Страшний суд

Енергетичні гіганти Нафтогаз України і Газпром схрестили шпаги в наймасштабнішому судовому розгляді в історії українсько-російських відносин. На кону — багатомільярдні виплати, а також майбутнє поставок і транзиту російського газу через Україну

 

Олег Гавриш, Андрій Леденьов

 

 

Цього тижня майже все керівництво НАК Нафтогаз України вирушило в шведський Стокгольм, щоб взяти участь у ключовій частині судового розгляду з російським Газпромом — усних слуханнях в Арбітражному суді, які триватимуть до 10 жовтня. Втім, процес може затягнутися ще на більш тривалий час, можливо, до середини наступного року, вважає начальник аналітичного відділу інвесткомпанії Eavex Capital Дмитро Чурін.

Напередодні вильоту голова НАК Андрій Коболєв написав у себе в Фейсбуці: “Наша команда вирушає в Стокгольм. Побажайте нам... залишаю вибір побажання за Вами". І запостив пісню Galvanise електронної групи The Chemical Brothers: “Адже вранці ти прокинувся з наміром йти вперед. Навіщо все ускладнювати? Будь крутим, не відступай. І нехай тебе не хвилюють невдахи, які ні в чому не впевнені",— співається в пісні.

Коболєву дійсно треба бути сьогодні рішучим. Адже суд зайшов вже надто далеко. А на кону — мільярди доларів і майбутнє всієї країни.

Судову війну, вирішальна битва в якій буде на цьому тижні, розв'язала не Україна.

Все почалося в травні 2014 року, коли голова російського монополіста Олексій Міллер заявляв, що має намір судитися з НАК. Причина — недобір Україною законтрактованого газу за умовами take-or-pay (бери або плати).

Виклик було прийнято, і 16 червня 2014 року Нафтогаз і Газпром обмінялися зустрічними позовами. У своєму позові Нафтогаз вимагає встановлення справедливої ринкової ціни на газ, який Газпром постачав в Україну,— так званий ретроактивний перегляд ціни з дією зворотної сили. У позові міститься вимога стягнути з Газпрому переплату за газ, який російський монополіст постачав Нафтогазу за контрактом купівлі-продажу від 19 січня 2009 року. Російська сторона підняла ціну з $268,5 за тис. куб. м майже до $500 і скасувала також знижку в $100 за базування Чорноморського флоту в Севастополі. Крім того, Нафтогаз домагається скасування пункту контракту, що забороняє продаж поставленого в Україну газу за межі країни, і оскаржує вже згадану умову газової угоди take-or-pay.

 

 

Другий позов з'явився у жовтні 2014 року, коли Нафтогаз зажадав перегляду транзитного контракту. НАК вимагає підвищення транзитного тарифу та компенсацію за недопрокачування російського газу через Україну. Крім того, Нафтогаз намагається домогтися перегляду цього контракту з урахуванням вимог європейського законодавства, зокрема Третього енергопакету. Мова йде про право передати права та обов'язки НАК за транзитним договором оператору газотранспортної системи — компанії Укртрансгаз. Також НАК потребує відміни чи заміни недійсних положень договору та підвищення тарифу на прокачування на 40%. Також вимоги НАК стосуються обсягів поставок газу. Договір встановлює розміри мінімального обсягу прокачування через територію України на рівні 110 млрд куб. м на рік, в той час як транзитні постачання в 2013 році склали 86 млрд куб. м, а в 2012 році — 83 млрд куб. м. Таким чином, річний обсяг транзиту у 2009-2013 роках склав у середньому 94 млрд. куб. м. У зв'язку з цим НАК вимагає відшкодування збитків за недостачу транзиту.

У кінці серпня 2016 року Нафтогаз подав у Стокгольмський арбітраж додаткові відомості про факти порушення Газпромом умов транзитного договору — зниження тиску на прикордонних газовимірювальних станціях до рівня, який нижчий, аніж передбачений контрактом.

Позови Нафтогазу подані на суму близько $26,6 млрд, Газпрому — на $31,7 млрд.

Рішення Стокгольмського суду неможливо передбачити, тому Україні потрібно готуватися до всіх можливих варіантів розвитку подій, говорить партнер, керівник практики міжнародного арбітражу АО Arzinger Маркіян Мальський. Зараз вкрай важливо чітко донести позицію складу арбітражу, зважаючи на суттєвий політичний аспект даного спору, відзначає юрист.

