Як Портнова випустили, а Татаров лишився. В Україні досі є люди, для яких законів не писано — інтерв'ю з нардепом Ярославом Юрчишиним

З народним депутатом поговорила Олена Трибушна, головний редактор та ведуча YouTube-каналу Є питання.

— Судова реформа демонструє «ознаки життя». Відновлює роботу Вища кваліфікаційна комісія суддів, а парламентський профільний комітет розглядає кандидатів у Вищу раду правосуддя — і одразу з чотирьох кандидатур до двох є старі претензії: це люди, які були всередині судової системи і впливали на неї негативно, а тепер їх обирають, щоб вони обирали потім суддів. Замість реформ знову імітація?

— Вся справа у прозорості. На жаль, через те, що триває війна, вимоги до підзвітності, прозорості процесу відбору кандидатів до органів, які будуть відбирати суддів — ВРП і ВККС — залишають бажати кращого. І через це дійсно є зауваження, коли кандидати, які пройшли через Етичну раду, як, наприклад, Лариса Гольник, до якої навряд чи можуть бути питання в плані доброчесності, не проходять, а проходять В’ячеслав Талько чи Олена Заічко, до яких громадськість має резонні зауваження — ми не знаємо чи взагалі ці питання їм Етична рада ставила. І ці кандидатури, до яких є питання, передаються за замовчуванням до Верховної Ради як такі, що вже пройшли відбір на доброчесність. На жаль, якщо їх відібрала Етична рада, є невеликі шанси, що вони у Верховній Раді наберуть менше голосів, ніж Микола Мороз чи Роман Маселко, які теж рекомендовані і до яких немає запитань у суспільства. Політичні органи завжди схильні обирати тих людей, до яких є питання. Це як мінімум дає можливість впливу на них.

— Виходить, що у нас вже на старті є питання до самої Етичної ради? Це ж новий орган, який мав би відігравати дуже велику роль в усій цій реформі.

— Власне, так. І не стільки до Етичної ради, як до процедури. Ми не маємо гарантій, що пропрацьовуються достатньо жорстко всі зауваження з боку суспільства, громадських організацій, органів суддівського самоврядування. Тому що процес закритий.

Скоріш за все, далі комітет прийме соломонове рішення — раз Етична рада рекомендувала чотирьох, ми всіх чотирьох вносимо в зал. А в залі, скоріш за все, будуть збирати голоси, зокрема, і у колишніх представників проросійської ОПЗЖ, груп За мир, За відновлення — за все на світі, головне щоб з російським душком. І якщо зараз спрогнозувати, як все відбуватиметься, то з одного боку є Роман Маселко — член Ради громадського контролю, людина, яка навіть за свідченням його опонентів-суддів дуже добре пройшла співбесіду, людина не з системи, яка чітко розуміє, як оцінювати суддів. Але паралельно з ним пройшло двоє людей, які кров від крові, тіло від тіла судової системи. Звісно, що судді-депутати, а в нас такі також є, проголосують скоріше за своїх, ніж за людину з-поза системи, яка була б набагато кориснішою, бо прискіпливіше розглядала б і дисциплінарні провадження, і питання призначень. Тому що рідко коли можна реформувати систему руками тих, хто в цій системі перебував.

У Перу свого часу на посаду генерального прокурора призначили Хосе Угаса — адвоката, який довго був опонентом прокурорів. Закінчилось тим, що президент Альберто Фухіморі, який його призначав на посаду, сам опинився на лаві підсудних і отримав вирок у корупційній справі. Чому? Тому що людина з-поза системи не пішла на домовленості.

Зараз шлях поки що показує, що досягнути цю мету нам буде дуже складно.

— Недарма ж кажуть, що неможливо реформувати бордель силами самих повій. Не проти ночі «бордель» буде сказано, але — зараз відповідальність за призначення остаточно лежить на монобільшості?

