Як Трамп, так і його критики, поїздку президента США в Європу описують не інакше як революційну. Тільки ось сам Трамп каже, що він сам один і чудом змусив членів НАТО різко збільшити свої витрати на оборону. А його критики стверджують, що він самотужки зруйнував західний альянс, посіявши сумніви і розбрати серед найближчих американських партнерів.
Втім, жодне з цих тверджень не вірне. Вимоги Трампа, по суті, вже давно знайомі США. Президент Барак Обама регулярно питав про те ж саме союзників по НАТО. Його перший міністр оборони Роберт Гейтс вирішив присвятити Європі свою «прощальну» промову за кілька тижнів до виходу з офісу: і була вона саме на цю тему. Він передбачив «зменшення апетитів американського політичного класу щодо збільшення видатків коштів від імені країн, які, найімовірніше, не вважатимуть за потрібне бути серйозними і надійними партнерами в забезпеченні їх власної безпеки». І він попередив, що «майбутні політичні лідери США, – ті, для кого «холодна війна» не була формувальним досвідом, яким вона є для мене, навряд чи вважатимуть вартим продовження практики інвестування коштів США в НАТО».
Німеччина не є васалом ні РФ, ні США
Минулого тижня Трамп зробив гучну звинувачення проти Німеччини, мовляв, вона має високу залежність від російського газу - і це було вельми заслужено. Німці охоче погодилися на енергетичні відносини з Росією, які є стратегічно небезпечними. Але Трамп не до кінця зрозумів суть питання. Справа не стільки в тому, що Берлін можна шантажувати імпортом великих обсягів природного газу з Росії. Росіяни ж не в меншій мірі залежать і від німецьких грошей. Справа в тому, що нові трубопроводи - загроза для східноєвропейських країн: Росія може затримувати поставки енергії або підвищувати ціни. Москва використовувала і зловживала цієї енергетичної картою в минулому.
До того ж, ця скарга Трампа часто озвучувалася і представниками адміністрації Обами. Тож ні в одному з цих випадків немає підстав говорити, що грубий і агресивний підхід Трампа дає будь-які результати. Хіба що деякі європейці вважають, що їм потрібно відступити. А ось міністр закордонних справ Німеччини Гейко Маас нагадав Трампу, що Німеччина не є васалом ні РФ, ні США.
Тому насправді революція відбувається в США: вона – в тому, що Трамп робить із зовнішньою політикою своєї держави. Чи то навмисно, чи то інстинктивно він продовжує переробляти Республіканську партію. Його підхід до ведення справ за кордоном, мабуть, спрямований на створення нової республіканської зовнішньої політики, яка набагато ближча до історичного коріння партії – недовіра до іноземців, альянсів і договорів: у багатьох сенсах, є категорично ізоляціоністською. Під час своїх зустрічей Трамп описує найближчих союзників Америки як «найлютіших ворогів» і говорить, що вони «вбивають» США як в аспектах безпеки, так і торгівлі. «Ми бовдури», оплакує він Америку в контексті відносин з НАТО і ЄС.
Джонатан Чейта пише для New York magazine, що «ненавидячи НАТО і виявляючи симпатію до Путіна Трамп просто розминався». І дійсно, Трамп надзвичайно успішний: 51% республіканців тепер вважають, що США не повинні захищати союзників по НАТО, доти, поки ті не збільшать свої витрати на оборону. Куди більш дивно те, що Трампу, схоже, вдалося змінити ставлення республіканців до Росії і її диктатора Володимира Путіна. На недавньому з'їзді Трамп сказав: «Знаєте, що? З Путіним все нормально. З нами все нормально. Всі ми люди". Республіканці тепер в два рази частіше, ніж демократи, сприятливо відгукуються про Путіна, а 56% з них і зовсім хочуть більше співпрацювати з Росією.
Республіканська партія виявилася ідеологічно дивно податливою. Партія права і порядку тепер відчуває глибоку недовіру до ФБР. Партія вільної торгівлі зараз куди сильніше програє протекціонізму, ніж демократи. Партія переможного оптимізму до іммігрантів, закладена ще президентом Рональдом Рейганом, тепер в більшості своїй підтримує ідею розділення сімей при перетині кордону і кримінальне переслідування незаконних іммігрантів.
Політичний геній Трампа як і раніше полягає в тому, що він визнає – база партії дозріла для цієї ідеологічної революції. І хоча колишня республіканська еліта Вашингтона і Нью-Йорка може дотримуватися рейганівської формули, ці ідеї вже не підтримують звичайні громадяни.
П'ять років тому один владний республіканець писав, що «привид ізоляціонізму переслідує Республіканську партію. Я практично впевнений, що ізоляціоністські настрої будуть переважати. Але це дуже важливо... щоб республіканці з національної безпеки змогли відповісти на запитання, що виникають, відновити узгоджену партійну платформу і тим самим запобігти новому ізоляціонізму».
Ці слова були написані Джоном Болтоном, радником з національної безпеки Трампа. Здається, навіть найстійкіші республіканці зі сфери національної безпеки пристосувалися до революції Трампа.
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії
Оригінал опубліковано на The Washington Post . Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени