Тіло - в діло

В Україні — справжній бум переробок власної зовнішності. Майже чотири сотні хірургів щорічно роблять тисячі операцій — від збільшення грудей до корекцій в інтимних зонах

 

Анастасія Береза

 

 

"Двоє грудей за ціною однієї",— обіцяє реклама на одній з українських радіостанцій. Не бреше — ринок послуг з корекції зовнішності в країні досягнув такого рівня, що на ньому вже почалися демпінгові та рекламні війни. В країні діє два десятки великих профільних клінік і більше трьох сотень хірургів, які працюють не покладаючи рук.

Експерти кажуть: пластична хірургія в останні роки набрала серйозних обертів. Але оцінити її масштаб складно. За словами Павла Денищука, національного секретаря міжнародного співтовариства естетичної пластичної хірургії ISAPS в Україні статистики, яка заслуговує довіри в країні немає. "Крім офіційних клінік, багато хірургів оперують в звичайних лікарнях, і ці операції нікуди не включені",— говорить хірург. Сам він у своїй клініці Ана-Космо щорічно працює з 120-160 пацієнтами, що не дорівнює кількості операцій: у одного пацієнта їх може бути від трьох до шести.

За найбільш консервативними оцінками, в Україні щорічно пластику роблять від 3 тис. осіб.

Будь-яка операція — це насамперед травма
Ростислав Валіхновський,
пластичний хірург

“Українки стали більш вимогливими до своєї зовнішності,— так пояснює зростання популярності пластичної хірургії Денищук.— Вони більше не хочуть терпіти вроджені або набуті дефекти, які можна усунути". І навіть складна ситуація в країні не стає перешкодою на шляху співвітчизниць до краси: мовляв, коли так важко, жінки вирішують покращити хоча б зовнішність.

Коштують подібні послуги не так вже і дорого. Нові груди обійдуться в Києві за ціною брендової сумки: близько €2 тис. за самі імпланти, ще стільки ж — за операцію плюс аналізи. Менш радикальні операції обійдуться замовникам помітно дешевше.

57‑річну киянку Тетяну Горбань до пластичного хірурга привела біда. Багато років тому в результаті нещасного випадку загинув її коханий чоловік, залишивши на руках двох хлопчиків-школярів. На десять років вона поринула в горе, непрямим результатом чого стала поява глибоких носогубних складок. "У мене було зруйноване обличчя, а я працювала з людьми багатими і красивими",— розповідає Горбань, в той час керуюча модним ательє.

Несподівано подруга розповіла: відома клініка пластичної хірургії шукає героїнь для проморолику про свої послуги і готова зробити операцію з великою знижкою. Вдова погодилася на поліпшення зовнішності. До того ж власником і головним хірургом лікарні опинився Денищук, який колись оперував її батька.

Лікар запропонував Горбань прибрати складки, що з'явилися, підтягнути підборіддя і шию. "Я відразу погодилася!" — згадує столична мешканка.

Операція виявилася складною, і на роботу жінка вийшла тільки на 12‑й день після неї. Зате ефект тримається вже 15 років. "Я практично не змінилася, але повернула молодість і відразу відчула себе краще і впевненіше",— розповідає киянка.

З новим обличчям Горбань виростила і вивчила синів, успішно працює до цих пір. А головне — повернула собі колишній оптимізм і шкодує тільки про те, що не пішла до лікаря раніше.

Тією першою тригодинною операцією справа не обмежилася: декілька років потому Горбань зробила собі ще блефаропластику — корекцію форми повік, а також легкий ліфтинг брів. “Я не фанатка. Ніколи не "качала" губи, щоки і ніс не переробляла,— говорить вона.— Але підтримувати себе у формі я намагаюся".

Послугами пластичних хірургів користуються і всі подруги киянки. Навіть її син робив ринопластику — виправлення деформацій носа — після травми.

Для сучасної України така масовість стає все більш характерною. Країна не може змагатися з лідерами в цій сфері — США, Бразилією та Південною Кореєю, де операції поставлені на потік, а число пацієнтів вимірюється сотнями тисяч. Однак, поступаючись в кількості, за якістю надаваних послуг Україна не пасе задніх: у вітчизняних клініках трапляються навіть іноземні пацієнти — з Німеччини, Італії, Мексики, Швейцарії. Причому це не лише колишні співвітчизники і не тільки люди, яких привабили низькі ціни: ця сфера медицини в Україні розвивається вже більше 20 років, нехай і без підтримки з боку держави. І має хорошу репутацію.

За словами Ростислава Валіхновського, віце-президента Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів (ВАПРЕХ) та власника клініки власного імені, пластична реконструктивна хірургія входить до одного з семи напрямків зовнішнього медичного туризму в країні.

Не дивно: в Україні достатньо досвідчених хірургів, а запити пацієнтів схожі з тими, з якими стикаються їхні колеги в США, ЄС або країнах Латинської Америки.