— Зараз на Верховну Раду переклали відповідальність за те, щоб ВРП запрацювала, щоб її наповнити новими членами. Переконаний, що саме ті, до кого будуть питання у громадськості, в Верховній Раді матимуть більше шансів бути призначеними, з тих причин, про які я говорив. Якщо людину є за що зачепити політично чи професійно, то ця людина дуже зручна для влади, з нею можна працювати «татаровським методом». Є папочка на людину — значить людина наша.

— Ми поговоримо і про «татаровські методи», але спершу хочу спитати про людину, яка має безпосередній стосунок до нашої корумпованої судової системи — яку називали її архітектором. Як з’ясувалося, Андрій Портнов виїхав з України 3 червня. Прикордонна служба відмовляється пояснити, на яких підставах, тому що це «розголошення персональної таємниці». Я б хотіла пожартувати, що Державна прикордонна служба буквально сприйняла задачу очищати судову систему і тому випустила Портнова. Але якщо серйозно, чи не здається тобі, що хтось мав би дати відповідь на це питання, бо дещо несправедливо, коли айтішникам і волонтерам не можна виїжджати, а 48-річному Портнову — можна?

— Однозначно. Я більше скажу, без політичного втручання таку фігуру точно б не випустили. Виносимо за дужки, що по Андрію Портнову є кілька кримінальних проваджень, і ця інформація в загальному доступі. У кількох він, звісно, захистився і їх закрив, але досі є відкриті кримінальні провадження, і вже навіть з цієї причини мало б бути достатньо багато перепон для перетину кордону. Я не чув про наявність трьох чи більше неповнолітніх дітей в Андрія Портнова. Я не чув про інші якісь об'єктивні обставини, які б давали йому дозвіл на виїзд за межі країни. Суто формально він є військовозобов'язаним, тому його відпускати не мали б жодним чином і Державна прикордонна служба не могла на своєму рівні прийняти таке рішення. Мало б бути політичне втручання.

Зважаючи на те, що певний проміжок часу Андрій Портнов надавав юридичні послуги чинній команді в Офісі президента, я не здивуюся, якщо з часом (не певен, що зараз) ми з вами отримаємо інформацію, хто надав дозвіл на його виїзд, незважаючи на його прямі зв’язки з країною-агресором, участь у ворожій пропаганді і фактичну допомогу у створенні ієрархії в судовій системі, яку зокрема і сам президент, ініціюючи розпуск ОАСК, назвав замахом на державну владу. Чому така людина виїжджає? Питання тільки до чинної влади. Чому Державній прикордонній службі заборонили давати відповіді? Персональні дані? Я вас прошу! Коли треба дізнатись, що п’ятий президент, як би до нього не ставились, перебуває у Лондоні, персональні дані дивним чином з’являються у журналістів, як працюють на каналах, близьких до пана Коломойського. І ця інформація дивним чином не є персональною, а коли один із фігурантів багатьох кримінальних справ виїжджає з країни, то, виявляється, це персональні дані. Тут, як кажуть, або щось одягніть, або хрестик заховайте.

— І останнє питання по судах. По невідкладному закону щодо ліквідації ОАСК немає жодного руху? Він так і лежить — «відкладений-невідкладний»?

— Невідкладний законопроєкт вже більше як рік лишається невідкладним. Кожен раз, коли президент вносить новий невідкладний закон, у нас вже жарти — на скільки місяців він невідкладний? Так, цей вже понад 12 місяців невідкладний. Невідкладність ініційованих президентом законопроєктів, виявляється, дуже різна. А ОАСК не перестає чудити. Факт блокування конкурсу на главу САП, нещодавнє публічне вітання від всього складу ОАСК ексголови цього суду Павла Вовка, який знаходиться під кримінальним провадженням, з днем народження. Таке враження, що в нашій країні, яка достатньо серйозно ставиться до авторитету президента, є інституції, які можуть на цей авторитет просто плювати з високого мосту. Наприклад, Окружний адміністративний суд Києва. При тому, що вже не перший президент його намагається ліквідувати — ніяк не можуть. І в результаті цей суд показує, хто насправді в країні головний.

Дуже часто розказують, що в нас не парламентсько-президентська, а офісно-президентська республіка. Я би посперечався. У нас окружно-адміністративно-судово-президентська республіка, а може навіть і без президента. Тому я не розглядаю навіть можливість, що цей суд таки коли-небудь ліквідують. Можливо, трошки заберуть повноважень або ситуативно будуть перекидати ці повноваження — як-от, розуміючи, що ОАСК в житті б не прийняв рішення про ліквідацію ОПЗЖ, ці повноваження передали до Львова просто законом, щоб знову не вляпатись. ОАСК — це така зручна установа, де влада може проводити будь-які необхідні рішення, як, наприклад, блокування конкурсу по САП. Він лишається і далі активно працює.

— Та роль, яку ОАСК зіграв в історії зі спробами зірвати конкурс на головного антикорпрокурора, — це і є відповідь на питання, чому суд досі не ліквідований?

— Ти цілком права. Якщо ти керуєш державою і не вмієш користуватись демократичними інституціями, не вмієш іти по закону, то завжди краще мати кишеньковий, як тобі здається, ОАСК, в який можна звернутись при якихось конфліктних питаннях. Але коли тобі потрібно справді законне рішення — не політичне рішалово, а реальне правосуддя — то ти намагаєшся в цей суд не йти.

— І якби президент дійсно хотів, щоб цей закон був ухвалений, то парламент би його ухвалив. Тут не можна перекладати відповідальність на парламент?

— Президент зараз має не лише 230 голосів Слуги народу, а щонайменше ще з добрячих 60−70 голосів різних груп. Одні бояться, тому що по них купа кримінальних справ — це колишні представники проросійських партій, які не втекли, а інші, розуміючи, що ніякого За майбутнє чи Довіри в новому парламенті в принципі не може бути, дуже активно намагаються потрапити в майбутню політичну силу, яку очолить президент, тому теж в рот заглядають. Якщо тільки президент «клацне» пальцями і скаже: «Слухайте, там в нас закон лежить про ліквідацію. Вже якось так дуже незручно, але дуже довго лежить, може, ми б якось його…» — і все!

— Антикорупційний прокурор. 12 липня мало бути засідання з цього питання, принаймні воно стояло в розкладі Шостого апеляційного суду, але пресслужба суду вийшла з заявою, що до 18 липня у суддів є час ухвалити рішення і ухвалювати вони його будуть письмово і дистанційно, тобто без виходу до зали суду. Що це означає і що за цим стоїть?

— Офіційно стоїть те, що сказала пресслужба — що суддям потрібен додатковий час, щоб вивчити дані. Прийматимуть вони очно чи дистанційно — великого значення зараз не має, бо засідання закриті. Тобто офіційно судді далі вивчають фактаж, що стосується оскарження не конкурсу, а законності положення про конкурс, по якому цей конкурс відбувався. Знову ж таки, не було б зараз засідання в апеляційному суді, якби не було рішення ОАСК, який досить оперативно визнав положення таким, що не є законним, і намагався зупинити конкурс.

Що ж відбувається за лаштунками? Група Татарова, заступника керівника Офісу президента пана Єрмака, відомого не лише в Україні, а якщо аналізувати листи американських конгресменів, то взагалі по всьому світу, — так от татаровська частина Офісу президента тисне на суддів (у нас є така інформація з суду), щоб вони підтвердили рішення ОАСК, зірвали конкурс і треба було б перезатверджувати положення, проводити по-новому конкурс, а насправді апеляційний суд мав би повернути це рішення в ОАСК і затягнути час до неможливості.