Два роки тому позиція Газпрому взагалі виглядала переможною, зараз же у зв'язку з тим, що в України є позови з великою кількістю вимог, Нафтогаз зміг зрівняти шанси, говорить директор консалтингової компанії ExPro Україна Геннадій Кобаль.

У Нафтогазі випромінюють впевненість в успішному результаті для компанії. "Ми вважаємо, що контракт 2009‑го настільки сильно був порушений саме Газпромом, що наші шанси на перемогу, об'єктивно виходячи з цього факту і статистики інших подібних справ, досить високі",— розповів Андрій Коболєв в інтерв'ю Дзеркалу тижня. Додаткової впевненості йому додає той факт, що юристом НАК є норвезька компанія Wikborg Rein, серед заслуг якої перемога концерну RWE над Газпромом, де німці відсудили мільярди. “До відбору юристів ми підходили дуже ретельно. І це рішення тоді розглядалося на найвищому рівні. Для України ця справа має колосальне значення",— заявив Коболєв.

Дійсно, в 2012 році у справі RWE Transgas проти Газпрому Віденський арбітраж ухвалив, що RWE Transgas (Чехія) може знизити обсяг обов'язкового відбору газу на об'єм, який Газпром поставляє в Чехію безпосередньо. Відповідно, арбітраж присудив RWE компенсацію переплат, про яку тепер просить Нафтогаз.

Згодом Газпром оскаржив це рішення, але Віденський комерційний суд став на бік RWE. Рішення встояло, розповідає юрист компанії " Ілляшев та Партнери Дмитро Шемелін. Тут, однак, слід брати до уваги те, що за часів попередніх урядів українська сторона неодноразово платила цю завищену ціну, що дає підстави Газпрому наполягати на визнанні правомірності завищення цін з їхнього боку. Водночас додатковим аргументом Нафтогазу може бути той факт, що відповідні договори були укладені ще в 2009 році під значним тиском і шантажем з російської боку, зазначає Мальський.

Крім того, арбітраж не скасував положення take-or-pay в цілому і не визнав його принципово незаконним. Газпром продовжує використовувати подібні положення у своїх контрактах. На початку 2016 року, наприклад, Газпром досяг домовленості з грецькою DEPA про прощення їй штрафу за 2015 рік за положенням take-or-pay.

Ще одна вимога Нафтогазу — скасування прив'язки ціни газу до ціни нафти. Свого часу цього домоглася компанія Rasgas у компанії Edison. Після цього і Газпрому довелося з 2013 року відв'язати ціну на газ від ціни нафти для своїх основних європейських покупців, серед яких GDF Suez (Франція), Wingas і E. On (Німеччина), SPP (Словаччина), Sinergi Italiane (Італія) і Econgas (Австрія) та інші.

Проте, є і негативні для української сторони прецеденти. Зовсім недавно, в червні 2016 року, Литва програла арбітраж у Стокгольмі проти Газпрому з питання справедливої ціни газу. Її вимога про компенсацію $1,6 млрд переплат за період з 2006 по 2015 рік залишилася незадоволеною. Зараз Литва оскаржить рішення арбітражу і спробує розглянути справу заново вже в місцевих судах. Напевно Україна піде за цим же сценарієм у разі програшу.

Перспективи транзитної справи також поки неоднозначні. Певний комфорт Нафтогазу могла забезпечувати позиція Єврокомісії, яка в 2015 році звинуватила Газпром у порушенні Третього енергопакету ЄС. Таким чином російська монополія була визнана монополістом, який обмежує конкуренцію на європейському газовому ринку. Українська сторона, очевидно, стверджуватиме, що принаймні окремі положення транзитного договору стали недійсними у зв'язку з імплементацією Третього енергопакету.

Однак з квітня 2015 року справа Газпрому в Єврокомісії істотно не просунулася. Навпаки, пішли чутки, що після виходу Британії з ЄС позиція Єврокомісії в енергетичних питаннях вже не така сильна, як раніше, і Газпром може досягти мирової угоди без визнання вини і, відповідно, без встановлення порушень Третього енергопакету.

Оскільки позиції обох сторін грамотно побудовані, експерти енергетичного ринку та юристи, що спеціалізуються на міжнародному праві і арбітражному процесі, одностайні в думці про рівні перспективи, в той час як керівництво власне Нафтогазу оцінює свої перспективи вище. “Де-юре у Газпрому сильна позиція. А з точки зору справедливості, звісно, позиції вищі у Нафтогазу, тому що Газпром дискримінував своїх клієнтів у Європі, про що є рішення судів Італії і Франції",— зазначає Чурін.