Найчастіше в країні оперують жінок: на слабку стать припадає 85,6% всієї кількості операцій. Хоча ще кілька років тому їхня частка перевищувала 90%, але тепер активізувалися й українські чоловіки.

Серед жінок, за словами Денищука, найпопулярніше збільшення грудей і абдомінопластика — підтяжка шкіри живота. А серед чоловіків — ринопластика, причому йдеться не стільки про корекцію форми носа, скільки про виправлення перегородки для поліпшення дихання. Сильна стать також нерідко замовляє собі і корекцію повік, зменшення другого підборіддя.

Серед більш простих процедур жінки схильні, за даними ISAPS, робити підтяжку обличчя і корекцію губ і складок шляхом їх "підкачки".

Користуються попитом в Україні і так звані інтимні операції — естетика статевих губ у жінок і збільшення статевих органів у чоловіків. Причому до такої пластики, за словами хірургів, вдаються в основному через складні проблеми зі здоров'ям, а не в гонитві за екзотикою.

В цілому тисячі українців віддають себе в руки лікарів заради краси обличчя і тіла. “Мода на хірургічне втручання — як наркотик. Це захворювання",— діагностує Валіхновський.

Він робить знижку на вузьку групу людей, яким зовнішність необхідна для роботи і способу життя — так званих селебрітіз. "Всі інші бачать обсяг реклами і вважають, що приймуть цю "таблетку", ляжуть під ніж, заснуть — і прокинуться [голлівудськими зірками] Шерон Стоун або Демі Мур",— говорить Валіхновський.

Його самого подібний тренд насторожує. "Будь-яка операція це насамперед травма",— наголошує хірург. І згадує про те, що нещодавно в одній з київських клінік після ліпосакції — видалення підшкірного жиру — загинула пацієнтка 1973 року народження.

“Не можна виправдати смерть пацієнта навіть з важкою травмою після автомобільної аварії. А тим паче, коли він гине в результаті іміджевої операції",— говорить Валіхновський. Омолоджувати організм, на його думку, потрібно з допомогою індустрії оздоровлення і дерматокосметології, а хірургія потрібна для набагато більш серйозних випадків. "Там, де можна не оперувати, потрібно не оперувати",— переконаний лікар.

За даними ВАПРЕХ, сьогодні в Україні близько 20 великих клінік і 350 кваліфікованих лікарів. Для прикладу: в США — 6,5 тис. фахівців, у Бразилії — 5,5 тис., в КНР — 2,8 тис.

І окремої медичної посади "пластичний хірург" в Україні немає. Як і спеціалізованих кафедр у вишах.

Але все це не заважає українцям розвивати галузь, де обертається достатньо коштів, а армія клієнтів лише збільшується.

Робити пластичні операції може, в принципі, будь-який хірург. Але вчитися справжній пластиці багато українських лікарів їздять за кордон. Причому роблять це досить активно. За словами Денищука, вітчизняна делегація на різних міжнародних симпозіумах зазвичай найчисленніша. Наприклад, у листопаді 2016‑го на конференції в Японії виявилося більше двох десятків хірургів з України, в той час як країни Європи представляли кілька людей.

Українки стали вимогливішими до зовнішності
Павло Денищук,
пластичний хірург

Сам Денищук створив власну школу пластичної хірургії. Раз на три-чотири місяці збирає там хірургів, які бажають підвищити свій рівень — вони не просто дивляться навчальні відео або слухають лекції, а працюють в операційній. "Я даю їм можливість відчути впевненість",— пояснює Денищук

Його школа — відмінна можливість для жінок-пацієнток зробити важливу операцію з малими фінансовими витратами.

Самі пластичні хірурги хотіли б, щоб держава визнала їхню спеціальність. Це підштовхнуло б галузь до подальшого розвитку. І вивело б її на більш серйозний рівень — щоб хірурги, які вміють підправляти тіло, з'явилися б у військових госпіталях. Адже для країни, яка має на своїй території постійно тліючий збройний конфлікт, це актуально.

Але визнання хірургів-пластиків в країні все ніяк не відбувається. "Мені здається, що кожен міністр охорони здоров'я сприймає пластичну хірургію саме як естетичну",— намагається дати своє пояснення того, що відбувається Валіхновський.

Мляві спроби парламентаріїв у цій сфері також не дали результату.

Все це не заважає Валіхновскому й зараз оперувати поранених — робить він це на благодійній основі з самого початку війни. Один з останніх його пацієнтів — військовослужбовець Юрій Закопець, що отримав у зоні АТО серйозні каліцтва після мінно-осколкового поранення. Хірургам довелося відновлювати йому навіть вушні раковини і робити пластику дефектів слизової оболонки ротової порожнини. В результаті солдат повернувся в стрій.

Горбань, розмірковуючи про пластичну хірургію, далека від проблем державного рівня. Вона називає її засобом досягнення внутрішньої рівноваги. “Зловживання я засуджую,— каже киянка.— Але якщо операція — це спосіб привести тіло в гармонію з душею, то чому ні?"