Сурков, ФСБ і Плотницький. Що відбувається в Луганську

Так звана ЛНР з самого початку була слабкою ланкою серед двох сепаратистських республік, створених Москвою. Донецьк був більш керованим. А в Луганську завжди була помітна кадрова слабкість, яка проявилася і зараз, навіть в маріонетковому режимі.

Коли тільки з'явилися Захарченко і Плотницький, ще навіть до підписання Мінських угод, різниця між ними відчувалася. Наскільки я знаю з різних джерел, якщо в Донецьку Захарченко сприймався як авторитетний, впливовий і досить популярний керівник, незважаючи на всі існуючі протиріччя, то Плотницький в Луганську не користувався авторитетом. Ставлення до нього було  критичнішим, його не сприймали як військового командира, на відміну від Захарченка. Він сприймався як ставленик і одночасно «торгаш» – такий термін часто використовували щодо ватажка ЛНР. Крім того, жорсткі політичні протиріччя в ЛНР накладалися на конфлікт бізнес-інтересів. Це канва, яка обумовлювала початкову слабкість позицій Плотницького. Періодично з'являлися чутки, що Плотницького хочуть посунути. Були і конкретні спроби – замах на нього та інші розборки. Тому щось подібне, якийсь серйозний конфлікт рано чи пізно повинен був відбутися.

А тут ще додатковим фактором стало те, що різні групи-конкуренти спиралися, як кажуть в Росії, на різні вежі Кремля. Мовляв, Плотницький спирався на підтримку Суркова, що є політичним куратором сепаратистських республік. А ватажка місцевого «МВС» Корнета опікують люди з ФСБ. Тобто в самій Росії зараз йде боротьба між трьома групами кураторів Донбасу: політичним крилом на чолі із Сурковим, ФСБ і військовими. Але оскільки Луганськ був «слабкою ланкою», то там цей конфлікт вийшов з-під контролю. І тепер, мені здається, в Москві посилено думають, як його врегулювати з мінімальними втратами?

Якщо оцінювати саму перспективу того, як буде розвиватися конфлікт, вважаю, що відхід Плотницького – справа часу. Він дійсно викликає багато нарікань. Його вважають слабкою фігурою в Москві. І можливо, зараз слушний момент його прибрати.

Втім, є одна обставина, що працює на Плотницького: його підпис стоїть під Мінськими угодами. Не думаю, що це вирішальний фактор. Зрештою, цей підпис можуть підтвердити й інші люди. Судячи з усього, поки немає прийнятної, компромісної фігури, яка на найближчу перспективу влаштувала б різні вежі Кремля. Але питання – коли, яким чином і ким замінять Плотницького – залишається відкритим.

Що стосується сценарію «збільшення» ДНР за рахунок ЛНР, такий варіант, думаю, обговорювався. Ми пам'ятаємо сценарій «Новоросія», коли хотіли створити Харківську та Одеську квазіреспубліки. Але не вийшло, проект зупинився. І в Москві вирішили використовувати тактику сепаратного контролю: не об'єднувати квазіреспубліки в один регіон. Ба більше, як я чув, Москва навмисно підтримувала протиріччя між ними. Будь-які спроби координації, якоїсь взаємодії між республіками припинялися, зводилися до мінімуму. Вони керувалися окремо з Москви: як у фінансовому плані, так і в політико-адміністративному. Можливість об'єднання ДНР і ЛНР хоч і існують, але це буде вирішувати Москва.

Що стосується можливої військової ескалації. До Луганська явно перекинули військових з Донецька, а також росіян, щоб тримати ситуацію під контролем. Ймовірно, Москва побоювалася, що посилення нестабільності в Луганську може спровокувати наступ українських військових. Ось тому вирішили посилити військову присутність в Луганську і навколо нього. Але я не думаю, що військове посилення означає підготовку до наступу Росії. Москві для початку потрібно розібратися з конфліктами в тилу. Тому з точки зору внутрішніх російських інтересів, навряд чи можна очікувати масштабних військових дій в зоні конфлікту.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут