Танець із шаблями

Скандальний Сергій Полунін, український танцівник зі світовим ім'ям, відомий пристрастю до наркотиків, татуювань і високого мистецтва балету, представив в Києві фільм про самого себе, який зняли оскарівські номінанти

Катерина Богданович

Сергій Полунін, 27-річний уродженець Херсона, прославився на весь світ в 2010 році, коли став наймолодшим прем'єром в історії британського Королівського балету. Публіка була в захваті від його майстерності, артистизму і чарівності, його порівнювали з легендарними танцівниками Рудольфом Нуреєвим і Михайлом Баришніковим.

Наступною сенсацією два роки потому стало раптове рішення Полуніна вийти з британської трупи. "У мені вмирає художник", — пояснив він своє рішення журналістам.

Після цього преса стала обговорювати особисті якості молодого танцівника, його непередбачуваність, депресії, складний характер, а також надмірне захоплення вечірками, алкоголем і наркотиками.

"О, та він не приходить на інтерв'ю", — доповнили список загальних претензій британські та американські кінематографісти — творці документального фільму про Полуніна Танцівник, який в кінці жовтня вийшов на українські екрани. Продюсер фільму Габріель Тана та режисер Стівен Кантор, обидва — оскарівські номінанти, працювали над картиною майже п'ять років — з 2012-го по 2016 рік.

Одна з перших сцен розгортається в гримерці: перед виходом на сцену Полунін спочатку приймає стимулятори ( "я чув, для американської армії такі робили, божевільна дія"), а потім — знеболююче (Нурофен). "Я навіть не запам'ятаю виступу", — зізнається він перед камерою.

Незважаючи на свою репутацію, артист приїхав представити цей фільм до Києва. І вразив всіх упевненістю і спокоєм, що не мають нічого спільного з іміджем скандальної зірки.

Доля Полуніна була вирішена мало не з народження. "Акушерка, коли прийшла перевіряти гнучкість суглобів, злякалася — якась межа повинна була бути", — згадує мати танцівника Галина Полуніна. У чотири роки її син вступив до гімнастичної школи, у вісім — перейшов у танцювальну, а ще через рік вирушив до столиці, в Київське хореографічне училище.

"Мені хотілося, щоб він чогось досяг, щоб він не повторив наше життя", — каже мати балетної зірки. Сам Сергій коментує переїзд до Києва інакше: "Ось тоді, на мою думку, веселощі і закінчилися".

На його кар'єру працювала вся сім'я: бабуся відправилася на заробітки до Греції, батько — в Португалію, мати поїхала разом з ним до столиці. Про тиск, який він тоді відчував через відповідальність перед сім'єю, Полунін згадує досі.

Надії юний талант виправдав: в 2002 році він став одним із призерів престижного Міжнародного конкурсу імені Сержа Ліфаря, а у 2003-му вирушив на навчання в лондонську Школу Королівського балету.

Цього разу мати не змогла поїхати разом із сином, і тринадцятирічний підліток опинився в чужій країні один.

"Я танцював вдвічі більше, ніж інші, тому що це був мій шанс знову зібрати сім'ю разом", — говорить у фільмі про той час Полунін.

Після закінчення школи його прийняли в трупу, а в 19 він став наймолодшим прем'єром за всю історію лондонського Королівського балету і його зіркою.

Полунін танцював кращі класичні партії — в Лускунчику, Сплячій красуні і Попелюшці. Одночасно його Твіттер майорів фотографіями з вечірок і жартами про пошук героїну для підняття настрою. Він став співвласником тату-салону на півночі Лондона і все частіше вважав за краще проводити час там, а не на репетиціях.

Танцівник не надто приховував своє захоплення алкоголем, а пізніше зізнався, що перед виходом на сцену Королівського балету вживав кокаїн. Розв'язка була неминуча: в 2012 році Полунін заявив, що покидає Королівський балет.

Він більше не хоче танцювати під тиском — заради заробітку, заради можливості купити власну квартиру в Лондоні, заради того, щоб керівництво театру не скасувало дію його візи. Все це не для нього, стверджує Полунін.

Його друзі в свою чергу переконані: проблема в тому, що танцівник досяг вершини і не побачив причини рухатися далі. Сім'я, заради якої насправді були всі ці зусилля, розпалася — батьки розлучилися.

С ам Полунін пояснив своє рішення тим, що в ньому помирає художник. Безперервні репетиції протягом місяців, по шість-сім днів на тиждень і по дев'ять годин на день, дозволяли відточити майстерність, але не залишали простору для творчості.

"Я не вкладав в танець стільки себе, скільки міг би і скільки повинен був", — зізнався Полунін через кілька місяців після виходу з театру в інтерв'ю ВВС. І уточнив: "Я зруйнував все, що мав, щоб отримати можливість створювати".

Полунін хотів танцювати, але не в Лондоні. Він мріяв про кар'єру в США, і його давно туди запрошували, але після скандалу виявилося, що в Штатах його вже не чекають — Полунін налякав усіх непередбачуваністю. Коли виявилося, що на заході всі двері закриті, Полунін відправився на схід — до Росії. "Це не входило в мої плани", — уточнює він у фільмі.

Там зірці європейської сцени довелося все починати заново: в тому числі доводити свою вже визнану світом майстерність і животіти в комунальній квартирі в Санкт-Петербурзі.

Коли артиста взяв під свою опіку Ігор Зеленський, художній керівник балетної трупи московського Музичного театру імені Станіславського і Немировича-Данченка і Новосибірського театру опери та балету, справи, здавалося, пішли на лад: Полунін отримав заслужену увагу, роботу, гонорари і порівняно велику творчу свободу.

Але потім історія повторилася. "Перші два роки в Росії все було в новинку, але потім я відчув те ж, що відчував у Лондоні", — зізнається Полунін.

І тоді він в зеніті слави наважується на власний "стрибок до свободи". Полунін вибирає пісню — Take Me to Church [Відведи мене до церкви] ірландського музиканта Hozier і просить Джейда Хейла-Крістофі, свого товариша по Школі Королівського балету, поставити його останній танець. При цьому він висуває дві умови: обрати не класичний стиль і додати більше емоцій.

Локацією були обрані квітучі Гаваї. Режисером виступив Девід Лашапель, знаменитий фотограф і автор відеокліпів для багатьох зірок — в тому числі Елтона Джона, Крістіни Агілери і Мобі.

Рішення Полуніна піти з балету зріло давно, і, тим не менше, останній танець дався йому непросто: зйомки тривали кілька годин, і, за його власним визнанням, майже весь цей час він проплакав.

А в лютому 2015 року відео потрапило в інтернет — і світ був у захваті від майстерності Полуніна: за перші три дні його ролик на YouTube подивилися більше 3 млн осіб, сьогодні число переглядів перевищує 21,6 млн. Про Полуніна тут же знову заговорила преса — як і в колишні часи, в комплементарному тоні.

Танець дійсно був хороший: Полунін станцював те, що хотів, так, як хотів, — і, можливо, вперше відчув себе вільним. Так в кар'єрі "балетного хулігана" дійсно була поставлена крапка. І почалася історія нового Полуніна.

У листопаді в світовий прокат виходить фільм Вбивство в Східному експресі: британський актор і п'ятикратний номінант на Оскар Кеннет Брана виступив в ролі режисера і зібрав на майданчику цілу плеяду зірок. В екранізації класичного детектива Агати Крісті з'являться Мішель Пфайффер, Пенелопа Крус, Джонні Депп і — в ролі молодого угорського аристократа, графа Андреніо — Сергій Полунін.

А наступного року на екрани вийдуть вже два фільми за його участі: Червоний горобець, шпигунський трилер з Дженніфер Лоуренс в головній ролі, і Біла ворона — біографічна картина про Рудольфа Нурієва, в якій Полунін зіграє танцівника Юрія Соловйова.

Про свою мрію стати актором Полунін говорив ще після залишення Королівського балету. Однак, увійшовши в світ кіно, він вирішив, що і з танцями розлучатися не варто.

"Балетне мистецтво затиснуте і в рамках, але коли я станцював модерн, то відчув свободу, яку потім зміг знайти і в класиці", — говорить Полунін на прес-конференції.

Тепер він співпрацює з театрами як запрошений соліст — наприклад, з Баварським державним балетом, яким зараз керує Ігор Зеленський. А також розвиває власний іменний проект Project Polunin. Його головна мета — підтримка танцівників в їх творчому пошуку і відкриття нових можливостей для розвитку.

Також Полунін говорить про необхідність створення агентства, яке захищало б інтереси артистів балету і дозволяло б їм працювати по всьому світу, без прив'язки до єдиної сцени — як це роблять, наприклад, оперні співаки. Ще одне завдання — відстояти право на гідну оплату праці.

За словами Полуніна, ніхто з трупи британського Королівського балету не може дозволити собі квартиру в Лондоні: звичайні танцівники отримують близько 1.800 фунтів в місяць, що при лондонських цінах — зовсім небагато.

"Це смішно", — говорить Полунін в одному з недавніх інтерв'ю і підкреслює, що при цьому кар'єра балетного артиста триває не більше десяти років.

Прем'єра першої постановки Project Polunin відбулася 14 березня 2017 року в лондонському театрі Sadler's Wells. Прийом не був привітним — британська преса рознесла колишнього прем'єра в пух і прах. Єдина, хто удостоїлася похвали, — Наталія Осипова, російська балерина, прима британського Королівського балету і кохана дівчина Полуніна, що брала участь в шоу.

Але танцівник, який пройшов шлях від Херсону до сцени лондонського Ковент-гардена, відступати не має наміру. За його словами, в важкі часи він згадує пораду, яку дав йому його друг, актор Міккі Рурк: "Той, хто працює більше за всіх, той і найкращий".

На початку грудня Project Polunin повернеться до Великої Британії — виступи пройдуть в Лондонському Колізеї, на домашній сцені Англійської національної опери. Нова програма називається Satori — в дзен-буддизмі цей термін позначає момент просвітлення і осягнення істинної суті. Полунін говорить, що мріє одного разу привезти свій проект і в Україну.