Після того, як президент Трамп звинуватив прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо в тому, що той завдав США удар у спину, я вирішив загуглити відповідь на запитання: скільки канадців було вбито або поранено з квітня 2002 року, коли вони пліч-о-пліч воювали з американцями в Афганістані? Відповідь: 158 вбитих і 635 поранених.
Подумайте тільки: США, а не Канаду, атакували 11 вересня. Проте, північний союзник відправив тисячі своїх юних чоловіків і жінок в Афганістан, щоб допомогти американцям знищити сили Аль-Каїди. І заради цього 158 канадців навіть віддали свої життя.
І все ж, коли їх прем'єр-міністр м'яко відмовив вимозі знизити канадські тарифи на молоко, сир і йогурт зі США, Трамп і його команда – в одну мить – звинуватили Трюдо в «зраді», образили і присудили йому "особливе місце в пеклі".
Особливе місце в пеклі? За молочні тарифи? Для країни, яка пліч-о-пліч пройшла з американцями важкі часи? Це дійсно боляче.
Все – за принципом транзакції: що ви зробили для мене сьогодні?
Хоча це говорить нам все, що потрібно знати про погляд Трампа на світ і його відмінності від попередників: будь то республіканець чи демократ. Все – за принципом транзакції: що ви зробили для мене сьогодні? Сприйняття Америки як останнього оплоту світового порядку і прав людини, країни, яка допомагає розвивати і зміцнювати демократичні держави, щоб ми могли користуватися всілякими вигодами світу здорових демократій, вільних від ринку, – закінчилося.
«Америці Трампа все одно, – написав історик Роберт Каган в The Washington Post. – Історична пам'ять його не обтяжує. Він не визнає ніяких моральних, політичних або стратегічних зобов'язань. Він вільний у досягненні цілей: без урахування впливу на союзників або, раз на те пішло, світу в цілому. У нього немає почуття відповідальності за будь-кого, крім себе».
Майте на увазі, я можу словесно примкнути до політики Трампа проти диктатора-вбивці Кім Чен Ина, якщо це насправді допоможе зменшити ймовірність війни на Корейському півострові і почати його денуклеаризацію. Якщо ніщо інше не спрацювало – і Трамп обізвав його «маленькою людиною-ракетою» для того, щоб Північна Корея нарешті припинила ядерні та ракетні випробування, – нехай так і буде, схвалюю, якщо це спрацює.
У випадку з Трампом жахає, що він всюди, здається, віддає перевагу диктаторам на противагу демократичним союзникам.
Так, про північнокорейського лідера Трамп повідомив таке: «Коли він говорить, його люди сидять, сповнені уваги. Я хочу, щоб мої люди робили те ж саме».
Пізніше Трамп сказав, що це – жарт. Вибачте, але жоден президент США не повинен так жартувати. Тим більше, коли такі слова узгоджуються з усім, що Трамп говорив і робив раніше: він віддає перевагу компанії сильних і, поки вони хвалять його, йому все одно, як ці лідери ставляться до своїх громадян, зокрема, до тих, хто ризикує життям, щоб реформувати свою країну за аналогією США.
Такий підхід з КНДР може виграти трохи часу, але він заподіює біль американцям і друзям США в багатьох інших аспектах. Складається враження, що тепер диктатори отримали офіційний дозвіл утискати не тільки своїх революціонерів або терористів, але навіть найм'якших дисидентів. В такому випадку, місця немає навіть для лояльної опозиції.
Візьміть Єгипет. 31 травня Human Rights Watch повідомила, що єгипетська поліція «з початку травня 2018 року проводить хвилю несподіваних арештів тих, хто критикує президента Абдула Фаттаха Ас-Сісі». Серед заарештованих був Хазем Абд Аль-Азім, політичний активіст; і Ваель Аббас, відомий журналіст і правозахисник; а також Шаді Аль-Газалі Харб, хірург; Хайтам Мохамед, адвокат; Амал Фатхі, активіст; і Шаді Абу Заїд, сатирик.
Я познайомився з деякими з цих молодих людей під час арабської весни. Вони не прихильники насильства, не радикальні ісламісти. Вони прекрасні, миролюбні, спраглі верховенства права єгиптяни. Їм потрібен будь-який лідер Єгипту, який хоче побудувати більш відкрите, терпиме, засноване на консенсусі політичне і громадянське суспільство. Харб, гідний британський хірург, був уміщений у в'язницю через невелику критику жорстокого ставлення Сісі до інакомислення.