Найімовірніше, ми не побачимо рафінованої перемоги або поразки. Серед експертів побутує думка, що Стокгольмський суд не дасть точної відповіді, за якою конкретно ціною Газпром повинен продавати газ Україні, а за якою — здійснювати транзит по українській території. Це питання торгів та боротьби між сторонами. Виходячи з цих міркувань, умовна нічия виглядає найбільш вірогідним, пояснює юрист Юрій Добош з компанії Василь Кісіль і Партнери.

У цьому разі арбітраж може частково задовольнити претензії обох сторін, які згодом будуть домовлятися між собою про нові умови роботи.

Якщо українській стороні вдасться виграти справу, то Нафтогаз отримає значну компенсацію, можливість закупівлі у Газпрому газу за ціною, яка нижча за реверсну, і право на реструктуризацію енергосистеми в прозору для європейців структуру за видами діяльності.

Хоча якщо українська монополія отримає позитивне рішення суду на свою користь, найпевніше, воно буде оскаржене Газпромом у Швеції з формальних причин. Вже після цього послідує стадія визнання і виконання рішень. Найімовірніше, шанси визнати це рішення в Росії будуть невисокими. Тому в разі перемоги на Нафтогаз чекатиме довгий шлях пошуків активів Газпрому та їх стягнення в закордонних юрисдикціях.

 

 

Тобто фактично забрати відсуджені гроші і та і інша сторона зможуть, лише заарештовуючи й відчужуючи активи, що належать противнику в розвинених країнах світу, для яких рішення Стокгольмського арбітражу є обов'язковим до виконання. У цьому сенсі в України більше шансів, оскільки активів за межами Росії у Газпрому набагато більше, ніж у Нафтогазу. “По суті, Нафтогазу взагалі нічого не належить, крім адміністративної будівлі на Богдана Хмельницького, офісної техніки та автопарку. Всі активи перебувають на балансі його дочок, які формально відокремлені від компанії",— говорить Чурін.

Крім того, якщо Нафтогаз програє суд, навряд чи компанія погодиться з цим і, найімовірніше, оскаржить таке рішення вже у звичайному суді, як зробила Литва, каже співзасновник Фонду енергетичних стратегій Юрій Корольчук. Однак чим би не закінчився процес, наслідки будуть одні — переговори між Євросоюзом, Україною та Газпромом. Питання лише в тому, хто отримає на них кращі карти.

Про наявність резервного плану на випадок поразки говорить і Коболєв. “У нас є план Б, який, звісно, ми не можемо розкривати. Але аудитори оцінювали ризик за трьома варіантами — нічия, перемога і програш — і підрахували, що чисельна ймовірність перемоги вище 50%. Тому ми відчуваємо себе відносно впевнено",— заявив він.

Єще одна причина, через яку українські авіакомпанії збільшили активність польотів. Микола Марченко, голова Асоціації авіапідприємств України, впевнений: справа в тому, що навесні цього року з'явилася визначеність у порядку призначення авіакомпаній на маршрути. Без отримання цих дозволів Державіаслужби жодна українська авіакомпанія не має права відкрити рейси до жодного аеропорту.

До початку літнього сезону авіарегулятор скасував найжорсткіші положення. Зокрема, норму, за якою для отримання права на міжнародний рейс авіакомпанія повинна рік працювати на рейсах усередині України. Якщо умова не була дотримана, Державіаслужба мала право не тільки не видавати призначення на міжнародні маршрути, але і забирати вже видані раніше дозволи.

Прив'язка міжнародних рейсів до внутрішніх планувалася до старту влітку 2016‑го й одразу була жорстко не прийнята багатьма авіаперевізниками. Компанії, серед яких Atlasjet, Um Air, Wizz Air Україна (закрита в 2014‑му), вимагали скасувати документ як такий, що обмежує конкуренцію. Вони звинувачували тодішнього голову Державіаслужби в лобіюванні інтересів вітчизняної МАУ.

У квітні норму скасували. “Ми довго чекали, щоб ці правила переглянули. Адже не так багато аеропортів, у яких можна розвивати внутрішні рейси,— каже Тєлєгін з Bravo Airways.— Пішли два потужні аеропорти — Сімферополь і Донецьк, а не всі ж можуть літати до Одеси та Львова".