Прочитав колонку Аркадія Бабченка «Паралельний світ росіян» на сайті Новое Время. Гірку, надривну статтю. І згадав свою зустріч з Оленою Георгіївною Боннер, дружиною тоді вже засланого в Горький Андрія Дмитровича Сахарова.
Довго і похмуро ми тоді говорили. Попереду просвіту не було. Олена Георгіївна розповіла мені таке. Публічна кампанія засудження дисидента Сахарова містила різноманітні листи трудящих в радянських газетах. Зокрема, листи радянських вчених. Був серед них і лист відомих фізиків, колег Сахарова з Академії Наук СРСР. І вони, колеги, його засудили.
А потім, через кілька днів до Сахарова в коридорі Академії Наук підійшов близький його колега академік Харитон, тоді – керівник радянського ядерного проекту. Про всяк випадок озирнувшись, тихо сказав: «Дорогий Андрію Дмитровичу, я дійсно підписав цей мерзенний лист. Ви ж розумієте, я не міг відмовитися. Інакше на моє місце поставили б пройдисвіта N, ставленика ЦК КПРС, цей шахрай знищив би весь наш проект. Постраждала б вся система захисту держави!».
Для цього написав і виголосив мерзенні слова про нас, українців
Етнічний єврей, видатий фізик академік Харитон вчинив так, як йому тоді було необхідно. Залишився керівником радянського ядерного проекту. Актор і режисер Олег Табаков вчинив так само. І отримав фінансову підтримку від російської держави. Для цього написав і виголосив мерзенні слова про нас, українців.
Про межі компромісу. Вони дійсно існують. Визначаються індивідуально. Компроміс Харитона не врятував СРСР від розвалу, не допоміг сконструйований ним ядерний щит. Компроміс Табакова після його смерті не врятує від розвалу його улюблену «Табакерку». Це – думка багатьох московських театральних діячів, промовлена пошепки і тільки серед «надійних людей».
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени