У серпні 2015 року я написав: "Якщо Дональда Трампа оберуть президентом Сполучених Штатів, всім нам знадобляться бункери".
Тоді ймовірність його перемоги здавалася невисокою. І все ж. Так, підготовка бункерів, напевно, не найкраща реакція (принаймні зараз), але світ однозначно став набагато небезпечнішим.
Майже два роки тому колишній радник з Національної безпеки і держсекретар США Генрі Кіссінджер попередив комітет Сенату з питань збройних сил про те, що по всьому світу відбуваються повстання і конфлікти. Як зазначив Кіссінджер: "Сполучені Штати не стикалися з такою кількістю складних криз з моменту закінчення Другої світової війни".
Ці слова справедливіші щодо європейців. Європа зараз відчуває себе так, немов оточена кільцем вогню: на сході — реваншистська і ревізіоністська Росія, на півдні — проблеми і конфлікти від Близького Сходу до Північної Африки.
З весни 2014 року, коли Росія почала розпалювати конфлікт на Донбасі і в інших частинах Східної України, там загинули 10 тис. осіб, а 2 млн змушені були залишити свої будинки. І ці жахливі цифри бліднуть на тлі гуманітарних катастроф в Сирії, Ємені та Лівії.
Тепер НАТО планує розмістити своїх солдатів в Польщі і трьох країнах Балтії — Естонії, Латвії та Литві, а ЄС намагається впоратися з потоками біженців та утримати контроль над своїми зовнішніми кордонами.
Російська загроза безпеці призвела до поступового підвищення європейських витрат на оборону. Це серйозна зміна, оскільки Євросоюз традиційно називає своєю головною метою мир і добробут, тепер же підвищує витрати на військові справи.
"Найскладніші кризи" не пощадили і Саудівську Аравію, звідки я пишу цю колонку. Схоже, ніхто не знає, як повернути стабільність в Ємен і Ліван, але всі знають: чим довше триває конфлікт, тим імовірніша дестабілізація всього регіону. Цю загрозу ігнорувати не можна.
Не менш тривожні й голоси з Вашингтона, що закликають до відновлення конфронтації з Іраном — буквально відразу ж після того, як ядерна угода захистила нас від цієї конфронтації (якщо не від повноцінної війни).
І з усіх цих питань адміністрація Трампа може відреагувати дуже неоднозначно, враховуючи все почуте і побачене під час передвиборної кампанії і після перемоги. Останні тижні показали: здається, на нас чекає ера постійної міжнародної дестабілізації через Твіттер.
Наприклад, поставивши під сумнів давно зайняту Америкою позицію "одного Китаю" щодо спору з Тайванем, Трамп показав, що готовий переглянути навіть найфундаментальніші принципи і домовленості США. Це викликає тривогу у багатьох європейських столиць.
Зрозуміло, нові американські адміністрації завжди проходять період відносної невпевненості. Новій команді потрібен час, щоб розібратися і скласти план з урахуванням інформації, раніше для них недоступної (наприклад, даних спецслужб). Кризовий менеджмент — вид мистецтва, якому можна навчитися лише на власному досвіді.
Тим не менш, після довгих років зростання нестабільності у нас немає вибору, окрім як припустити, що в майбутньому на нас чекають нові "чорні лебеді". Від Донбасу до Північної Кореї і Перської затоки — ситуація може вийти з‑під контролю де завгодно.
В звичайні часи мережа міжнародних відносин забезпечує достатню передбачуваність, щоб впоратися навіть з несподіваними подіями і не призвести до зіткнення найсильніших держав. В останні десятиліття відбувалося всяке, але повноцінних катастроф вдавалося уникнути.
Однак ті часи вже минули. Ми входимо в період геополітичної волатильності: менше стабільних союзів, більше невизначеності. Не слід перебільшувати ризик виходу ситуації з‑під контролю, але не можна й заперечувати, що наступна криза може бути набагато серйознішою тих, до яких ми звикли. Хоча б тому, що вона буде менш керованою. І це саме по собі викликає занепокоєння.
З часом світ звикне до адміністрації Трампа, а адміністрація Трампа — до світу. Але сьогодні, коли порядок денний непередбачуваний, а кожен дбає передусім про власні інтереси, потрібно готуватися до того, що хаос може вийти на глобальний рівень.
Іншими словами: ховатися в бункер поки не варто, але побудувати його про всяк випадок не завадить.
Колонка опублікована в журналі "Новое Время" за 23 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено.
Більше поглядів тут
Copyright: Project Syndicate, 2016.