Нічого нового. В останні місяці це словосполучення цілком описує весь зміст російської зовнішньої політики. Кремль не робить жодних рухів, які б відрізнялися від його колишніх вчинків. На цьому тлі його слова про «миротворчомий контингент» виглядають лише сигналами про готовність до діалогу. Але між ними і реальною готовністю йти з Донбасу може бути прірва будь-якої ширини і глибини. Тож не варто зачаровуватися, - пише Павло Казарін для Крим.Реаліі.
Позиція Москви по Донбасу залишається незмінною - офіційна Росія хотіла б примирення Києва з Донецьком за своїми рецептами, в рамках яких у регіону є особливий статус і особливі повноваження. Таке собі інкорпороване в тіло країни «придністров'я», яке здатне змінювати електоральний баланс і виступати запобіжником на шляху України на захід.
І Кремль продовжуватиме наполягати на тому форматі миру, який лише зафіксує війну. Війну, яка триватиме без зброї. Війну між майбутнім і минулим, між логікою розвитку і животіння. Адже що є окупований Донбас, як не простір тотальної ентропії?
Іронія в тому, що Москва хоче від Києва того самого «примирення» на Донбасі, в якому вона відмовляє Україні, коли мова заходить про історію Другої світової.
ЧтоЩо є окупований Донбас, як не просиір тотальної ентропії?Тому що Друга світова була для Радянського Союзу не тільки історією про вторгнення. Вона була ще й історією про громадянську війну. В якій на боці вермахту готові були боротися сотні тисяч радянських громадян різних національностей. А багато хто шукав свій власний - третій - шлях, борючись з арміями обох імперій.
І сьогодні Україна намагається склеювати воєдино свою власну історію, зрівнюючи в правах тих, хто боровся проти нацизму в Червоній Армії, і тих, хто боровся за незалежну Україну в лавах УПА. Намагається мирити тих, хто воював у різній військовій формі, в тому числі і один проти одного.
Примирення? Зрозуміло. Переступити через минуле в ім'я майбутнього? Безумовно. Того самого, проти якого люто протестує Москва, коли мова йде про Другу світову. Того самого, якого Москва люто вимагає, коли мова заходить про Донбас.
Хтось скаже, що аналогія штучна - і буде правий. Друга світова була занадто складною, а її учасники мали занадто різну мотивацію, щоб вкладати її в прокрустове ложе лінійних порівнянь. Вона не схожа на історію Донбасу саме через простоту кейсу Донбасу.
Тому що схід України всього лише став жертвою вторгнення. Гібридного вторгнення з опорою на місцевих колабораціоністів. На тих, хто готовий був воювати з Києвом в ім'я примарних ідеологічних конструктів. Або заради звичайних грошей. Або з жаги насильства.
Але суть від цього не змінюється. Самі по собі прорадянські настрої на Донбасі не були порохом, який міг спалахнути від випадкової іскри. Це був динаміт, для якого потрібна свідомо сконструйована детонація. Та сама, яку Москва створювала відразу після анексії Криму. Щоб відсунути кримську історію на периферію порядку денного.
Але в тому й річ, що це все не скасовує головного. Будь-яка пацифікація, будь-яке замирення ситуації в нинішньому вигляді не приведуть до миру. Вони лише приведуть до заморожування війни. Тієї самої війни, яка була створена штучно. Тієї самої війни, завдання якої полягає у створенні штучної України. Нежиттєздатної України.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Новое Вперся запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналуМнения Нового Времени