Чим пахне Cвобода (copy)

Щирі, але нерозумні радикали або комерційна організація, що прикривається партійними гаслами, — дилема, яка мучить опонентів Свободи. Самі члени партії називають себе єдиним ідеологічним, а не політичним проектом

Олександр Пасховер

.

.

К 

ров зі сходинок Верховної Ради вдалося змити досить швидко. Вже наступного дня після загибелі трьох нацгвардійців, 1 вересня, під стінами парламенту нічого не нагадувало про трагедію, яка тут розігралася. Нічого, крім фотографії одного з убитих, що стоїть на постаменті, моря квітів і вибоїн у бруківці від кинутої з натовпу гранати. Але якщо змити кров з бетону легко, то ось змити її з рук убивць надзвичайно складно. Навіть незважаючи на те, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков практично відразу ж назвав і ім'я обвинуваченого, і його політичну приналежність. За словами головного міліціонера країни, Ігор Гуменюк, який метнув у нацгвардійців гранату, пов'язаний з партією Свобода.

“За це Авакову потрібно язик відірвати,— скипає Ігор Швайка, голова харківської обласної організації ВО Свобода.— Тому що міністр внутрішніх справ не має права через таємницю слідства оголошувати будь-яке прізвище".

Після сказаного Швайка поклав усю відповідальність за це на президента і прем'єр-міністра. Свободі не вперше потрапляти у велику халепу. За останні кілька років праворадикали проявилися в найнеприємніших політичних і відверто корупційних скандалах. Опоненти, яких все більшає, звинувачують Свободу мінімум у трьох смертних гріхах: 1) корупція та посібництво найближчому оточенню екс-президента України Віктора Януковича, який втік з країни; 2) сумнівне, частково з кримінальних джерел, фінансування партії; 3) зростаючий радикалізм, який відповідає всім шаблонам кремлівської антиукраїнської істерії.

“Ми бачили, як діяли міністри від Свободи, — говорить Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії.— Як діяв в. о. генпрокурора Махніцький. Найбільше розчаровані діями Свободи були на Галичині, де свободівців було багато в місцевих радах".

У травні 2015‑го у зв'язку з відкритою справою проти Сергія Клюєва, нардепа від Опозиційного блоку, народний депутат від БПП Сергій Лещенко виявив цікавий документ. Це була копія листування верховного комісара Євросоюзу Кетрін Ештон зі свободівцем Олегом Махніцьким у той період, коли він навесні 2014‑го очолив Генпрокуратуру.

Завдяки отриманим копіям Лещенко дізнався, що списки українських чиновників часів правління Януковича, щодо яких ЄС запровадив персональні санкції, готували не в Брюсселі, а в Києві, ще точніше — в Генпрокуратурі.

І ось що здивувало Лещенка: спочатку в список були внесені 18 осіб, потім він був доповнений ще чотирма старорежимними політиками (Сергій Арбузов, Олександр Клименко, Юрій Іванющенко і Едуард Ставицький). Але такі одіозні фігури, як колишній глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, газовий магнат і партнер Кремля по компанії РосУкрЕнерго Дмитро Фірташ, колишній віце-прем'єр Юрій Бойко, який "відзначився" на угоді з придбання бурових вишок для видобутку нафти (багатомільйонна справа про так звані вишки Бойка), і Сергій Клюєв, у чорний список Махніцького не потрапили. "Це може говорити про змову між Свободою і цим угрупованням,— пояснює Лещенко і уточнює: — Тоді Порошенко ще не був президентом".

У результаті Брюссель, отримавши список Махніцького, у березні 2014‑го заблокував кошти та активи соратників Януковича — тих, хто потрапив під підозру "в розкраданні держкоштів", але Фірташ, Льовочкін, Бойко і Клюєв, немов дружина Цезаря, поза підозрами.

Швайка і обговорювати не хоче цю історію, оскільки у зв'язку з призначенням на керівну посаду в Генпрокуратуру Махніцький здав партквиток члена ВО Свобода. Після членство не поновлював. Отже, на думку свободівців, це вже не їхня історія.

Причина, з якої вищеназвана четвірка не увійшла в санкційний список, для опонентів Свободи здається очевидною. Заступник голови ВО Свобода Ігор Кривецький, якому львівська преса приписує популярність під кримінальним прізвиськом Пупс, має щонайменше один спільний з Фірташем бізнес у девелоперській компанії КАН. Та в свою чергу володіє низкою торгово-розважальних центрів, один з яких — Арена-Сіті — розташований у центрі Києва.