«Пригнічення в Єгипті опустилося до того, що сили Ас-Сісі заарештовують добре відомих активістів просто за те, що ті колись висловлювали свою думку, – говорить Сара Ліа Вітсон, директор Human Rights Watch на Близькому Сході і Північній Африці. – Мабуть, критика і навіть м'яка сатира, є підставою, щоб негайно відправити єгиптян до в'язниці».
Сісі має провалитися від сорому через те, що самовільно відправив таких хороших молодих людей до в'язниці. А Конгрес США повинен взятися за цю справу: якщо вже наш президент і держсекретар занадто цинічні, щоб зробити це самим.
Те ж стосується і Туреччини, якою сьогодні керує справжній дармоїд-президент Реджеп Тайіп Ердоган. Днями я зрозумів, що майже всі мої друзі з турецької журналістики або потрапили до в'язниці, або звільнені, або вигнані халіфом-тираном Ердоганом.
Це тренд якийсь. У грудні Комітет із захисту журналістів заявив: «Другий рік поспіль більше половини з ув'язнених за свою роботу у всьому світі, перебувають за гратами в Туреччині, Китаї та Єгипті.... Націоналістична риторика президента Дональда Трампа, зацикленість на ісламський екстремізм і невпинне вішання ярликів «підроблених новин» на медіа, дають ще більше підстав для судових звинувачень, які дозволяють таким лідерам запроторювати журналістів у тюрми».
Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман доклав чимало колосальних зусиль, щоб знизити контроль радикальних ісламістів у його країні, а також розширити права і можливості жінок. Але те, як він довільно і закулісно заарештовував, і допитував нібито корумпованих лідерів бізнесу, а також 17 головних активісток в Саудівській Аравії, тільки посилюють атмосферу страху. Це підриває його зусилля із залучення іноземних і місцевих інвестицій, які мають життєво важливе значення для реалізації його бачення щодо реформування економіки країни.
У союзному США Бахрейні Абдуляліл Альсінгейс, блогер і правозахисник, якого в 2011 році засудили до довічного ув'язнення за те, що він критично висвітлював «порушення прав людини, сектантську дискримінацію і репресії політичної опозиції», гниє у в'язниці, – за даними Комітету із захисту журналістів.
У союзних Філіппінах прямолінійного сенатора і уповноважену з прав людини Лейлу де Ліма в лютому 2017 року запроторили до в'язниці за сфабрикованою справою про незаконний обіг наркотиків: вона в тюрмі досі. Лейла критикувала президента Родріго Дутерте за розпочату війну проти наркотиків, через яку за останні три роки у вуличних перестрілках з поліцією і «народними месниками» загинуло більше 7 000 осіб.
І в колись прозахідній Польщі, Ярослав Качинський, найвпливовіший політик країни, намагається замінити незалежну судову систему відбором суддів виключно за їх лояльністю до нього і його партії, водячи за ніс ліберальні цінності ЄС і права людини.
У минулому, в усіх цих випадках США стали б стримуючим фактором, завдяки якому іноземні лідери говорили б: «Американці ніколи не повернуться спиною». Але тепер – повернуться. Сьогодні у Трампа в Туреччини та Саудівській Аравії навіть послів немає, щоб ті хоча б номінально намагалися вплинути на ситуацію.
«В Америці ми намагаємося пережити президентство Трампа, – говорить Майкл Познер, директор Центру бізнесу та прав людини Школи бізнесу Н. Штерна. – У нас є сильні інститути і безліч людей, прихильних нашим демократичним процесам. Але в тендітних країнах, таких як Єгипет, Туреччина або Філіппіни, де активісти десятиліттями покладалися на США, щоб встати і сказати: «Якщо ви придушити мирні процеси, ваші відносини зі США – торгівля, допомога, війна, інвестиції – чекають наслідки». Сьогодні президент США не тільки критично не ставиться, він фактично вітає лідерів, що фальсифікують вибори. Більш того, схоже, навіть підтримує їх погану поведінку».
«Пам'ятайте: ці лідери не пригнічують насильницьких радикалів, – додає Познер. – Вони буквально «криміналізують інакомислення і обговорення». І тепер їх громадяни вважають, що ми теж, адже згодні з усім тим, що відбувається. А якщо це колись насправді стане так, то світ миттєво стане більш небезпечним місцем для всіх нас».
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікування повної версії тексту заборонене
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени