«Навіть топи країни його остерігаються». Як Олег Татаров під час війни став незамінним для Зеленського — інтерв'ю з Романом Кравцем

— На початку березня 2020 року, як тільки Андрій Борисович Єрмак став главою Офісу, Татарову справді у приймальню юридичної фірми Креденс, де він був один із керуючих партнерів, подзвонили і сказали, що вас запрошують в Офіс президента. Я знаю, що він зустрічався з президентом, з керівником Офісу президента, і там були присутні ще кілька осіб. І що цікаво, його запитали, яку позицію він хоче для себе вибрати. Йому пропонували опцію піти працювати в Міністерство внутрішніх справ. Але нагадаю, що тоді ще там працював Арсен Аваков, як в народі його тоді називали — «вічний міністр». І загалом хотіли послухати якісь бачення Татарова, де б він міг себе знайти у правоохоронній діяльності в Україні. Я знаю, що Татаров відмовився від роботи в МВС відразу, тому що він розумів, що у нього будуть дуже напружені відносини з міністром Аваковим. Аваков зрозумів би, для чого Офіс нав’язує Олега Татарова. Очевидно, за рахунок того, що Татаров в часи Януковича працював, ще до Євромайдану, у нього дуже широкі кола знайомств, у тому числі і в Міністерстві внутрішніх справ. Тобто він мав бути таким балансом міністру Авакову. І він відмовився, тому що знав, що його посадять в якийсь маленький кабінет в МВС, обкладуть папками, і весь його вплив буде дуже обмежений.

Як варіант обговорювалося, що Олег Татаров міг стати заступником генеральної прокурорки Ірини Венедіктової. Вона розуміла, що його вплив як заступника, можливо, буде більший, аніж у неї самої, за рахунок його кола знайомств і знань. Я в підготовці цього матеріалу зрозумів таку штуку, що про Татарова загалом суспільство дуже мало знає, лише якісь речі, які характеризують його, як Доктора Зло. Але це людина, яка має академічні знання у праві. Тобто він один із топових юристів України і дуже-дуже розумний, дуже хитрий, і вміє користуватися КПК.

— Ви у статті характеризуєте його як юриста-вундеркінда, говорячи про 2010 рік. Йому тоді було не дуже багато років, а його вже призначають заступником начальника Головного слідчого управління. А чи ти зрозумів, чому з Офісу президента звернулися до Татарова у 2020-му?

— Два моменти ще підкреслю. Він став заступником керівника Головного слідчого управління МВС України у 29 років. Це дуже круто, просто неможливо в 29 років обійняти таку посаду без «криші». Нагадаю, тоді всі ключові посади в країні за Януковича займали донецькі, а він донецьким не був. Тобто це характеризує його розумові здібності. Це з хорошого, це з компліментів в сторону пана Татарова.

Ми запитували пана Андрія Єрмака, як він познайомився із Татаровим, хто йому порекомендував його взяти на роботу. Цим більше мій колега Роман Романюк займався. І Єрмак сказав, що не пам’ятає. Але є один момент. Пам’ятаєте, була така історія, яку в народі називали «плівки Єрмака», коли рідний брат Андрія Єрмака Денис нібито вів перемовини про якісь призначення на державні посади. Був дуже гучний скандал, [нардеп] Гео Лерос це все опублікував. А адвокатом у цій справі, тобто адвокатом брата Єрмака був Іван Холондович. Його послугами користувався, до речі, Андрій Портнов, а науковим керівником кандидатської дисертації Холондовича свого часу був Татаров. Очевидно, що хтось когось порадив, але як це сталося — ми не змогли знайти зв’язок.

— Здається, є два таких переламних моменти, коли Татаров перетворився на людину, яку не замінюють, незважаючи на її токсичність. Перший момент — це коли нарешті прибирають Авакова. І другий, коли до Татарова прийшло НАБУ і звинуватило його в справі про хабар часів його роботи в компанії Укрбуд. Цю справу про Укрбуд і Татарова просто розвалили. Чи справді можна говорити, що відтоді все змінилося?

— Ні, я би так не говорив. Бо його брали взагалі через Авакова спочатку, як я розумію. Тобто це був колишній заступник Головного слідчого управління, який мав, повторюся, дуже широкі контакти, дуже широкі знання, і його брали все-таки насамперед для балансу Авакова. Попри те, що з ним переговори велися ще в березні 2020 року, на посаду він прийшов аж у серпні того року. Тобто шукали йому якесь місце, чомусь він був важливий для Офісу президента. Я думаю, що якраз для балансу Авакова. Так, потім, коли Авакова звільнили, то для нього відкрилося зелене світло в МВС, він зміг більше впливати на це відомство. Але не забувайте, що в Нацполіції був пан [Максим] Цуцкірідзе, його давній приятель, навіть кажуть, що кум. Тобто в нього завжди якісь були контакти в Міністерстві внутрішніх справ.

Стосовно того, коли Татаров став реально супервпливовим, то все-таки за час повномасштабної війни. Аваков зник, Монастирський став міністром. Але у Монастирського не було до того, як він прийшов у МВС, такого широкого і великого досвіду, щоб керувати такою складною структурою. Тому Татаров був потрібний. А з іншого боку, згадайте, що ще минулого року керівником Служби безпеки був [Іван] Баканов, а Ірина Венедіктова керувала Офісом генерального прокурора. І от минулого липня Баканов та Венедиктова ідуть зі служби. Їх звільняють. З Монастирським стається велика трагедія, на жаль, він гине в авіакатастрофі. Приходять працювати нові люди. В СБУ приходить пан [Василь] Малюк. В генпрокуратуру приходить пан [Андрій] Костін. А міністром внутрішніх справ, дуже довго бувши виконувачем обов’язків, став пан [Ігор] Клименко.