Причому частки спільного володіння у цьому бізнесі виглядають в давніх традиціях нової України: 95 % — в руках структур Фірташа, а 5% — це бізнес-частка мами Кривецького, пенсіонерки із західноукраїнського села Ганни Кривецької. "Фірташ — це не та людина, яка буде робити сторонніх людей своїми бізнес-партнерами",— говорить один з авторів цього журналістського розслідування, співвласник львівської газети Експрес, Ігор Починок.

Між тим Кривецький і без гаманця Фірташа — далеко не пересічний бізнесмен. Він володіє низкою готелів і ресторанів, нерухомістю. І вже у пресі пояснював випадковість свого тимчасового партнерства з Фірташем: купив, у кого не пам'ятає, частку до 5%, в минулому році продав.

Ще одне поле спільних інтересів Свободи і Фірташа виникло на газовому ринку. Співзасновник посередницької компанії РосУкрЕнерго, в якій 50% частки належало російському Газпрому, Фірташ фактично був монополістом на ринку імпорту газу і його ключовим гравцем на ринку дистрибуції.

Поява інших великих гравців, таких як нідерландсько-британська компанія Shell або американська ExxonMobil, руйнували цей ідеальний світ Фірташа. Свобода у своїй звичній манері з шумом і масовими акціями протистояла західним інвесторам, які бажають вкласти мільярди в розвідку і видобуток сланцевого газу в Харківській і Львівській областях.

Заявлений партією мотив протесту — бажання не допустити екологічної катастрофи. Так чи інакше, вони знову зіграли на полі Фірташа і його московських партнерів. “Свобода стала всього лише інструментом боротьби на газовому ринку, — запевняє Починок. — Тепер, коли ми знаємо, які відносини були між Фірташем і керівництвом Свободи, легко зрозуміти, як він [Фірташ] цей опір організував".

Ми бачили, як діяли міністри від Свободи і в. о. генпрокурора Махніцький -
Олексій Гарань,
професор політології

Що стосується інших сумнівних спонсорів Свободи, всі крапки над і спробував розставити Швайка: "Фірташ ніколи не фінансував і не фінансує партію Свобода, так само як [Ігор] Коломойський, [президент США Барак] Обама і марсіани".

Останньою фразою Швайка хоче показати, що навколо Свободи багато міфів, якими опоненти намагаються зганьбити патріотичний порив цього праворадикального руху України. Швайці добре відомо, що таке тримати удар. Увесь той час, який він у 2014‑му обіймав посаду міністра аграрної політики та продовольства, аграрії скаржилися на тотальну корупцію у відомстві.

Всеволод Кожемяко, власник компанії Агротрейд — одного з найбільших сільгоспвиробників і зернотрейдерів країни — і Олексій Гаврилов, власник групи компаній Рамбурс, яка займається вирощуванням птиці та торгівлею зерна, в один голос скаржилися НВ на постійні побори за всілякі сертифікати та довідки. “Ми писали Швайці, ми зустрічалися з Швайкою,— каже Кожемяко.— Міністр аграрної політики мав усі важелі, щоб поламати ці схеми. Тому що основними виконавцями були його підлеглі. Ми не знаємо, як це розподілялося, але нас примушували платити".

Як розповіли НВ колеги з львівської газети Експрес, місцевий кримінальний авторитет, такий собі Володимир Дідух, він же відомий під смішним прізвиськом Вова Морда, розповів редакції, що передавав Свободі загалом $48 млн на потреби партії. “Я був присутній при розмові з людиною, яку ви називаєте,— продовжує Починок.— Він називав місця, де він передавав гроші, і переконував, що в нього є відео моментів передачі коштів".

Таким чином Дідух нібито хотів заручитися підтримкою політичної сили, яка, як йому здавалося, приходить надовго і стане основною силою, принаймні на регіональному рівні. Гроші, як він каже, передавав через Кривецького. Але на зміну зачаруванню прийшла пора розчарувань.

І ось які одкровення Дідух видав у публічний простір: “Коли вони зійшлися з людьми Януковича, зокрема з [Сергієм] Курченком, я сказав: він на мільярд під виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потім топить його в країні без сплати податків. Мочіть його. А Пупс мені сказав: "Він нам більше грошей дає". Так наші відносини стали ламатися".

У Свободі такого роду одкровення називають нечистоплотною політичною боротьбою і заперечують будь-яку дотичність до брудних грошей. Свою партію вважають єдиною в Україні, сформованою за ідеологічним принципом. Всі інші — просто політичні проекти. Це нібито і є причиною того, чому йде полювання на Свободу.

Занадто спрощений погляд, запевняє Гарань. За своєю волею чи проти неї, але Свобода мінімум двічі зіграла не свою партію, вважає він. Перша партія — в коротку. Гарань описує її так: регіонали свідомо зіцьковували свободівців з комуністами. Буквально провокували сутички між ними в парламенті, в телеефірі. Самі стояли над нею. Ця солодкава картинка була підготовлена для внутрішнього споживання. Вибирайте або цих лівих і правих фанатиків, або нас — врівноважених господарів з передбачуваною ідеологією.

Друга партія — для зовнішніх споживачів. В першу чергу для політики кремлівської пропаганди. У 2010‑му член Свободи Ірина Фаріон стала зіркою російського ефіру, після того як в тамтешні ЗМІ потрапило відео, де вона в дитячому садку закликає дітей не використовувати неправильні для українського слуху російські імена — Міша, Маша, Альона. Масові зіткнення на святкуванні Дня Перемоги. Факельні ходи в Києві і так далі. З цього викиду агресивного адреналіну не лише у східному, але й у західному напрямку поширюється спотворена картинка України.

“Я раніше дуже часто, даючи коментарі західним журналістам, говорив, що Свобода — це не неонацисти, не фашисти,— каже Гарань.— Але тут такі кадри показують [зіткнення Свободи і Нацгвардії під стінами Верховної ради 31 серпня]. Лідери ж повинні розуміти, що вони роблять".

Але те, що жахливо для Заходу і страшно для сходу, виявилося затребуваним удома. Свободівці як радикальна сила виявилися потрібні в боротьбі зі знахабнілим режимом. Це відповідало сподіванням багатьох українців.

.

ТОЧКА ЗОРУ: Ігор Починок —
співвласник газети Експрес
і автор гучних викриваючих розслідувань,
щодо ВО Свобода

.

У 2010 і 2012 роках настала зоряна мить Свободи. Вахтанг Кіпіані, журналіст і головний редактор проекту Історична правда, каже, що саме тоді на піку розчарувань Віктором Ющенком Свобода поглинула електорат "Нашої України", отримавши сенсаційні 10% підтримки. "Коли в 2012 році вони пройшли в парламент, то стали більш помірними, почали ідеологічно рухатися в бік правого консерватизму",— продовжує Гарань.

І ця зміна зіграла не на користь Свободи. Її електорат чекав радикалізації відносин з правлячою верхівкою. А замість цього градус радикалізму почав знижуватися.

Остаточно Свобода стала перетворюватися на вегетаріанців під час революції гідності, розповідає Гарань. Він же нагадує, що Олег Тягнибок, голова ВО Свобода, частіше, ніж хто‑небудь інший з вождів Майдану, стримував маси від штурму владних кабінетів.

“Це була врівноважена позиція, яка, до речі, призвела до того, що Свобода втратила частину електорату,— зазначає Гарань.— Найрадикальніша частина електорату хотіла більш рішучих дій і тому відійшла до Правого сектору".

І ось тепер Свобода бере реванш, бажаючи відновити реноме найрадикальнішої політсили України.

31 серпня під стінами Верховної ради вони нагадали про себе країні і світу. І світ здригнувся. 1 вересня міжнародна преса винесла на перші шпальти фотографії битви під стінами українського парламенту, в якому Свобода проводить акцію протесту проти внесення змін до Конституції України. Акція закінчилася трьома вбитими і більш ніж сотнею поранених. У Frankfurter Allgemeine Zeitung вийшла стаття, а в ній ось такий коментар: "підгодовані Кремлем".

Мова йде про те, що Кремль робить ставку на руйнування України шляхом дестабілізації економічного і політичного життя країни. Там також йдеться, що Заходу потрібно думати не про те, хто прийде після Володимира Путіна, а про те, що Путін буде президентом довше, ніж Порошенко, оскільки в парламенті все більше сил, які поділяють позиції радикалів, які знову якимось дивом стали грати на руку Москві. "Кремль своїм курсом підтримує саме ті сили в Україні, які не вірять у дипломатичні рішення",— зазначає німецьке видання.

Свобода, звичайно, не схожа на ідеологів Кремля. Але от ідеологи Кремля чомусь схожі на Свободу. “Свобода — це яскраво виражена лівацька партія,— вважає Кіпіані.— Оскільки Кремль такий же ліво-популістський і націоналістичний, то певною мірою вони подібні".

.

Вісім неадекватних і несвоєчасних витівок представників партії ВО Свобода