Танцюй, бабусю, танцюй

Незважаючи на крихітні пенсії і соціальні стереотипи, тисячі українських стареньких намагаються довести, що життя після 60 тільки починається. У колі інтересів найактивніших —  комп'ютерні курси, йога і танці

Катерина Іванова

Ж урналіст Сергій Грішин влітку цього року опублікував на своїй сторінці в Фейсбуці фотографію українських бабусь в хусточках, які очікують на рейс в аеропорту Бориспіль, та іронічно її підписав: "Ось що безвіз животворящий робить. Бабульки летять до Будапешту".

Пост опублікували понад 700 осіб, він зібрав майже 3 тис. лайків і сотні уїдливих коментарів.

Пізніше з'ясувалося, що немолоді жінки виявилися учасницями фольклорного колективу Берегиня і летіли до Угорщини на музичний фестиваль. А знаменитими вони стали не завдяки співу, а завдяки фото в Фейсбуці: слідом за публікацією в соціальній мережі сюжети про них зробили відразу кілька телеканалів. І вся справа в тому, що подорожі літніх співгромадян за кордон для України поки велика рідкість.

"У суспільстві вважається: вийшов на пенсію — все сиди і мовчи", — так Олена Перяєва, співробітниця територіального центру соціального обслуговування Шевченківського району столиці, описує стале уявлення українців про роль пенсіонерів як непродуктивної і некорисної частини суспільства.

У цьому питанні Україна істотно відрізняється від розвинених країн, де культивується шанобливе ставлення до віку і створюються умови для продовження активного життя, перш за все в матеріальному плані. До останнього часу — до перших підвищень в результаті пенсійної реформи — середня пенсія в Україні становила 1,8 тис. грн, або € 57. Це в 15 разів менше, ніж, наприклад, в Іспанії, і в 21 раз менше, ніж в Німеччині. При цьому, за даними Пенсійного фонду, майже половина пенсіонерів (5,6 млн людей) отримують мінімальну пенсію — 1,2 тис. грн, або € 39 на місяць.

У рейтингу країн світу за показником якості життя літніх людей Global Age Watch Index Україна посідає 73-е місце з 96 і знаходиться між Монголією і Індонезією. Для порівняння: Польща займає 32-е місце, Німеччина — 4-е, Франція — 16-е.

Проте деякі українські пенсіонери, незважаючи на мізерну пенсію і мінімальні можливості для соціальної активності, знаходять в собі сили відмовитися від добровільного ув'язнення в чотирьох стінах і ведуть активне життя — вчаться поводитися з комп'ютером, займаються танцями, йогою, вивчають іноземні мови і навіть знімаються в кліпах.

"Вони як і раніше живі люди, їм багато цікаво, і у них величезний ресурс часу", — констатує Тіна Михайловська, співзасновниця фонду Життєлюб в Києві, першої і єдиної приватної ініціативи, яка допомагає літнім людям гідно зустрічати старість.

"Д істаємо альбоми, сьогодні ми починаємо нову тему — натюрморт", — вітає студентів Олена Дикун, викладач мистецького факультету Університету третього віку, спеціального "вузу" для літніх людей в Києві. За другою партою, старанно розклавши перед собою олівці і фарби, в червоному береті і окулярах в модній оправі сидить наймолодша студентка групи — Олена Мартинюк. Їй 56 років.

"Ой, це море задоволення", — розпливається в усмішці Мартинюк, показуючи свої роботи.

Малювання їй навряд чи стане в нагоді в житті, але півтори години таких занять на тиждень для неї, яка все життя пропрацювала медсестрою, — можливість відчути себе не просто активною, а здобути нове, цікаве хобі.

Крім художнього факультету, Мартинюк ходить ще в так званий жіночий клуб, де вчиться ворожити на картах Таро, і відвідує пілатес. Ще вчила б французьку мову, але поки не може знайти на це час. Крім усього іншого, Мартинюк підпрацьовує хатньою робітницею, тому що пенсія у неї, як і у більшості українців, маленька — всього 1,5 тис. грн.

Разом з нею в Університеті третього віку на 12 факультетах займається 230 осіб. Дикун визнає: могли б прийняти вдвічі більше, але не вистачає викладацьких "рук". Заняття ведуть в основному волонтери, державне фінансування на навчання людей похилого віку не передбачене.

За даними Мінсоцполітики, в Україні працює понад 300 таких вузів, де вже пройшли навчання 25 тис. людей. Для тих, хто завершив трудову діяльність, це можливість не обмежувати життя посиденьками на лавочці або біля телевізора. Але в країні, де більше третини населення — 12 млн чоловік — є пенсіонерами, це крапля в морі. Причому в Україні, де ці заклади існують вже майже 10 років, про них мало хто знає.

Головна проблема, з якою стикаються пенсіонери після виходу на пенсію, — втрата мети життя, колишнього кола спілкування і робочого ритму. "Психологічно до виходу на пенсію ніхто не готовий, — каже Перяєва. — Це завжди шок, дезорієнтація, злам".

Причому міські жителі переживають цю проблему набагато гостріше, ніж сільські. За словами Михайловської, господарство селян — як маленький приватний бізнес. Навіть якщо він не приносить дохід, то все одно формує розпорядок дня, цілі, певну активність, а в підсумку і стимул життя.

У місті ж пенсіонери, ледь вийшовши на пенсію, відчувають себе викинутими з суспільства, особливо коли залишаються самотніми. "От що робити людині, у якої все в порядку з головою і тілом, а зайнятися їй зовсім немає чим?" —  ставить риторичне питання Михайловська.

Відповіддю на це питання і став Життєлюб, де пенсіонери можуть знайти собі заняття до душі — від танців до екзотичних практик сандалу. Найзатребуваніший напрям —  комп'ютерні технології, де люди похилого віку вчаться користуватися пошуковими системами, безкоштовними дошками оголошень, інтернет-банкінгом і оплачувати комунальні рахунки. Освоївши ази, вони вчаться поводитися з планшетами, розбиратися в месенджерах і спілкуватися в соціальних мережах.

"Це для них вікно в світ і пігулка від самотності", — впевнена Михайловська.

Багато хто на пенсії відкриває в собі нові здібності, помічає вона. Яскравий тому приклад —  80-річна Любов Науменко, фахівець в області енергетики, яка на пенсії почала зніматися в музичних кліпах.

Її дебютом стали зйомки відео до пісні Наталії Могилевської Лимоновый фонарь, де Науменко зіграла відвідувачку кафе. А остання робота — відео до пісні Бабушка Стаса Костюшкіна, екс-соліста гурту Чай вдвоем. Там, задоволено посміхається Науменко, вона грає "бабусю-відірву". Всього за плечима української пенсіонерки десяток міні-ролей.

Крім іншого, Науменко любить танцювати і щовихідних приходить на відкритий майданчик в Гідропарку, де зустрічаються любителі танго і вальсів, або в ресторан Фабор, де знаходиться їхня "зимова резиденція".

"Життя кипить", — сміється та, кого діти називають "наш позитивчик". А у неї їх троє — дві дочки 53 і 58 років і 43-річний син.

"Якось мені сказали:" Дивлячись на вас, нестрашно старіти", — радіє тому, що вміє надихати інших Науменко. — Це був найкращий комплімент".

М ісія порятунку пенсіонерів та їх інтеграції в соціум стала в Україні справою рук в основному самих пенсіонерів. Українське суспільство, стверджує Михайловська, не тільки формує негативний образ пенсіонера як людини, яка шкодить майбутньому своєї країни, а й заперечує старість як таку.

"Нам здається, що десь після 60 життя закінчується і треба встигнути пожити до цього часу, інакше буде пізно", — говорить Михайловська.

На відміну від українців, жителі тих країн світу, де розвинена культура третього віку, не роблять зі старості трагедію. "Там ніхто не здивується, якщо жінка за 50 пофарбує волосся в зелений колір, а нігті — в неоновий, — каже Перяєва. — А у нас, якщо тобі 50, — ти вже бабка".

У США пенсіонери — найактивніші мандрівники, зі знанням справи говорить 81-річний Віктор Михайловський, колишній головний конструктор науково-дослідного інституту Проектреконструкція, дочка якого живе в Каліфорнії. Сам він якщо і подорожує, то тільки Україною.

Незважаючи на хорошу пенсію, регулярні європейські турне йому не по кишені. Але і сидіти перед телевізором цілими днями Михайловському не під силу. І він знайшов собі заняття до душі: став завсідником популярного тренажерного містечка під відкритим небом в Гідропарку. Тут він не тільки тримає себе в формі, але і знайшов нове коло спілкування, а з ним — нові звички і стиль життя.

"Мені цікаво в житті все", — легко піднімаючи 40-кілограмову штангу, повідомляє життєрадісний Михайловський, якого старим назвати непросто.

Як і 71-річного Ларса Еліассона, співробітника туристичного центру в шведському Норрчепінг і військового у відставці, який вийшов на пенсію 15 років тому. За його словами, вихід на пенсію не був для нього драматичним, оскільки він добре уявляв собі, чим буде займатися. Більшу частину його часу тепер займає хобі — написання оповідань, заняття з онуками, рибалка і вітрильний спорт. Двічі на рік він подорожує за кордон.

Втім, його пенсія в рази більше, ніж у Михайловського, і становить майже €2 тис. — 65% від його колишньої зарплати. Хоча ця сума дозволяє Еліассону вести розслаблений спосіб життя, проте він підробляє екскурсоводом.

В цілому в Швеції, яка в рейтингу країн світу за показником якості життя літніх людей Global Age Watch Index входить в трійку найкращих, середня пенсія становить €2,2 тис.

Хоча не тільки гідна пенсія, а й залученість в діяльність соціуму сприяє довголіттю, стверджують експерти. Ось і Швеція займає одне з лідируючих місць за тривалістю життя в світі — 82,2 року. В Україні цей показник становить 72 роки.

І навпаки. Неможливість зайняти себе чимось або бути корисним викликає депресію, яку люди похилого віку переносять важче, ніж молодь, кажуть медики. Щоб цього уникнути, в Ізраїлі, наприклад, відкриті так звані будинки пенсійного типу. За словами Михайловської, це житлові комплекси, куди селяться пенсіонери, і в цілодобовому режимі за ними спостерігає медперсонал.

Для людей похилого віку в пенсійних будинках організовані курси, різні активності, як правило, є басейн, кінотеатр і сад, де вони доглядають за рослинами. Подібна практика існує і в Європі, що, за словами Михайловської, дає можливість тамтешнім пенсіонерам не відчувати себе відірваними від життя.

Не викреслювати людей похилого віку з товариства, а навпаки, знаходити способи інтеграції — принцип, за яким давно живуть розвинені країни. Цьому є цілком прагматичне пояснення: старіюча Європа зацікавлена в тому, щоб люди якомога довше залишалися в строю — як розумово, так і фізично.

За даними відділу з народонаселення Департаменту з економічних і соціальних питань ООН (UNDESA), зараз кожна десята людина в світі — старше 60 років, а через тридцять років цей рубіж подолає кожен п'ятий. Особливо ці тенденції помітні в Європі, а також в Україні.

Людина розвивається протягом усього життя, а не тільки в молодості, як прийнято вважати, стверджує Олена Березіна, геронтопсихолог, яка захистила дисертацію на тему розвитку в старості.

"Коли людина обробляє нову для неї інформацію, в мозку утворюються нові нейронні зв'язки, і він розуміє, що програма самознищення відкладається, — говорить експерт. — Так люди, по суті, продовжують свою молодість".