У Баканова був конфлікт з Єрмаком. Я так розумію, він ревнував щодо впливу на президента, тому що все-таки був другом Володимира Олександровича з дитинства. Венедіктова була досить хитрою. Коли, наприклад, треба було підписувати підозру [експрезиденту Петру] Порошенкові, вона брала відрядження якесь чи відпустку, словом, її не було на місці. А зараз такого нема. Василь Малюк не є людиною Татарова, але він все одно до нього дуже дослухається, тому що він понятійно йому винний, адже Татаров допомагав стати йому головою Служби безпеки. Костін не є людиною Татарова, він ближчий до Єрмака, тому що саме Єрмак пропонував Костіна в список Слуги народу 2019 року. Але все одно він переключив Костіна на Татарова, вони координують дії. Монастирський раніше міг мати свою думку, його дуже любив президент. Я не сумніваюся в досвіді Клименка, але такої комунікації із президентом у нього немає, як була в Монастирського. А це все разом посилює пана Татарова.

— Ще цитата одного з ваших джерел: «Ви даремно демонізуєте Олега, під ним зібрані великі повноваження, але це не його повноваження, він сам частина вертикалі. Все, що в нього є, належить Зеленському, Татаров — це функція». Чи дійсно представники громадянського суспільства даремно демонізують Татарова? Як ти ставишся до цієї цитати?

— Як до будь-якої інформації, яка заслуговує на те, щоб бути наведеною в нашій статті, щоб скласти великий портрет цієї людини. Варто його демонізувати чи не варто — напевно, хай кожен вирішує. Але те, що він чітко підпорядковується главі Офісу і президентові України, — це триста процентів. І президент дуже часто ставить йому задачі напряму. Татаров навчився, він дуже чітко розуміє, як працює система влади Зеленського. Після того, як він отримує завдання від Зеленського, він не іде йому напряму доповідати, він спочатку доповідає своєму керівнику Андрію Єрмаку, і вже далі Єрмак вирішує, чи треба іти на четвертий поверх Татарову, чи все-таки Єрмак сам буде доповідати президентові. Субординація страшенно витримана, він не йде на жодні конфлікти, він показово підкреслює, що знає своє місце. Справді це людина-функція, він виконує завдання, які йому ставлять. Часто ці завдання є на перший погляд досить дивними, це все-таки влада, а влада не завжди біла.

— Ви порівнюєте Татарова з водієм Майбаха. Що є власник машини, і водій, звичайно, возить його, куди тому треба. Але потім, коли власник відпочиває, то водій може Майбах використовувати вже самотужки. Ще одна цитата з джерела: «Олег класно навчився оперувати тим, що має. Наприклад, проти тебе чи твого відомства відкривають якісь 20 справ, ти приходиш до Татарова, він каже „це не я, от уроди, я все вирішу, не переживай“. І справді вирішує». Чи багато такого ви чули?

— Про цю людину насправді так відверто мало хто готовий говорити. Олега Татарова навіть топові люди країни достатньо остерігаються, нічого зайвого, нічого поганого. А якщо щось говоримо погано, то під великим-великим секретом. Тому очевидно, що ми не багато такого чули. Але ми чули від джерел, які відповідають за свої слова, яким ми довіряємо. Те, що я знаю точно, що навіть коли Олегу Татарову ставлять завдання когось «доганяти», умовно кажучи, він уміє вибудовувати так стосунки з людьми, що люди на нього не ображаються. Він каже: «Це не я, завдання в мене таке, а не те, що я б хотів там за тобою ганятися». І разом з тим він може пропонувати своїх адвокатів і таке інше.

— Отже, є Татаров, який контролює багато різних силових органів, ДБР, БЕБ і так далі. Хтось каже: що ж це таке, вони ж мають бути незалежними. Є інша історія. Широкомасштабна війна. Знову цитую вашу статтю, президент України каже, що він потребує не довгих, юридично правильних, але заплутаних схем, а швидких і дедалі жорсткіших рішень. Може, Татаров тому і потрібен, бо він єдиний, хто може забезпечити ці жорсткіші рішення?

— Хороше припущення. Правда, я можу підтвердити, що Володимир Олександрович емоційно виснажений, а коли ти емоційно виснажений, ти хочеш швидких рішень. Татаров їх забезпечує. Щоб він прямо контролював всю діяльність, то це не зовсім коректно. Він координує. Він чудово розуміє, що коли ти приходиш в Офіс і кажеш, що от, це моя людина, в очах Зеленського ти за цю людину несеш відповідальність. Олег Татаров занадто хитрий, щоб такими словами розкидатися в Офісі президента. Тож я все-таки говорив би, що він координує діяльність, але там, де треба, то він знає, що відбувається. Так, зараз є потреба в Татарові, він людина, вигідна президентові. Якщо ми запитаємо в Володимира Олександровича, він скаже: це ж не я його призначав, це робив керівник Офісу президента. А керівник Офісу буде говорити, що Татаров технократ і таке інше.