Фактично конкурс відбувся, всі маніпуляції в процесі того, що не можна призначати керівника, — беззмістовні. Переможець вже відомий — це керівник групи детективів Олександр Клименко з НАБУ, і тут — відповідь, чому Татаров блокує цей конкурс. Тому що пан Клименко відкрив свого часу кримінальну справу проти пана Татарова за участь у махінаціях з будівництвом житла для Нацгвардії. У Генеральній прокуратурі цю справу успішно розвалили, але осад лишився. Якийсь невідомий детектив посмів зазіхнути на святая-святих — аж на цілого заступника керівника Офісу президента. І тут питання до банальності цинічне — такі «особнячки», тобто персональні образи Татарова, створюють величезні проблеми не лише для завершення конкурсу, вже посли G7 звернулися, що якось невдобно, друзі, варто було б уже таки призначити керівника САП.

У США про це не говорить тільки лінивий. Яка б там не була підтримка України зараз, але єдиний аргумент, який в принципі можна піднімати про те, що українська влада може щось «мутити» за допомогою міжнародної допомоги — це те, що вона намагається зробити антикорупційні органи ручними. Для чого? Ну, напевно, для якихось махінацій. А де зараз є ресурси в країні, яка воює? Тільки оборонка, тільки міжнародна допомога.

Насправді, ми стали заручниками цієї «татаровщини», заручниками намагання заблокувати роботу тієї невеликої кількості незалежних антикорупційних органів, які у нас зараз є. Для влади розгляд справи в апеляційному суді є просто мега карт-бланшем, щоб зняти взагалі будь-які питання — дати можливість суду винести адекватне рішення про те, що ОАСК без будь-яких підстав втрутився в процедуру конкурсу і що жодних причин для скасування положення немає. Просто, друзі, завершіть конкурс і все нормально — знімається питання, голова САП призначається, починається конкурс на керівника НАБУ, всі щасливі і навіть на певний час забувають, що пан Татаров нікуди не дівся. Але тут принцип на принцип. Одного — Портнова — випустили, інший — Татаров — лишився, і вони намагаються діяти тими самими методами — що в Україні є конкретний перелік прізвищ, на яких не розповсюджуються закони, яких можуть без будь-яких об'єктивних підстав випускати з країни, що воює, за наявності навіть кримінальних справ. Чи що є священні корови, по яких не можуть відкривати навіть кримінальні справи, не те що доводити ці справи до рішень.

— Відставкою Татарова там у вас, в урядовому кварталі, зовсім не пахне?

— Насправді, відставка Татарова — це найлегше, що може відбутися, і чесно кажучи, мені здається, чи не найкраще в теперішній реальності. Все залежить від підпису президента і від подання на цей підпис пана Єрмака. При тому, що розуміючи систему взаємовідносин, все залежить навіть насправді від однієї людини — від Єрмака. Якщо він подасть подання про відставку Татарова, президент підпише за будь-яких умов.

Аргумент, чому його не відставляють, — дуже ефективний кадр. Без нього взагалі ніяк. 30 млн населення в країні, якщо брати загалом по світу, то майже 60 млн українців — і немає жодної людини, яка б могла в Офісі президента координувати правоохоронну і антикорупційну інфраструктуру, тому пан Татаров ну просто незамінний. Я пам’ятаю, у нас раніше був незамінний міністр — теж аргументи були просто залізобетонні, одразу в двох президентів: ми не можемо відсторонити пана Авакова, не нема нікого, хто може контролювати Міністерство внутрішніх справ, бо розвалиться всьо, буде бандитизм на вулицях, наркомани, повії. І нічого — якось відставили, Денис Монастирський ніби справляється, при тому, що воєнний час. Зауважень я б не сказав, що більше, скоріш — менше.

Тому це може статися за хвилини. Просто Єрмак приносить на підпис президенту указ про відставку Татарова — і на завтра ми в принципі забуваємо про такого персонажа. Хіба що згадаємо, коли Держприкордонслужба випустить його за кордон.