Свіжий посол

Ернст Вольфганг Райхель, посол ФРН в Україні, наприкінці літа заступив на свій дипломатичний пост у Києві. Однак у східноєвропейській політиці він не новачок: дипломат спостерігав розквіт і занепад демократій на пострадянському просторі. У приклад українцям він наводить прибалтів

 
Мирослава Макаревич

 

Новий посол Німеччини в Україні Вольфганг Ернст Райхель у міністерстві закордонних справ ФРН багато років спеціалізувався на пострадянському просторі. У момент розвалу СРСР він перебував у Санкт-Петербурзі, тоді ще Ленінграді. Працюючи в місті на Неві, він опікувався ще й зв'язками країн Балтії. Звідки, власне кажучи, і стартували всі революційні зміни початку 1990‑х. “Сумно констатувати, що багато чого змінилося у цієї країни [Росії] у відносинах з іншим світом,— підсумовує Райхель.— А ось у держав Балтії склалася зовсім інша історія. Саме там опір радянській системі був на надзвичайно високому рівні".

Німецький дипломат оселився неподалік місця своєї нової роботи, куди ходить пішки. На шляху до офісу він зустрічає потоки українських студентів. Або, як він їх називає, яскравої молоді, налаштованої отримувати знання та змінювати свою країну. “Це потенціал України,— підкреслює Райхель.— Все, що необхідно,— реалізувати цей потенціал".

Інтерв'ю з новим послом Німеччини пройшло, висловлюючись мовою дипломатії, у теплій, дружній атмосфері. І все ж відповіді Райхеля на питання НВ демонструють, що німецький посол — людина бувала у міжнародній політиці.

— Німеччина все більше змушена відволікатися на внутрішні проблеми. Дуже скоро, в 2017 році, пройдуть парламентські вибори. Не менше уваги Берліна потребують проблеми біженців та ефективного функціонування всього ЄС. До того ж відбувається постійний тиск частини німецького бізнесу, який підштовхує керівництво країни до пом'якшення російських санкцій. Чи не піде через це українське питання на задній план?

— У Німеччини немає браку уваги до України. На мене справляє сильне враження те, скільки часу, зусиль і уваги приділяють наші політичні керівники, канцлер і міністри Україні. Це достатньо незвично. Ми проходимо різні випробування, приймаємо виклики всередині країни та у зовнішній політиці, але не сумніваюся, що Україна залишиться в зоні нашої особливої уваги.

— У Німеччині 57% населення виступають проти членства України в НАТО. Німецькі настрої в цьому питанні б'ють усі антирекорди серед країн альянсу. Чому?

— Так свідомість європейців реагує на досвід часів холодної війни. Холодну війну особливо відчули німці, адже залізна завіса проходила саме через Німеччину. Ніхто не хоче повернення холодної війни. Це здоровий глузд.

На сьогодні Україна не готова до вступу в НАТО. На останньому саміті альянсу у Варшаві в липні цього року відбулося засідання комісії Україна—НАТО, де було ухвалено спільну заяву країн-учасниць про подальший розвиток стосунків між Україною та асоціацією. Керівники країн—членів НАТО у підсумковій декларації саміту у Варшаві заявили про свою прихильність політиці відчинених дверей, що в майбутньому дасть можливість Україні у разі дотримання всіх взятих на себе зобов'язань отримати членство. Хоча питання про членство не стоїть на найближчому порядку денному.

— Ваш колега, екс-посол Німеччини в Україні, а нині експерт зі Східної Європи Дітмар Штюдеманн заявив: "План Маршалла (програма відновлення Європи після Другої світової війни) для реформування України та розвитку країни має сенс, якщо вся фінансова допомога, яку Київ досі отримував, контролюватиметься МФВ та європейськими інституціями. Як показує досвід, якщо залишити це повністю в руках України, то план не працює". Прокоментуйте, будь ласка, цю заяву.

— Всім відомо, якої великої допомоги надають Україні МВФ і ЄС. Але все це пов'язане з виконанням певних умов. І якщо допомога не використовується в потрібному і правильному ключі, вона зникає, губиться. Ті само принципи співробітництва правдиві й для гіпотетичного плану Маршалла. Щойно у вашій справді багатій у всіх сенсах країні почнуть динамічніше та прозоріше здійснюватися реформи, прийде іноземний капітал, ви залучите серйозних інвесторів, зокрема з Німеччини. І якщо найближчим часом такі позитивні зміни відбудуться, вам навіть не знадобиться план Маршалла (посміхається).

— Східна Німеччина майже півстоліття перебувала в ізоляції від західного світу. І за 27 років після падіння Берлінської стіни ця частина Німеччини все ще ніяк не може вийти на рівень Західної Німеччині. (Дохід жителів східних земель — 83% від такого самого показника на заході. Продуктивність праці на сході — 80% від рівня на заході, ВВП — 71%.) Здається, що навіть 27 років виявилося замало, щоб після радянської окупації підтягнути східний край до рівня західного. В Україні сьогодні теж є окуповані зони — ізольовані як від країни, так і від усього світу. Нам ще належить пройти цей шлях, з огляду на німецький досвід кількох поколінь...

— Західна Німеччина вклала багато зусиль і коштів у реабілітацію, реформування Східної Німеччини. Я вважаю їхню історію за останні 25 років історією справжнього успіху. Так, ми влили величезні інвестиції. Якщо ви проїдете Східну Німеччину вздовж і впоперек, то побачите, що різниця між цією частиною Німеччини, припустімо, в 1991‑му і зараз неймовірно вражає. Україну коректніше порівнювати з країнами Балтії, Польщею, хоча у них не було проблеми ізольованих територій. Однак ми спостерігаємо на прикладі цих країн, як багато можна досягти, маючи серйозну налаштованість на проведення реформ. І немає причин, щоб такі разючі зміни не могли відбутися в Україні.

— У Криму мешкає близько 3 тис. етнічних німців. Чи намагається Берлін встановити контакти з ними, надає якусь підтримку?

— У нас є чітка позиція щодо Криму. Ми не визнаємо незаконну анексію півострова. Ми не беремо нові кримські документи до розгляду. Водночас ми не хочемо карати людей, які живуть у Криму. І така позиція обмежує наші можливості допомоги німцям, які перебувають на півострові. Співробітники посольства намагаються, наскільки це можливо, надавати підтримку, ми пропонуємо онлайн-курси, проводимо консультації — добре, що є інтернет. Там продовжують функціонувати школи з поглибленим вивченням німецької мови, яким активно допомагаємо з освітніми програмами. Але це все, що ми можемо зробити, не поступаючись нашими принципами.

— Посла Німеччини не можу не запитати про болюче для українців візове питання. Яку загрозу для німців становлять українці в Німеччині (ЄС), що навіть доводиться захищатися візами, а також усілякого роду паперами та довідками?

— Як і в ситуації з фінансовою допомогою від МВФ, у цьому питанні важливо суворе дотримання низки умов. Насамперед ці умови стосуються вимог до документів посвідчення особи. Дуже багато треба було виконати в минулому і має бути виконано та дороблено Україною зараз, наприклад e-декларації. Це складний багатоступеневий процес. Зараз все, як мені здається, йде правильним чином. Треба набратися терпіння. Станеться це на місяць раніше чи на місяць пізніше... Головне, що помітний реальний прогрес.

— У 2011-2013 роках ви були послом Німеччини в Косово. Сьогодні багато політиків, журналістів порівнюють трагічні події 1990‑х у колишній Югославії з нинішньою кризою в Україні. Проводяться аналогії між Косово та Кримом в питанні одностороннього проголошення незалежності. На ваш погляд, ця аналогія справедлива?

— Вельми помилково багато хто шукає аналогії в ситуаціях України та Косово. Обставини в Косово абсолютно інші. 1999 року з Федеративної Республіки Югославія було вислано 850 тис. етнічних албанців з метою створити Косово без албанців. Притому що все населення Косово становило 1,5 млн осіб. Албанці змушені були бігти в сусідні країни. Природно, НАТО втрутилося, щоб зупинити кричуще порушення прав людини. Слідом за цим Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про розміщення цивільної адміністрації ООН на цих територіях. Але залишила відкритим територіальне питання. Переговори вели в нікуди, бо ні Югославія, ні Росія не хотіли поступатися, а це було необхідно для укладення життєздатної угоди. 2008 року парламент Косово — зауважте, відтоді минуло дев'ять років — оголосив про незалежність Косово, більшість західних країн її визнали. А Росія саме і не визнала. Президент Путін абсолютно некоректно порівняв Косово з Кримом. Це абсолютно різні історії. Якщо він проводить аналогію з Косово, тоді йому слід визнати і його незалежність. У тих, хто порівнює Косово з Кримом, на жаль, коротка пам'ять.

— З 21 вересня в Києві стартують Тижні Німеччини в Україні. Які ваші очікування від цієї серії заходів, що вже стала доброю традицією ?

— Для нас це можливість показати широкій публіці, які всебічні взаємини в політиці, освіті, бізнесі, культурі будуються між нашими країнами. Ми почали проводити ці заходи у 2013-му. минулого року ми вже провели 100 заходів у 25 містах. Цьогоріч програма буде ще більш насиченою. Сподіваємося, що кожен знайде щось цікаве для себе, адже ми орієнтуємося на всі вікові категорії. У фокусі буде urban life (міське життя). Тематика Тижнів Німеччині досить широка: енергоефективність, партнерство між містами, архітектура, транспорт, туризм тощо. І в контексті цих заходів ми збираємося роздивитися теми інтеграції та примирення, а також проблеми біженців.

— Остання книга, яка справила на вас враження?

— Готуючись до свого призначення в Україну, я читав багато книг з історії вашої країни, виданих у Німеччині. Є дуже різні, часто суперечливі, позитивні та негативні погляди на історію України. Мене це вразило. Читання цих книг ще раз переконало мене в тому, що історію пишуть переможці...

І ще одна книга вразила мене — Рішення Києва: Українські уроки (Entscheidung in Kiew. Ukrainische Lektionen) німецького письменника, історика, професора Карла Шлегеля.