Тим, хто любить гарячіше

Багата нафтою і алмазами Ангола оголосила курс на розвиток туризму, поставивши на мальовничі африканські пейзажі і вклавши мільйони в розкішні курорти. Спрощення візового режиму, безпеку і будівництво доріг залишили на потім

Анна Павленко

У тритижневу автомобільну подорож по Анголі український письменник Макс Кідрук вирушив взимку 2012 року. У спекотну південноафриканську країну його запросив товариш, який понад два десятиліття працює в місцевій нафтовій компанії.

"Без резидента Анголи, який може зробити офіційне запрошення, потрапити туди неможливо",— розповідає досвідчений мандрівник Кідрук. І зізнається, що ангольська віза обійшлася йому в $200 і стала однією з найдорожчих в його колекції.

Галузеві експерти визнають: Ангола, як і весь африканський регіон на південь від Сахари, поки не занадто відкрита для туристів. Однак у тропічній країні є мальовничі ландшафти і багата фауна, а значить — чималий туристичний потенціал.

Починаючи з 2002 року, коли в колишній португальській колонії завершилася затяжна громадянська війна, потік іноземних гостей, які прибувають сюди, почав зростати. За даними Всесвітньої туристичної організації при ООН (UNWTO), у 2014 році кордон Анголи перетнули майже 600 тис. мандрівників — втричі більше, ніж показник десятирічної давності. Що, втім, досить мало для 25-мільйонної країни. Для порівняння: вдвічі більше туристів у минулому році відвідали мініатюрний Маврикій і втричі більше — крихітну Мальту.

Ключовими бар'єрами на шляху тих, хто мріє побувати в Анголі, стоять складні візові процедури, нерозвинена транспортна і дорожня інфраструктура, невисока якість сервісу і погане знання місцевими жителями англійської мови. Крім того, подорожувати тут дорого: середня вартість восьмиденного туру з Києва з перельотом, проживанням, харчуванням і екскурсіями становить близько $6,5 тис.

Навіть для африканців потрапити в Анголу непросто: в рейтингу Africa Visa Openness Report 2016, який визначає легкість подорожей по Африці для жителів цього континенту, Ангола займає 49-ге з 52 місць.

Проте місцева влада має намір переломити ситуацію і за рахунок розвитку туристичної індустрії диверсифікувати економіку. Сьогодні Ангола — 14-й найбільший добувач нафти в світі, експорт чорного золота забезпечує більше 50% її ВВП. Тоді як доходи від туризму і суміжних галузей — всього лише 4%.

Крім зниження сировинної залежності економіки, прийом іноземних гостей міг би поліпшити життя простих Анголи, вважають аналітики. Сьогодні, за різними оцінками, від 40% до 70% населення живе за межею бідності. А в рейтингу Human Development Index за рівнем життя, освіченості і довголіття Ангола займає 148-ме з 186 місць.

Ддалеко від великих міст посеред ангольської савани височить нагромадження масивних темних валунів. Це Чорні камені Пунга-Андонго — застиглі викиди лави, які вражають туристів своїм масштабом і інтригують складеними про них легендами. Місцеві жителі вірять, що серед каменів є Чоловік і Жінка. Дотик до першого дарує чоловічу силу, до другого — красу і цнотливість.

Це одна з багатьох пам'яток, заради яких мандрівники прагнуть потрапити в Анголу. Серед природних багатств цієї країни — 1,5 тис. км океанічного узбережжя з піщаними пляжами, тропічні ліси, гори і пустелі, річки і водоспади, різноманітна флора і фауна. Тут створено шість національних парків, де в своєму природному середовищі існування просто на очах у туристів розгулюють леви, леопарди, слони, антилопи, зебри, носороги і гіпопотами.

"В Анголі, безумовно, є що подивитися",— підтверджує Кідрук. І тут же згадує поїздку, яка справила на нього найбільше враження. В 33 км на північ від ангольської столиці Луанди розкинулося кладовище кораблів під назвою Прая Сантьяго. Щоб не витрачатися на утилізацію, судновласники залишають тут свої старі кораблі. В результаті узбережжя Атлантичного океану всіяне сотнями величезних проіржавілих суден.

На особливу увагу заслуговує сама Луанда — місто контрастів, де неймовірна розкіш межує з жахливою бідністю. З початком нафтового буму сюди почали з'їжджатися іноземні фахівці, залучені солідними заробітками. Саме їм місто зобов'язане постійним зростанням вартості життя і тим, що сьогодні воно досягло світового максимуму.

Опублікований в червні рейтинг найдорожчих міст світу від міжнародної консалтингової групи Mercer Human Resource Consulting закріпив за 6-мільйонною Луанда перше місце. Таким чином, ангольська столиця випередила фінансовий центр Європи Цюрих, а також азіатських тигрів Сінгапур і Гонконг.

Місяць оренди квартири з двома спальнями коштує приїжджим $7 тис. А найскромніший номер в бюджетному готелі в центрі міста коштує $90 за добу. Для середньостатистичного ангольця, який живе на $2 в день, це астрономічна сума. Не по кишені місцевим жителям і шопінг у дорогих супермаркетах і торгових центрах Луанди.

Сучасна інфраструктура, розрахована на заможних експатів і місцеву еліту, зросла в ангольській столиці за останні півтора десятка років. З 2002 року африканці почали заново будувати дороги і житло, зруйновані під час 27-річної громадянської війни, яка вибухнула в Анголі відразу після здобуття незалежності від Португалії в 1975-му.

Відновленню країни сприяли мільярдні кредити від Китаю, Бразилії та країн Євросоюзу, а також непогана динаміка місцевої економіки: в 2003–2008 роках високі ціни на нафту штовхали ангольський ВВП вгору в середньому на 17% за рік.

Однак у 2014-му вартість сировини почала падати. В результаті до кінця 2016 року інфляція досягла 45%, а зростання ВВП сповільнилося до 0,9% на рік. З початком рецесії місцевій владі стало все складніше знаходити гроші для інвестицій в туризм, констатує Аслак Орре, старший дослідник порівняльної політології норвезького Інституту Крістіана Міхельсона, який спеціалізується на питаннях держуправління в Анголі. Починаючи з 2002-го він щороку по кілька тижнів проводить у цій країні.

Однак тепер уряд заявляє туристичну галузь в числі шести стратегічних секторів для інвестицій — разом з енерго- та водопостачанням, транспортно-логістичною сферою, телекомунікаціями, будівництвом і медіа.

У будівництво розкішних курортів і дорогих готелів країна вже вклала десятки мільйонів доларів. А в 2014-му в Анголі навіть з'явився спеціальний Готельний фонд Африки — на його створення виділив $500 млн державний інвестиційний фонд (FSDEA), який очолює син чинного президента Анголи Хосе Філомено душ Сантуш.

За останні 15 років в Анголі з'явилося багато нових готелів, підтверджує Орре. Однак досвідчені туристи не побачать на їхніх вивісках назв відомих мереж, і практично всі вони орієнтовані на тих, хто подорожує у справах, наголошує він. Адже на відрядження своїх співробітників нафтові компанії виділяють чималі суми.

"Ймовірно, жодна [міжнародна] мережа готелів не вірить, що незабаром тут з'явиться прибутковий туристичний ринок",— пояснює експерт відсутність транснаціональних готельних брендів.

Тим часом незабаром в Анголі відкриється так званий Інститут гостинності, що вже встиг отримати фінансування в $20 млн. Цей навчальний заклад готуватиме кадри для туристичної сфери. Створення інституту експерти називають хорошою можливістю для Анголи, 60% населення якої становить молодь.

"Створення робочих місць для молодих людей особливо важливе, оскільки це знижує молодіжне безробіття, яке може стати джерелом нестабільності в країні",— наголошує Аннабет Війтенбург, представник Всесвітньої ради з туризму та подорожей (WTTC).

Поки ж сервіс залишається слабкою стороною Анголи, та й місцеві норми поведінки разюче відрізняються від прийнятих в Європі. Кідрук згадує, як у перший же день своєї подорожі зіткнувся з агресією і білим расизмом: коли товариш привіз його в своє житло в Луанді, то сусіди, які побачили в своєму дворі чужака, почали кричати: "Забирайся геть!" А один навіть жбурнув у гостя каменем.

Тоді ж Кідрука попередили: в Анголі іноземцю не варто дивитися в очі перехожим, це може бути розцінено як прояв ворожості.

Втім, білошкірі експати, які живуть в Луанді десятиліттями, знайшли спосіб вирішити ситуацію. Наприклад, товариш Кідрука щомісяця платить певну суму місцевим біднякам, щоб його машина та інше майно залишалися неушкодшеними.

У рейтингу Всесвітнього економічного форуму Travel and Tourism Competitiveness Report 2017 регіон Африки на південь від Сахари, до якого належить і Ангола, називають найменш розвиненим з точки зору залучення туристів. Місцеві дороги розбиті, в країні практично відсутня транспортна інфраструктура, а поліція корумпована і налаштована вороже, стверджують іноземці, які побували в Анголі.

До їх невтішної оцінки приєднуються і міжнародні організації. Так, Transparency International у своєму Індексі сприйняття корупції ставить Анголу на 13-й рядок з кінця. Найгірший результат демонструють лише кілька країн, серед яких Венесуела, Північна Корея і Сомалі. Ще нижче позиція Анголи в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business від Світового банку: 182-га з 190.

Процвітаюче хабарництво, слабко розвинена фінансова система та інші несприятливі умови істотно знижують інвестиційну привабливість Анголи і відштовхують туристів, яким для подорожі по країні доводиться купувати дорогі комплексні тури у агентств або покладатися на підтримку місцевих друзів.

"Не уявляю, як би я подорожував по Анголі один",— зізнається Кідрук, якому допомога товариша знадобилася не тільки для візи, але і в організації поїздки, а також у питанні безпеки.

До факторів, які перешкоджають розвитку ангольської туріндустрії, дослідник Орре додає відсутність електрики і санітарних умов, дефіцит орієнтованих на туристів готелів та ресторанів, мовний бар'єр, а також захмарні ціни — особливо на продукти і послуги затребуваної мандрівниками якості.

Він розповідає, як торік працював у Каландуле, містечку поблизу однойменного водоспаду, одного з найбільших на Африканському континенті. "Завдяки водоспаду це могло бути визначним місцем №1, але відсутність сучасних зручностей мене відверто шокувала!" — зізнається фахівець.

Сьогодні лише чотири з десяти ангольських сімей мають доступ до безпечної питної води, констатують в ЮНІСЕФ. А в сільських регіонах досі знешкоджують міни, які залишилися після громадянської війни, що також не сприяє туризму.

Однак експерти впевнені, що його розвиток здатний поліпшити якість життя Анголи за допомогою створення нових робочих місць і додаткових грошових потоків. Але для цього індустрія має бути організована з урахуванням принципів сталого розвитку, зазначає Війтенбург.

"Це означає не тільки збереження навколишнього середовища і культурної спадщини, а й гарантію того, що отримані від туризму доходи потраплять у кишені тих, хто забезпечує його на місцях",— пояснює вона.

Поки ж велика частина готельної індустрії належить іноземцям, і тому прибуток від неї також іде за кордон, продовжує Орре. Та й діючі туристичні проекти забезпечують робочими місцями зовсім невеликий відсоток місцевих жителів. За даними WTTC, сьогодні в туристичній індустрії працює 1,5% всього зайнятого населення.

Однак Війтенбург не втрачає оптимізму: туризм на Африканському континенті має величезний потенціал, вважає вона. "Для його реалізації країнам необхідно спільно зосередитися на чотирьох ключових завданнях: посилення інвестицій в туристичну інфраструктуру, безпеці, спільних візах для різних країн Африки, а також поліпшенні транспортного сполучення",— говорить експерт.