всі настільки категоричні стосовно нового глави Держдепу — Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні, обговорюючи з НВ перспективи нового державного секретаря, залишає йому шанси: “Тіллерсон — новачок у світі дипломатії, але зовсім не неофіт. Ніхто не може керувати найбільшою міжнародною компанією і не знати багато про країни, де ця компанія працює".

Іісторія життя Рекса Тіллерсона цілком укладається в канони великої американської мрії. Його батьки познайомилися в таборі для бойскаутів, де працював його батько, і в 13 років юний Тіллерсон досяг у скаутському русі найвищого статусу — скаута-орла.

Патріотична ідеологія скаутів позначилася і на його подальшому житті. Будучи топ-менеджером ExxonMobil, він організував систему заохочень за скаутським принципом. Трудові успіхи співробітників компанії "монетизувались" у спеціальні відзнаки. Чим більше їх збиралося у співробітника, тим вищим був його авторитет в компанії.

"І навіть ті, у кого система нагород викликала іронічну посмішку, зі шкіри геть лізли, щоб зібрати повний комплект",— пише про систему заохочення від Тіллерсона Стів Колл у своїй книзі Приватна імперія: ExxonMobil і американська влада.

Роботі в цій енергетичній компанії Тіллерсон присвятив 41 рік життя, пройшовши шлях від виробничого інженера до топ-менеджера. За роки його перебування на посаді CEO компанія отримала новий динамічний виток і прибуток на 112% вищий, ніж за його попередника.

“Тіллерсон — дуже жорсткий переговорник, та це ж характеризує всю корпорації ExxonMobil. Вони завжди діють з позиції сильного,— розповідає республіканець і сенатор від Аляски Берт Стедман.— Дуже формально, дуже цілеспрямовано. Їхні стратегії продумані і довгограючі".

Старожили ExxonMobil згадують, що, коли Тіллерсон очолив компанію, її стратегія виглядала так: ми приходимо на ринок чергової країни, і ви не можете не працювати з нами, бо ми №1.

Проте з приходом Тіллерсона багато чого змінилося: він розумів, що без хороших відносин з владою різних країн і ретельного аналізу їхніх економік компанія не зможе показати хороший результат.

Костянтин фон Еггерт, російський журналіст, у 2009 році працював у російському підрозділі ExxonMobil віце-президентом зі зв'язків із громадськістю та органами влади, називає Тіллерсона уважним аналітиком. У той же час Еггерт зазначає, що, незважаючи на величезний досвід керівництва корпорацією, Тіллерсону в міжнародної політики спочатку доведеться туго.

“Йому буде набагато складніше, ніж, наприклад, Джону Маккейну [республіканець, сенатор від Арізони], зрозуміти, чому в Україні трапився Майдан,— вважає Еггерт.— З точки зору бізнесмена, багато речей, що відбувалися там, нераціональні".

Угоди, укладені Тіллерсоном в Росії, підняли його на олімп управлінської кар'єри в ExxonMobil, а ось його політичному дебюту явно нашкодили. Левова частка підозр і питань до нового держсекретаря стосується його тісних, — тривалістю понад 19 років — ділових зв'язків з Росією.

Ще в 1998 році Тіллерсон став директором зареєстрованої на Багамських островах російсько-американської компанії Exxon Neftegas Ltd. До того періоду відноситься і початок його спілкування з главою російської корпорації Роснефть Ігорем Сечіним.

Останній неодноразово натякав, що з Тіллерсоном його зв'язують дружні відносини, а в одному з інтерв'ю рік тому навіть визнав, що Тіллерсон — єдиний американець, з яким він із задоволенням покатався б на мотоциклах дорогами американського Заходу.

Угодою століття для Тіллерсона в Росії став укладений у 2011 році між ExxonMobil і Роснефтью договір, за яким ExxonMobil отримала доступ до освоєння російського арктичного шельфу. Вартість угоди експерти оцінюють в $500 млрд.

“Це була важлива угода для ExxonMobil,— вважає Еггерт.— Серйозна частина капіталізації великої енергетичної компанії залежить від того, який відсоток розвіданих ресурсів перебуває в її активах. Не менш важлива вона і для Роснефти, що отримала доступ до інвестування на Заході та найпередовіші у світі технології видобутку важкодоступній нафти".

Заключним акордом угоди стало нагородження Тіллерсона російським орденом Дружби. Цю відзнаку він прийняв особисто з рук російського лідера Володимира Путіна.

“Навряд чи з кремлівською верхівкою нового держсекретаря пов'язувала дружба, найімовірніше бізнес-стосунки,— міркує Еггерт.— Інформація про дружбу виходить з оточення Сєчіна, а не з ExxonMobil. Сечіна явно б потішили такі відносини з Тіллерсоном".

