Інституції підважені, довіра в суспільстві падає. Ці передумови роблять майже неможливим ефективне реагування на справді важливі виклики сьогодення. В такі часи нам всім потрібен якісний та відвертий діалог.
Аристотель більш як два тисячоліття тому навчав про важливість «практичної мудрості». Практична мудрість — це моральна навичка, що дозволяє нам взаємодіяти з іншими людьми у повсякденній соціальній діяльності через раціональне обговорення та переконання, з врахуванням спільного блага. Одним із ключових елементів практичної мудрості є навик цивільності — як звички до самомодерації, ядром якої є діалог. Ми можемо освоїти засади цивільності, лише практикуючи їх; ми набуваємо та засвоюємо їх через те, що Аристотель, власне, і називав «звичкою». Тобто цивільність потребує більшого, ніж просто експертне знання, незалежно від того, якої сфери вона стосується: політики, релігії, економіки чи освіти.
Діалог є серцевиною сучасної цивілізації, її базових, фундаментальних інституцій. Саме діалог дозволяє відшукувати відповіді на ті виклики, з якими стикається будь-яке суспільство чи спільнота. Саме діалог є тим способом, який дозволяє погодити розбіжні інтереси, артикулювати спільні цінності, на основі яких тільки і можлива спільна дія задля загального блага.
Я переконана, що сила соціальних інституцій значною мірою залежить від їхньої спроможності організувати ефективний діалог із заінтересованими сторонами, лідерами різних секторів суспільства, ключовими представниками професійних, наукових, творчих та інших об'єднань.
Нині українське суспільство стикається з численними викликами, як внутрішніми, так і зовнішніми конфліктами. Прихильність та повага лідерів суспільства до діалогових практик при пошуку відповідних рішень є одним із важливих факторів соціальної стабільності та потужним інструментом консолідації зусиль різних соціальних груп.
Діалог, як ми його розуміємо, є особливим видом спілкування, в якому учасники визнають рівність один одного, значущість думки кожного та шукають згоди щодо найважливіших і часто доволі болючих питань. Мету будь-якого діалогу ми бачимо не в тому, щоб знайти або нав’язати єдине правильне рішення, а радше в тому, щоб кожний з учасників збагатив свої уявлення про реальність, знайшов місце для іншої думки, іншої позиції, спробував інтегрувати різноманіття ідей у власне світобачення і тим самим збагатив арсенал власних рішень та вчинків, що впливають на життя мільйонів людей.
Діалог в цьому сенсі — складний та часто виснажливий процес, оскільки передбачає здатність учасників відмовитись, хоча б на певний час, від категоричності власних (особистих або групових) переконань, від намагання за будь-яку ціну довести істинність своєї позиції. Для участі в справжньому діалозі потрібна сильна воля та швидкий розум, чітке розуміння важливості спільного блага як запоруки особистого успіху і, головне, готовність змінюватись під впливом аргументів.
Втім, діалог як інструмент суспільного життя має і певні границі; сфера його застосування не безмежна. Проте є сфери, що очевидно потребують розвитку діалогових навичок (як от освіта, освітні інституції).
Діалог як педагогічний метод є серцевиною liberal education та суттєвим чином недооцінюється сучасною системою освіти в Україні. Liberal education допомагає розвитку компетенцій, пов’язаних із критичним та творчим типами мислення, тобто здатністю формулювати ефективні рішення в нетипових ситуаціях зростаючої складності. Саме такі навички, які потрібні світу у 21 столітті. В цьому є певний парадокс: ідея Просвітництва виросла з діалогу, що творився в Європі з античних часів, а сучасні освітні інституції відмовляються від включення діалогу до педагогічного інструментарію. Розвиток культури діалогу, в тому числі серед дітей, підлітків та педагогів, є необхідною умовою соціально зрілого суспільства.
Україна сьогодні потребує щирого обміну думками про те, що таке справедливе суспільство, що означає жити добрим життям, якого кращого суспільства ми прагнемо. Нам потрібен діалог про гідність, рівність, свободу, лідерство, релігію, мову. Перелік тем невичерпний. Вацлав Гавел писав, що цивільність може сформуватися лише внаслідок «складної, довготривалої та постійної праці, включно з освітою і самоосвітою».
Наше суспільство сьогодні має задуматись: як розвивати культуру діалогу у суспільстві, які теми для загальнонаціонального діалогу є сьогодні найактуальнішими? Яких правил та принципів мали би дотримуватися учасники будь-якого справжнього діалогу? Як підвищити значущість діалогових практик в різних сферах нашого життя? Як використовувати результати діалогів на практиці? Відповіді на ці й подібні питання та, головне, системні дії можуть суттєво збільшити спроможність нашого суспільства до розвитку в умовах плинної реальності.
«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