Розгляньмо два сучасні випадки процедури імпічменту, що передували спробам президента США Дональда Трампа вмовити уряд України оголосити про кримінальне розслідування щодо одного з його головних суперників з лави демократів — колишнього віце-президента Джо Байдена та його сина. У першому випадку мала місце повільно назріваюча криза, що почалась опівночі з проникнення в офіси Національного комітету Демократичної партії в 1972 році, продовжила переварювати політичну систему США наступні два роки, та завершилась відставкою президента Річарда Ніксона в серпні 1974 року. У другому випадку відбувалось спеціальне розслідування справи президента Білла Клінтона, якого піддали імпічменту в Палаті представників США у 1998-му, і виправдали в Сенаті в лютому 1999 року.
У обидвох випадках походження кризи було внутрішнім. Ніксона обвинуватили в зловживанні своєю посадою для власних політичних цілей, і згодом у перешкоджанні розслідуванню. Клінтона обвинуватили в неправдивих свідченнях та інших зловживаннях, що стосувалось його особистої поведінки. Випадок Трампа дуже відрізняється: тут зовнішня політика США в самому центрі кризи.
Відносини США з Україною не є чимось другорядним. Американська політика щодо України народилась зі зобов’язань у питаннях європейської та міжнародної безпеки. Щонайменше з анексії Росією Криму та вторгнення на Схід України в 2014 році, допомога із забезпечення Україні її незалежності та суверенітету була головною зовнішньополітичною турботою як США, так і ЄС.
Більше того, на відміну від двох попередніх криз, пов’язаних із імпічментом, ця може заглушити весь механізм зовнішньої політики США. Під час Вотергейту Генрі Кіссинджер, будучи водночас держсекретарем та радником з національної безпеки, тримав судно на плаву, і війна у В'єтнамі та американо-радянські відносини тримались у топі порядку денного. Так само як і в ході драми Клінтона, що співпала з підготовкою до війни в Косово, американська дипломатія та формування зовнішньої політики не зазнали серйозних збоїв.
Безумовно, це ж саме не можна сказати щодо процедури імпічменту Трампа. Розслідування вже виявило глибокі протиріччя між зовнішньополітичним апаратом, який намагається підтримувати заявлену політику США щодо України, та Білим домом, який переслідував докорінно інші цілі. Чи досі здатен цей апарат виконувати свою роботу в цьому критичному напрямку — тепер питання відкрите. З боку Білого дому дуже помітною є відсутність «дорослих вдома». Під керівництвом держсекретаря Майка Помпео, який сам причетний до скандалу, ослаблений Держдеп уже став ключовим полем битви у цій більш масштабній імпічментській боротьбі.
Більше того, Трамп і сам може зробити нинішню драму імпічменту набагато гіршою для решти світу. Протягом імпічменту Клінтона Білий дім зосередився на підтримці «бізнесу як зазвичай» та уникав участі в щоденних міжпартійних диспутах щодо процедури. Трамп натомість напевне зайняв протилежну позицію, щонайменше атакуючи (в Twitter) колишнього посла США в Україні в той час, як вона давала свідчення перед розвідувальним комітетом Палати представників.
Ясно, що наміри Трампа — прискіпуватись до кожної деталі процедури. Кожну хвилину, яку він проводить за настрочуванням твітів і переглядом Fox News, інші мешканці Овального кабінету могли би витратити на те, щоб зосередитись на актуальних проблемах держави. У цьому плані драма Трампа має паралелі з Вотергейтом, що вочевидь відволікав Ніксона. Та враховуючи те, що Трамп менш скований конституційними принципами (чи навіть знає про них), у порушенні яких його звинувачують, спроби президента зірвати розслідування, скоріше за все, стануть ще більш нахабними.
Чи є поведінка Трампа обґрунтованою підставою для усунення його з посади, вирішить Сенат США. Та щоб не сталося, американська політична криза припала на часи підйому глобальної нестабільності. Крім ревізіоністської Росії, яка шукає можливостей здобути собі односторонні переваги де тільки можна, все більш самовпевнений Китай грає м’язами в Азії та на світовій арені.
Тим часом Близький Схід вступив у іншу фазу глибокої нестабільності, де одна іскра може легко розпалити чергову кризу. Ядерно озброєний режим Північної Кореї роздумує над новими кроками та проводить подальші тестування балістичних ракет. Торговельна напруга залишається високою, попри недавнє оголошення «першої фази» угоди між США та Китаєм. А масові протести охоплюють земну кулю від Сантьяго та Кіто до Бейрута та Гонконгу.
У сьогоднішньому взаємопов'язаному світі криза в будь-якому місці може опинитись на столі в американського президента, і політична відповідь, яку вона отримає (чи не отримає) може мати глобальні наслідки. Президент Франції Еммануель Макрон недавно потрапив у заголовки своїми попередженнями про «смерть мозку», що насувається на НАТО. Якщо цей похмурий прогноз про стан трансатлантичних відносин був правдивим на початку цього місяця, то це ще більш актуально зараз, коли драма імпічменту досягла вищого градуса.
У попередніх випадках імпічменту США залишались стратегічним актором на світовій арені. Проте Америка Трампа вже проявила себе як джерело глобальних зсувів. Ще побачимо, чи призведе останній скандал до стратегічного вибуху чи просто стратегічної перерви. Світ не може позволити собі жоден сценарій.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом публікації матеріалів Project Syndicate. Републікування повної версії заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2019