Втім, на думку Еггерта, дружні або ділові симпатії Тіллерсона сьогодні вже нічого не значать. У традиціях ExxonMobil відхід співробітника з компанії трактується як остаточний і знімає всі конфлікти інтересів. Саме тому багато оглядачів впевнені, що навіть якщо теплі стосунки між Тіллерсоном і Сечіним або Путіним раніше існували, то тепер їх не варто приймати до уваги.

“Сьогодні він представляє інтереси президента США,— наголошує Еггерт.— Особливим другом Москви він буде настільки, наскільки від нього цього вимагатиме Трамп".

В цьому переконана і Лілія Шевцова, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса. “Нам доведеться забути про його дружбу з Сечіним і медалі від Путіна,— зазначає експерт.— Він проводитиме політику Вашингтона, як її розуміє нинішній президент США".

Також Шевцова наголошує, що Тіллерсон в Москві продемонстрував твердість, а якщо і був готовий налагоджувати мости, то не на умовах Кремля.

У велику політику Тіллерсон потрапив, ще будучи виконавчим директором ExxonMobil. У 2014 році він заявив, що американські санкції проти РФ неефективні, і закликав Білий дім захистити інтереси американського бізнесу, який від цих санкцій постраждав.

І хоча пізніше він не раз заявляв, що скасування санкцій ніколи не лобіював, позиція Тіллерсона по Україні донині залишається відкритою. Він сам у цьому питанні підливає масла у вогонь.

"Навіщо американським платникам податків цікавитися Україною?" — його риторичне запитання на саміті Великої сімки в Італії обернулося скандалом і зійшло Тіллерсону з рук тільки завдяки його статусу новачка. А нещодавні його візити в країни Азії та Росію тільки підтвердили загальне враження — держсекретар-початківець не досягає дипломатичних успіхів.

Головними недоліками зовнішньополітичної діяльності Тіллерсона експерти в один голос називають його публічне мовчання та повільність. "За минулі місяці він радше показав свою політичну відсутність, ніж присутність — прес-служба його департаменту довго мовчить, у свій перший офіційний візит за кордон він відмовляється брати на борт журналістів провідних американських видань",— критикує главу Держдепу Джошуа Дюпюі, американський юрист і колишній помічник у Сенаті США.

"Він явно взяв поганий старт",— погоджується Дерек Чолле, виконавчий віце-президент фонду Маршалла в США, який раніше працював на керівних посадах в Білому домі, Держдепартамент і Пентагон. "Якщо у вас є тільки один шанс справити перше враження — то повірте, це не найвдаліший спосіб його справити",— виносить Чолле свій вердикт.

У свою чергу Пайфер критикує менеджерську повільність Тіллерсона: досі багато ключових позицій в Держдепі "лякаюче порожні", що може негативно вплинути на американську дипломатію в цілому, так як, на думку Пайфера, саме зараз Америка стикається з багатьма зовнішньополітичними кризами.

"Працюючи в ExxonMobil, він не міг не знати, що для управління великою організацією вкрай важливо, щоб всі твої люди були на місцях",— зазначає Пайфер.

Втім, деякі аналітики пояснюють таку поведінку держсекретаря непередбачуваною поведінкою Трампа. Ось і Пайфер переконаний, що мовчазність, яка відрізняє Тіллерсона від інших держсекретарів пов'язана з тим, що він все ще встановлює відносини з президентом. Досягнувши успіху в цьому, він посилить своє становище, і підлеглий йому Держдеп.

Окремим викликом для Тіллерсона залишаються і палацові інтриги нової президентської адміністрації, вважають експерти. Як чужинець в політиці, він рівновіддалений від усіх центрів впливу, які сьогодні виділяють в оточенні президента. Причому більшість спостерігачів уже помітили завзяту міжнародну активність Джареда Кушнера, зятя Трампа та його радника.

“Кушнер відвідує Ірак, займається питаннями врегулювання на Близькому Сході,— ділиться спостереженнями Пітер Залмаєв, директор міжнародної некомерційної організації " Євразійська демократична ініціатива.— Злі язики вже почали називати його держсекретарем де-факто. Репутації Тіллерсона це явно шкодить".

Тим часом обережність і повільність Тіллерсона неабияк втомили американське експертне середовище.

“Тіллерсону пора робити серйозні кроки,— наголошує Чолле.— Оцінювати його потенціал як держсекретаря ще рано, але якщо нічого не зміниться, то давати оцінку його політичним крокам буде вже пізно".