Святе місце

До 75-річчя трагедії в Бабиному Яру великі міжнародні бізнесмени і громадські діячі заявили про початок робіт з будівництва там величезного меморіалу пам'яті жертв Голокосту

Олександр Пасховер

У четвер в центрі Києва, у великому і спокійному парку, оточеному гучними дорогами, зібралися мовчазні люди: жінки, старенькі, діти. Вони прийшли заради майже 34 тис. осіб, які також включали жінок, стареньких і дітей. Але не живих, а вбитих 75 років тому. Їх вбили лише за два дні, починаючи з 29 вересня 1941 року. З такою швидкістю і настільки масово, як німці у Бабиному Яру в перший рік їхнього вторгнення в СРСР, в історії людства ще не вбивали.

Тривалий час на місці цієї страхітливої за розмахом трагедії взагалі не було пам'ятника. Пізніше з'явився скромний монумент, а потім — пам'ятні знаки. Лише тепер єврейські громадські організації, українці, європейці й американці створять тут великий меморіальний парк. Посеред нього коштом меценатів побудують освітній і дослідницький Центр пам'яті жертв Голокосту. Вартість проекту перевищує $100 млн. Поки відбирають ідеї для ландшафтного дизайну парку.

Меморіал у Бабиному Яру важливий не тільки для єврейської громади. Убиті тут юдеї стали початком трагедії Яру — найбільшої в світі братської могили українців, євреїв, ромів та інших народів, що мешкають в Україні. Загальне число жертв німців вже в перші тижні розстрілів 1941‑го перевищило 100 тис. осіб

“Це наша спільна історія,— підкреслює Борис Ґудзяк, президент Українського католицького університету.— Наш Шоа [катастрофа єврейського народу]. Наш голодомор. Наша Волинь. Наша Вісла. Наша кримськотатарська депортація".

Як вважає Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України, українців і євреїв, не забуваючи трагічної історії, потрібно поступально прощатися з комплексом народів-жертв. “Він істотно обмежує можливості народів до розвитку,— каже правозахисник.— Якщо ми — народ-жертва, то не сприймаємо претензії до себе, ми нікому нічого не винні, але всі винні нам". І меморіали на кшталт проекту центру в Бабиному Яру — один з кроків на шляху прощання з комплексом жертви.

29 вересня в Києві низка міжнародних громадських організацій, а також представники великого вітчизняного та іноземного бізнесу публічно взяли на себе зобов'язання побудувати Меморіальний центр пам'яті жертв Голокосту Бабин Яр. Серед заявників — москвичі з ізраїльським паспортом Герман Хан і Михайло Фрідман, акціонери Альфа-Груп Консорціум. Також серед підписантів — український бізнесмен і меценат Віктор Пінчук, власник EastOneGroup, польський політик Марек Сівець і Джозеф Ліберман, у недавньому минулому — член Сенату США. Їхніми соратниками в цій справі стали міський голова Києва Віталій Кличко і фронтмен гурту Океан Ельзи Святослав Вакарчук і засновник фонду Люди майбутнього.

“Ми хочемо відкрити музей у 2020 році,— розповідає Яна Баринова, заступник виконавчого директора Меморіального центру жертв Голокосту Бабин Яр.— Це з проведенням конкурсу і з введенням будинку в експлуатацію".

Бюджет мегапроекту — $100 млн. В цю суму входить як будівельний кошторис, так і залучення міжнародних експертів, науковців, істориків, дослідників до формування інститутів меморіалу. Подальше фінансування діяльності останніх засновники проекту планують організувати коштом міжнародних грантів і благодійної допомоги меценатів.

Баринова зазначає, що в усьому світі існує вже більше 200 меморіалів і музеїв Голокосту. Навіть у Мексиці і Японії, де Голокосту не було, побудовані подібні об'єкти. Найбільш відомі і відвідувані — Яд ва-Шем в Єрусалимі і подібний йому вашингтонський Музей історії Катастрофи. Причому це не просто музеї, але й освітні та дослідницькі центри. Саме такі, яким організатори меморіалу в Бабиному Яру бачать свій проект.

В Українському домі, на конференції Українсько-єврейська зустріч, під час перерви гостям подали незвичайну страву — картоплю і свинячі реберця. Іудейська традиція забороняє навіть торкатися до такого асорті. Але подібне меню, ні в кого не викликало відторгнення. Українці, євреї, німці, канадці, які зібралися тут з нагоди 75‑річчя трагедії Бабиного Яру, в прямому і переносному сенсі почувалися в одній тарілці.

Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету, один з учасників дискусії, впевнений: масовий розстріл у Києві — частина кривавої битви вермахту і Кремля за колоніальне майбутнє України.

Євреї стали першими жертвами бійні. Але не останніми: за час окупації Києва німці розстріляли до 200 тис. осіб. Євреї становили третину загиблих.

До Бабиного Яру нацисти не проводили настільки масштабних звірячих акцій. А потім розгорнули терор по всій Європі, знищивши 6 млн євреїв, з яких 1,5 млн — в Україні.

“Історія Бабиного Яру, як і історія Голодомору, замовчувалася [за радянських часів]",— пояснює Ґудзяк.

Лише в 1976 році під тиском світової громадськості радянських дисидентів і у відповідь на віршований докір поета Євгена Євтушенка Над Бабьим Яром памятника нет радянська влада поставила на місці трагедії перший знак. Посвята на ньому була обтічною — у ній говорилося про загибель у цьому місці радянських громадян.

Після здобуття Україною незалежності, через півстоліття після трагедії, в парку звели менору, юдейський семисвічник — у пам'ять про загиблих євреїв і дерев'яний хрест — про українських націоналістів, наступних жертв нацистського терору в Яру.

Все виглядало скромно — на щось більш масштабне забракло чи то грошей, чи то бажання влади.

Рік тому канадський благодійний фонд Українсько-єврейська зустріч оголосив про початок міжнародного конкурсу на ландшафтний редизайн парку в Бабиному Яру. Преміальний фонд за перше місце склав $17 тис., друга і третя позиції оцінювалися в $12 тис. і $7 тис. відповідно, а наступні чотири місця — по $3 тис. До процесу долучилися 86 команд архітекторів і дизайнерських бюро з трьох десятків країн. На сьогодні комісія визначила десять найкращих проектів, але першу премію вирішили не давати, а другу поділили дві команди — словенська і збірна архітекторів Колумбії та Франції.

Адріану Каратницкому, старшому науковому співробітникові Атлантичної ради і співдиректору фонду UJE (Українсько-єврейська зустріч), рішення колумбійсько-французьких дизайнерів сподобалося найбільше: стиснутий з допомогою природних матеріалів простір і віртуальне наближення ландшафту Яру до його вигляду зразка середини ХХ століття. "Ми будемо лобіювати цей проект перед державними структурами",— говорить він.

Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії Києва та відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, пояснює відсутність лідера серед запропонованих проектів тим, що ідеальний варіант ніхто не представив.

Однак суть конкурсу полягає не тільки в пошуку найкращого рішення. Він — ще й спроба показати державі та суспільству: на місці нинішнього парку — не найкрасивішого — можливо звести сучасний і актуальний меморіал, що приверне десятки тисяч людей.

З приєднанням до процесу відомих бізнесменів і меценатів шанси проекту на реалізацію помітно підвищилися. Та і його масштаб розрісся: майбутній меморіал, за задумом його творців, стане ще й центром, де вчені і дослідники зможуть вивчати минуле і розповідати про нього відвідувачам центру.

Український правозахисник Мирослав Маринович у книзі Бабин Яр так описав ключову ідею подібного комплексу: "Меморіальний простір Бабиного Яру має стати свідченням того, що українська політична нація вирвалася з полону стереотипів ХХ століття і вступила у третє тисячоліття".

Зісельс додає до сказаного, що через співчуття і здатність зрозуміти іншого народи і приходять до примирення. Тепер, коли українці і євреї опинилися у схожих історичних умовах, відвойовуючи право на державність, час переосмислити їхню спільну історію.

“Ми бачимо молодих істориків України, які, слава богу, виростали і виховувалися без комсомолу і партії,— каже Йосиф Зісельс.— Саме вони, я впевнений, здатні вивчити, сформулювати і викласти дітям суверенну українську історію без суб'єктивних впливів зі Сходу і Заходу".